Рішення № 71156893, 12.12.2017, Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/196/16-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2017 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Пухарєвої О.В.,

секретаря Кульки О.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_3 про визнання припиненою поруки за договором поруки, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, в якій просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором №CVZWAN02000055 від 30.07.2007 в розмірі 268133,25 грн. та судові витрати по справі.

Посилається на те, що згідно укладеного договору №CVZWAN02000055 від 30.07.2007 ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу ОСОБА_3 кредит в розмірі 63519,00 грн. на термін до 29.07.2014, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,34 % за місяць у період з 21 по 25 число кожного місяця. У звязку порушенням зобовязань за кредитним договором відповідач ОСОБА_4 станом на 29.10.2015 має заборгованість 268133,25 грн., яка складається з наступного: 40507,70 грн.- заборгованість за кредитом; 53698,06 грн.- заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3636,08 грн. заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 170291,41 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором. В забезпечення виконання зобовязань між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 30.07.2007 укладено договір поруки №CVZWAN02000055. Позивач посилається на те, що відповідачу ОСОБА_4 направлялися письмові вимоги із зазначенням невиконання зобовязань за кредитним договором, однак дана вимога не була виконана. У звязку із тим, що боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники, то просять стягнути солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № CVZWAN02000055 в розмірі 268133,25 грн.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом (який в подальшому надала в новій редакції) про відновлення становища, яке існувало до порушення права, в якому просила суд: зобовязати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок всіх нарахованих та сплачених платежів по відсоткам за кредитним договором № CVZWAN02000055 від 30.07.2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 у відповідності до процентної ставки у розмірі 16,08% річних; зобовязати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути всі сплачені ОСОБА_3 платежі у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту (комісії).

Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19.09.2017 зазаначену зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ПАТ «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_4 залишено без розгляду.

Відповідач ОСОБА_4 також звернувся до позивача із зустрічним позовом про визнання припинено поруки, за договором поруки. В обґрунтування позову посилався на те, що банк всупереч домовленості між сторонами (без попередження його як поручителя) збільшив позичальнику ОСОБА_3 з 01.02.2009 року процентну ставку з 16,08% річних до 27,48% річних. У звязку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя, посилаючись на приписи ч.1 ст.559 ЦК України просив суд визнати припиненою з 01.02.2009 року поруку за договором поруки від 30.07.2007 року, що був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 в якості забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором № CVZWAN02000055 від 30.07.2007 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та наданих письмових поясненнях. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 просив суд відмовити.

Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених в письмових заперечення та просив застосувати строк позовної давності, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустило строки позовної давності по платежам, що передують моменту звернення до суду. Зустрічний позов ОСОБА_4 підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив його задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідачів, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, суд приходить до висновку, що позов, заявлений до ОСОБА_3 слід задовольнити частково. В задоволенні позову, заявленого до ОСОБА_4 слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 30.07. 2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № CVZWAN02000055, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 63519 грн. на купівлю автомобіля 43460 грн., а також 34 грн. для сплати за реєстрацію предмету застави в державному реєстрі обтяжень рухомого майна; 19590,40 грн. - на сплату страхових внесків; 434,60 грн. винагороди за надання фінансового інструменту зі щомісячною сплатою заборгованості, процентів та винагороди за кредитом на строк до 29.07.2014 року ( т.1 а.с.15).

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору відповідач зобов'язався погашати кредит щомісячно з 21 по 25 число по 994,11 гривень. Відповідно до п.7.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобовязань за даним договором виступає застава рухомого майна, а саме: автомобіль DAEWOO Nexsia, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т.1 а.с.13-15).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 30.07.2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір поруки № CVZWAN02000055 (т.1 а.с.17), а між банком та відповідачем ОСОБА_3 - договір застави рухомого майна, а саме, автомобіля DAEWOO Nexia, 2007 року випуску, номерний знак CE3504AI (т.1 а.с. 183-185) .

В кінці 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості, яка виникла станом на 03.10.2012 року в розмірі 114263,23 грн. Заочним рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 09.01.2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CVZWAN02000055 від 30.07.2007 року в розмірі 114263,23 грн. звернуто стягнення на автомобіль DAEWOO Nexia, 2007 року випуску, номерний знак CE3504AI, який належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем ( т.1 а.с.191-192).

