Рішення № 71165469, 14.12.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2017 р. Справа № 902/970/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Інституту проблем міцності імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 Наук України, м. Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідного інституту Арматуробудування", м. Вінниця

про стягнення 477 510,85 грн за договором оренди нерухомого майна

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_3, довіреність № 56/579-2 від 04.12.2017 р., паспорт серії МЕ № 739729 виданий Святошинським РУ ГУ МВС України в м. Києві 25.04.2006 р.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні судді Білоуса В.В. перебуває справа № 902/970/17 за позовом Інституту проблем міцності імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 Наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідного інституту Арматуробудування" про стягнення заборгованості в сумі 477 646,07 грн з яких 338 738,05 грн орендної плати, 30 524,47 грн відшкодування комунальних послуг та інших витрат, 76 617,83 грн інфляційних втрат, 17 280,86 3% річних, 7 710,13 грн пені, 6 744,73 грн штрафу, за договором передачі в оренду нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту проблем міцності ім. Г.С. Писаренка НАН України № 54/15 від 01.01.2015 р.

Ухвалою суду від 27.10.2017 р. розгляд справи призначено на 14.12.2017 р.

Указом Президента України від 10.11.2017 р. за № 357/2017 суддю Білоуса В.В. призначено на посаду судді Касаційного господарського суду Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 17.11.2017 р. здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 902/970/17 за результатами якого справу було розподілено судді Банаську О.О.

Ухвалою суду від 20.11.2017 р. справу № 902/970/17 прийнято новим складом суду до провадження та призначено до розгляду на 14.12.2017 р.

08.12.2017 р. на адресу суду від позивача надійшов супровідний лист № 56/585-2 від 04.12.2017 р. та ряд документів на виконання вимог ухвали суду.

14.12.2017 р. через канцелярію суду представником позивача подано клопотання (б/н від 14.12.2017 р.) (вх.канц. № 06-52/11985/17 від 14.12.2017 р.) в якому останній просить суд стягнути з відповідача 477 510,85 грн з яких 338 674,55 грн орендної плати, 30 481,30 грн комунальних та інших платежів, 76 593,83 грн інфляційних втрат, 17 277,63 грн 3% річних, 7 710,13 грн пені та 6 773,46 грн штрафу.

Відповідач в судове засідання не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання доказів не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 20.11.2017 р. надісланою рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною у витягу з ЄДРЮОФОП - вул. Хмельницьке шосе, буд. 13, м. Вінниця, 21036 (а.с. 77-86, т.1).

При цьому суд констатує, що 30.11.2017 р. до суду повернувся конверт із ухвалою суду від 20.11.2017 р. з відміткою відділення поштового зв'язку "неповна адреса", а ухвала суду про порушення провадження у справі повернулась до суду з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В зв'язку з відсутністю поданого клопотання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В судовому засіданні 14.12.2017 р. розглянувши клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог б/н від 14.12.2017 р., суд приймає його до розгляду як таке, що не суперечить приписам ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.01.2015 р. між Інституту проблем міцності імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 Наук України (Орендодавець) до Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут Арматуробудування" (Орендар) укладено договір № 54-15 про передачу в оренду майна, що знаходиться на балансі Інституту проблем міцності імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 Наук України (а.с. 51-58, т. 1).

Відповідно п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно: 6 кімнат (№№ 8, 45, 46, 47, 48, 49) на 4 поверсі лабораторного корпусу Б площею 171,1 кв.м. розміщене за адресою: вул. Тимірязева, 2, м. Київ, 01014, що перебуває на балансі Інституту проблем міцності імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 Наук України, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна від 31.08.2014 р. і становить за незалежною оцінкою (ринкова вартість) станом на 31.08.2014 р. становить 1 261 136,00 грн.

Згідно п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою використання під офіс.

Орендар вступає в строкове користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору (у разі нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше лати державної реєстрації договору) та акту приймання-передачі майна (п. 2.1 Договору).

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у Орендаря права власності на це майно, розпорядження ним. Орендар не має права викупу орендованого майна. Власником майна залишається держава, розпорядником - НАН України, а Орендар лише користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 Договору).

Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку (п. 2.3 Договору).

Відповідно п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 зі змінами і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - вересень 2014 р. 18 916,19 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - січень 2015 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень - грудень 2014 р.

Крім орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю по розрахункам Орендодавця: відшкодування комунальних платежів; витрати на утримання будинку та прилеглої території; інші витрати.

Згідно п. 3.4 Договору орендна плата перераховується Орендарем в повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь Орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Зобов'язання Орендаря щодо сплати орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку у розмірі, не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць (останні місяці) оренди (п. 3.10 Договору).

Згідно п. 3.11 Договору у разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, враховуючи санкції, Орендодавцю.

Орендар зобов'язується протягом п'яти робочих днів після підписання договору укласти з Орендодавцем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю (п. 5.18 Договору).

Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в оренду майно згідно договору за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з договором, а у разі оренди майна на строк не менше ніж 3 роки - після державної реєстрації речового права користування (оренди) (п.7.1 Договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та договором (п.9.1 Договору).

Договір укладено терміном на 2 роки і 10 місяців з 01.01.2015 по 31.10.2017 р. (п. 10.1 Договору).

На виконання умов договору між сторонами підписано Додаток № 1 до договору від 01.01.2015 р., а саме розрахунок вартості послуг та комунальних платежів при оренді нерухомого майна (а.с. 59, т. 1).

Державне майно, яке перебуває на балансі позивача передано останньому на підставі розпорядження президії ОСОБА_2 академії наук України № 674 від 05.11.2014 р. (а.с. 61, т. 1).

На підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 01.01.2015 р. позивачем передано в строкове платне користування відповідачу нерухоме майно: 6 кімнат (№№ 8, 45, 46, 47, 48, 49) на 4 поверсі лабораторного корпусу Б площею 171,1 кв.м. розміщене за адресою: вул. Тимірязева, 2, м. Київ, 01014 (а.с. 63, т. 1).

Крім того, на виконання умов договору № 54-15 від 01.01.2015 р. між сторонами підписано ряд додаткових угод, а саме: додаткові угоди № 1 від 01.03.2015 р., № 2 від 01.01.2016 р., № 3 від 31.08.2016 р., № 4 від 26.09.2016 р. (а.с. 64-67, т.1).

Відповідно до вказаних угод змінено площу орендованого приміщення, а востаннє додатковою угодою № 4 від 26.09.2016 р. Орендар з 01.10.2016 р. відмовився від оренди кімнат №№ 45,48,49 на 4-у поверсі корпусу Б загальною площею 86,1 кв.м. та в оренді залишилась кімната № 8 площею 16,9 кв.м.

Як вказує позивач з травня 2015 р. відповідач не виконує належним чином свої зобов'язання договором № 54-15 від 01.01.2015 р. в частині оплати орендної плати та комунальних платежів, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість по орендній платі та комунальним платежам в сумі 278 684,21 грн.

21.01.2016 р. на адресу відповідача надіслано претензію № 56/34-20 з вимогою сплати заборгованості по орендній платі та комунальним платежам за договором від 01.01.2015 р. в сумі 278 684,21 грн (а.с.69, т. 1).

Також позивачем надано суду рахунки на оплату оренди за користування майно та рахунки на відшкодування комунальних платежів, витрат на утримання будинку та прилеглої території, які на явні в матеріалах справи (а.с. 17-50, т. 1).

У відповідь надіслано лист від 27.01.2017 р. № 3422/39-16 в якому останній зазначає про незадовільний стан господарської діяльності та про зобов'язання погасити заборгованість до 01.04.2016 р.

Позивачем неодноразово надіслано на адресу відповідача вимоги про сплату заборгованості за договором № 54-15 від 01.01.2015 р., в свою чергу відповідачем надавались відповіді, в яких останній визнає заборгованість та зобов'язується її погасити. (листи № 3635/16 від 08.09.2015 та № 3527/39-16 від 22.08.2016 р.), які наявні в матеріалах справи.

В зв'язку з непогашення відповідачем заборгованості за згодою сторін достроково припинено дію договору 31.12.2016 р., що підтверджується актом приймання-передачі від 31.12.2016 р. (а.с. 68, т. 1).

18.01.2017 р. відповідач листом № 3886/39-17 зобов'язувався щомісяця протягом 2017 р., рівними частинами по 30 090,00 грн погашати заборгованість (а.с. 73, т.1).

Відповідачем протягом 2017 р. погашено заборгованість частково на суму 8 000,00 грн.

Станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 369 155,85 грн.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші право чини.

Як зазначено у ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно із ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 2 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ч. 1 ст. 19 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до ч. 3 ст. 18 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Обєктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (ч. 3 ст. 283 ГК України).

Відповідно до статті 284 ЦК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору оренди державного майна є орендна плата.

За змістом п. 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за № 786, розмір орендної плати розраховується, зокрема, з урахуванням вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки.

З врахуванням вище викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 338 674,55 грн боргу та 30 481,30 грн заборгованості за комунальні платежі є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Суд наголошує на тому, що сума боргу в розмірі 369 155,85 грн (338 675,55 + 30 481,30) фактично визнається відповідачем, що підтверджується обопільнопідписаним та скріпленим печатками сторін актом звірки станом на 01.11.2017 р.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 17 277,63 грн 3% річних, 76 593,83 грн інфляційних витрат, 6 773,46 грн штрафу, 7 710,13 грн пені у зв'язку з чим суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Пунктами 3.7. 3.8 Договору оренди передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується на користь Орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, а у разі якщо на дату сплати заборгованість по орендній платі становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі трьох відсотків від суми заборгованості..

Таким чином, заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, штрафу та пені невиконання умов договору є правомірним, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства.

При перерахунку сум 3 % річних, інфляційних втрат, штрафу та пені за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора з врахуванням періодів прострочення, сум боргу відповідача на яку проводяться нарахування судом не виявлено помилок в нарахуванні 17 277,63 грн 3% річних, 76 593,83 грн інфляційних витрат, 6 773,46 грн штрафу, 7 710,13 грн пені, в зв'язку з чим заявлені до стягнення суми 3 % річних, інфляційних втрат, штрафу та пені підлягають задоволенню повністю.

При цьому суд зауважує, що у відповідності до умов п.3.8 Договору позивач мав право нараховувати 3 % штрафу, в той час як ним проводилось нарахування у розмірі 2 %.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд приймає до уваги те, що відповідно до ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином, для повернення сплаченого судового збору позивачу необхідно подати до суду відповідне клопотання.

14.12.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут Арматуробудування", вул. Хмельницьке шосе, буд. 13, м. Вінниця, 21036 (ідентифікаційний код - 35760802) на користь Інституту проблем міцності імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 Наук України, , вул. Тимірязєвська, 2, м. Київ, 01014 (ідентифікаційний код - 05417319) 338 674 грн 55 коп. - орендної плати, 30 481 грн 30 коп. - комунальних та інших платежів, 76 593 грн 83 коп. - інфляційних втрат, 17 277 грн 63 коп. - 3% річних, 7 710 грн 13 коп. - пені та 6 773 грн 46 коп. - штрафу та 1 600 грн 00 коп. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Повне рішення складено 19 грудня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Хмельницьке шосе, буд. 13, м. Вінниця, 21036.