Рішення № 71162898, 19.12.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5589/17

Номер справи місцевого суду: 523/270/17

Головуючий у першій інстанції Бабаков В. П.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2017 року,

встановила:

У січні 2017 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду з вказаним позовом, уточнивши який, просило: звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною, що становить 512928,00 гривень згідно звіту про оцінку від 19.12.2016 року, яка проведена ТОВ «Науковий центр незалежних експертиз».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.05.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №11160220000, відповідно до якого їй надано кредитні кошти в сумі 94000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,50% річних на суму залишку заборгованості із остаточною датою повернення 25.05.2028 року.

Для забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору укладено іпотечний договір від 25.05.2007 року, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» (правонаступником АКІБ «УкрСиббанк») та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №2, у відповідності до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив позивачу право вимоги до відповідача за вищевказаними кредитним та іпотечним договорам.

Станом на 14.12.2016 року відповідач не виконує умови погашення кредиту і заборгованість складає 3513034,16 гривень (екв.134553,54 доларів США), з них: заборгованість по основній сумі кредиту - 2422508,17 гривень (екв.92785,05 доларів США); заборгованість за процентами - 1090525,99 гривень (екв.41768,49 доларів США); заборгованість за комісією - 0,00 гривень.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2017 року позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «Кей-Колект» за кредитним договором №11160220000 від 25.05.2007 року в сумі 3513034,16 гривень, з них: заборгованість по основній сумі кредиту - 2422508,17 гр.; заборгованість за процентами - 1090525,99 грн.; заборгованість за комісією - 0,00 грн.

Звернуто стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 та є предметом іпотеки за іпотечним договором від 25.05.2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3, а саме квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів із визначенням початкової вартості та пріоритетності вимог інших кредиторів в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Вирішено питання судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане судове рішення оскаржує в апеляційному порядку позивач по справі ТОВ «Кей-Колект». В скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині визначення способу реалізації предмету іпотеки та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» задовольнити у повному обсязі, а саме: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №11160220000 від 25.05.2007 року, яка складає 3 513 034,16 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 шляхом застосування процедури продажу на користь третьої особи, за ціною, що становить 507 098,00 грн., визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки.

В обґрунтування скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Сторони повторно в судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялися належним чином.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Справа розглянута апеляційним судом на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законим є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вказаним нормам закону судове рішення у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що боржник не виконав узятих на себе зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статей 12, 33, 39, 41 Закону України «Про іпотеку». При цьому суд звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із визначенням початкової вартості та пріоритетності вимог інших кредиторів в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Проте повністю погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 25.05.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №11160220000, відповідно до якого їй надано кредитні кошти в сумі 94000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,50% річних на суму залишку заборгованості із остаточною датою повернення 25.05.2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором укладено іпотечний договір від 25.05.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» (є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк») та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №2, у відповідності до умов якого, ПАТ «УкрСиббанк» відступив позивачу право вимоги до відповідача за вищевказаними кредитним та іпотечним договорам.

В порушення умов кредитного договору, боржник не виконав узятих на себе зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 14.12.2016 року складає 3513034,16 грн. (екв.134553,54 доларів США), з них: заборгованість по основній сумі кредиту - 2422508,17 грн. (екв.92785,05 доларів США); заборгованість за процентами - 1090525,99 грн. (екв.41768,49 доларів США); заборгованість за комісією - 0,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, оцінка майна, згідно якої позивач просить встановити початкову ціну предмета іпотеки, проведена ТОВ «Науковий центр незалежних експертиз».

Згідно копії наказу №493 від 30.03.2017 року Фонду державного майна України, сертифікат зазначеного вище суб'єкта оціночної діяльності анульований за результатами рецензування двох звітів про оцінку, які кваліфіковані за абзацом 5 пункту 67 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»: звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та(або) непрофесійним і не може бути використаний.

Враховуючи дані обставини, суд позбавлений можливості визначити початкову ціну іпотечного майна на підставі зазначеної вище оцінки.

Крім того, положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

За змістом частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, беручи до уваги аналіз норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16, 13 травня 2015 року (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15), 1 березня 2017 року (№6-2284цс16).

Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності під час виконавчого провадження, суд першої інстанції не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Посилання суду першої інстанції у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду на підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, 382, 383, 384 ЦПК України, судова колегія,

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст Постанови складено 21.12.2017 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

О.С.Комлева

Ю.І.Кравець