Унаслідок неналежного виконання відповідачем ОСОБА_3 своїх зобов'язань станом на 29.10.2015 утворилася заборгованість в розмірі 268133,25 грн., яка складається з наступного: 40507,70 грн.- заборгованість за кредитом; 53698,06 грн.- заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3636,08 грн. заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 170291,41 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, яку позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давністьце строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четвертастатті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давностізагальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття257 ЦК України).

Відповідно до ч. 2ст. 258 ЦК Українидо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

У постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13 зазначено, що відповідно дост.261 ЦК Українипочаток перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13.

Із розрахунку заборгованості та виписки по банківському рахунку вбачається, що останній платіж в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідачем ОСОБА_3 здійснено 11.12.2009 року (т.1 а.с. 6, 174 звор. бік). З 12.12.2009 для позивача почався перебіг позовної давності щодо місячних платежів, а щодо повернення кредиту в повному обсязі з 30.07.2014 (після закінчення строку дії кредитного договору 30.07.2014).

02.11.2015 року листом за № 30.1.0.0/2-70730CVZWL054 позичальнику ОСОБА_3 та поручителю ОСОБА_3 направлено вимогу про виконання зобовязання щодо спдлати заборгованості за кредитним договором в розмірі 268720,30 грн, в тому числі: 40507,70 грн.- заборгованість за кредитом; 53698,06 грн.- заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3636,08 грн. заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 170291,41 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

З позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 за кредитним договором банком предявлено 25.01.2016 (згідно реєстру поштових відправлень №8812831) (т.1 а.с.216).

Нормою частини третьоїстатті 267 ЦК Українивстановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, слід дійти висновку про поширення норми частини третьоїстатті 267 ЦК Українияк на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-738цс15.

До матеріалів справи приєднано заперечення на позовну заяву відповідача ОСОБА_3, а також заява представника відповідачів ОСОБА_2, в яких заявлено про застосування строків позовної давності (а.с.39-41, 214).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги в частині стягнення заборгованості по несплачених ОСОБА_3 платежах до 25.01.2013 року слід відмовити. При цьому підлягає задоволенню позовна вимога в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 в межах трьох річного строку позовної давності з 25.01.2013 по 25.01.2016, яка складається із заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом, а також в межах річного строку позовної давності з 25.01.2015 по 25.01.2016 - заборгованості по пені.

Із наданої суду позивачем виписки по рахунку боржника ОСОБА_3 станом на 29.10.2015 заборгованість по тілу кредиту в межах позовної давності становить 18496,99 грн. (т.2 а.с. 3), заборгованість по відсотках до 30.07.2014 ( дати закінчення дії договору) становить 4188, 01 грн. (т.2 а.с.4-12) та прострочених відсотках становить 34625,20 грн. (т.2 а.с.13-21), що в зальному розмірі становить 38813,21 грн. Пеня, в межах річного строку позовної давності, станом на 29.10.2015 визначена банком в розмірі 63192,18 грн. (т.1 а.с.217-236).

Таким чином загальний розмір заборгованості згідно виписок по рахунку боржника ОСОБА_3 становить 120502,38 грн.

Однак, із розрахунку заборгованості за договором № CVZWAN02000055 від 30.07.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 (т.1 а.с. 5-7, т.2 а.с.2) вбачається, що грошові кошти в розмірі 27000 грн., які надійшли від реалізації заставного автомобіля 19.06.2015 року розподілено на сплату процентів, проте станом на 29.10.2015. не враховані банком при визначенні заборгованості за процентами. За таких обставин, суд вважає що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 заборгованість за процентами в розмірі 11813,21 грн. ( 4188,01+34625,20 27000 = 11813,21).

Оскільки відповідно до умов кредитного договору, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаютьсяЗаконом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини пятої статті 11, частин першої, другої, пятої, сьомоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є неправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Зрішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року№ 15-рп/2011вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті1, статті11 Закону України «Про захист прав споживачів»з подальшими змінами у взаємозвязку з положеннями частини четвертоїстатті 42 Конституції Українитреба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженихПостановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

Незаконною є сплата комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746 ці16.

Ураховуючи наведене, підстав для покладення на ОСОБА_3 обовязку за договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 кредиту від 30 липня 2007 року №CVZWAN02000055 із сплати комісії немає.

Таким чином, вирішуючи даний спір суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТКБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором CVZWAN02000055 від 30 липня 2007 року в сумі 93502,38 грн з яких: 18496,99 гривень заборгованість за кредитом; 11813,21 гривень заборгованість за процентами; 63192,18 гривень заборгованість за пенею.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення боргу з поручителя ОСОБА_4, суд виходить з наступного.

Згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобовязання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, тощо.

Отже, у зобовязаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобовязань перед банком.

Питання правового застосування вказаних положень законодавства неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду України.

Так, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, висловлених в постанова від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11 та у справі № 6-69цс11, збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобовязання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

При цьому, у зобовязаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобовязань перед банком і тягне припинення поруки (Постанова Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-97цс13).

Тобто під змінами основного зобовязання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови та обставини, що тягнуть або можуть потягти за собою негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобовязання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобовязання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обовязок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.

Пунктом 2.3 кредитного договору № CVZWAN02000055 від 30.07.2007 передбачено, що Банк має право: в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні конюнктури ринку грошових ресурсів в Україні; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний ) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки ( а.с.13 звор. бік).

Згідно п.13 договору поруки № CVZWAN02000055 від 30.07.2007 встановлено, що зміни і доповнення до цього Договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 5-7), з 01.02.2009 року відсоткова ставки за користування кредитом була збільшена з 16,08% до 27,48%, про що відповідач ОСОБА_3- боржник за кредитним договором повідомлялася позивачем листом від 05.01.2009 №20.1.3.2/6-3241881 ( а.с.79).

Доводи позивача про своєчасне повідомлення основного боржника відповідача ОСОБА_3 про зміну відсоткової ставки листом від 05.01.2009 не можуть бути підставами для стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_4, оскільки останній не повідомлялася банком про таку зміну, своєї згоди на збільшення процентної ставки за кредитним договором не надавав, відповідної додаткової угоди між сторонами договору поруки не укладалося.

З огляду на викладене, зобовязання, забезпечене порукою, було змінено, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, який не давав згоди на таку зміну забезпеченого порукою зобовязання.

Звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору (постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12).

На підставі викладеного, оскільки відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, суд вважає, що слід задовольнити цю позовну вимогу за зустрічним позовом ОСОБА_4 та визнати припиненим договір поруки, укладений 30 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4.

У звязку з припиненням поруки, суд приходить до висновку, що слід відмовити в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до поручителя ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки первинний позов задоволено частково, і ця частка складає 34,88%, тому з відповідача ОСОБА_3 належить також стягнути на користь позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, понесені позивачем за сплату судового збору в розмірі 1402,88 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог ( 4022*34,88/100 = 1402,88).

При цьому з позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь відповідача ОСОБА_4належить стягнути судові витрати, понесені за сплату ним судового збору, в розмірі 243 (двісті сорок три ) гривні 60 копійок у звязку з відмовою у задоволенні заявленої до нього позовної вимоги.

На підставі ст.ст. 256, 257, ч.2 ст.258, ч.3 ст. 267, ст.ст. 526,553,554, ч.1 ст. 559, ст. 629, 1054 ЦК України, ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» , керуючись ст.ст. 10,60, 88, 212-215,218 ЦПК України

В И Р І Ш И В :

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (р/р №29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором CVZWAN02000055 від 30 липня 2007 року в сумі 93502 (девяносто три тисячі пятсот дві) гривні 38 копійки, з яких: 18496,99 гривень заборгованість за кредитом; 38813,21 гривень заборгованість за процентами;63192,18 гривень заборгованість за пенею та судові витрати, понесені за сплату судового збору, в розмірі 1402 (одна тисяча чотириста дві) гривні 88 копійки.

В задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити.

Визнати припиненим договір поруки, укладений 30 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати, понесені за сплату судового збору, в розмірі 243 ( двісті сорок три ) гривні 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. Пухарєва