Рішення № 71153533, 18.12.2017, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/162/17

Номер провадження 2/404/1289/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 року Кіровський районний суд міста Кіровограда

в складі:

головуючого судді – Павелко І.Л.,

за участі секретаря – Клоченко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Національний банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача у розмірі 1 461 519,25 грн. та судових витрат, пов’язаних із розглядом справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пославшись на обставини,викладені в позовній заяві, в доданих до неї документах та своїх письмових поясненнях

Відповідач та його представник позов не визнали, пославшись на те, що відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору, «Кредит видається банком у готівковій формі через касу банку на підставі заяви позичальника». Позивачем не надано суду жодного доказу з цього приводу, а саме, оригіналів видаткових касових ордерів та заяв. Станом на «04» вересня 2006 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» не був уповноваженим банком з надання кредиту готівкою в іноземній валюті фізичній особі відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦК України, п. 6, ч. 1 ч. 4, ст. 34, п. 5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, п. З ст. 1 ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи вчинений нею без відповідного дозволу (Ліцензії), може бути визнаний судом недійним.

Остаточна ціна споживчого кредиту залишалась і залишається для відповідача невідомою, незважаючи на те, що Національним банком України 10.05.2007 року було прийнято Постанову № 168, якою було затверджено «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Крім того, ксерокопія кредитного договору № 030/09.06/88-163 КЛ від 04.09.2006 року, яка додана позивачем до позовної заяви не відповідає оригіналу кредитного договору № 030/09\-6/88 - 163 КЛ від 04.09.2006 року, що підтверджується змістом п,п. 2.2 Договору.

Представник третьої особи – Національного банку України надав до суду пояснення, в яких обґрунтував свою позицію та просив позов задовольнити в повному обсязі (а.с. 131-133 ).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судом встановлено, що 04.09.2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 030/09.06/88-163КЛ та додаткові угоди до нього, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 70 000 доларів США з розрахунку 15% річних за користування кредитом на строк з 04.09.2006 року по 03.09.2016 року.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «ДельтаБанк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, АТ «Сведбанк» передає АТ «ДельтаБанк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв’язку з чим станом на 15.12.2016 року у відповідача наявна заборгованість у сумі 1 461 519,25 грн., з яких: 923 217,46 грн. – тіло кредиту; 300 448,84 грн. – відсотки за користування кредитом; 237 852,95 грн. – пеня.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 року №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «ДельтаБанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно розпочато процедуру ліквідації АТ «ДельтаБанк» та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «ДельтаБанк».

Кредитний договір № 030/09.06/88-162КЛ від 04.09.2006 року укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник АТ «Сведбанк») правонаступником якого є ПАТ «ДельтаБанк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25.05.2012 року, знаходиться в забезпеченні у Національного банку України за зобов’язаннями ПАТ «ДельтаБанк» перед Національним банком України.

Представником відповідача подано до суду письмові заперечення по даній справі, відповідно до яких позивачем при пред’явлені позову до суду не надано жодних оригіналів видаткових касових ордерів та заяв, які підтверджували факт отримання коштів, а надана банком копія кредитного договору не відповідає дійсному документу.

Також представник відповідача посилається на ту обставину, що станом на 04.09.2006 року АКБ «ТАС – Комерцбанк» не був уповноваженим банком з надання кредиту готівкою в іноземній валюті фізичній особі.

Дані заперечення представника відповідача не можуть слугувати для відмови у задоволені позову, оскільки кредитний договір дійсний, жодних вимог щодо скасування даного договору відповідачем або його представником не заявлено.

Представником третьої особи подано до суду 16.08.2017 року письмові пояснення з проханням, щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначено, що майнові права за кредитним договором №030/09.06/88-162КЛ від 04.09.2006 року перебувають у заставі Національного банку України на підставі договору застави майнових прав від 25.05.2012 року.

Відповідно до п. 3.1 договору, позичальник зобов’язується погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця через касу банку згідно додатку №1, що є невід’ємною частиною договору.

Згідно з п. 3.2 договору, проценти за користування кредитом, нараховуються виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до моменту його повернення.

Відповідно до п. 3.3 договору, проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця в період з «01» по «10» число включно за попередній місяць.

Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв’язку з чим станом на 15.12.2016 року у відповідача наявна заборгованість у сумі 1 461 519,25 грн., з яких: 923 217,46 грн. – тіло кредиту; 300 448,84 грн. – відсотки за користування кредитом; 237 852,95 грн. – пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк.

У відповідності ст. 536 ЦК України. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 1049, 1054 ЦК України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути кредитору надані грошові кошти та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Як визначено ст. ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається в письмовій формі.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі ст. ст. 546, 547, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняють сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ «Дельта Банк».

Частиною 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Посилання представника відповідача на те, що представником банку до суду не надані розрахунки, згідно яких можливо провести порівняльний аналіз та зрозуміти, який мається залишок несплачених боргових зобов’язань відповідача, те, що ксерокопія кредитного договору № 030/09.06/88-163 КЛ від 04.09.2006 року, яка додана позивачем до позовної заяви не відповідає оригіналу кредитного договору, що у позивача на той момент відсутня була ліцензія на видачу кредиту в іноземній валюті, відсутність касових ордерів, згідно яких відповідач отримував кредитні кошти не обґрунтовані та безпідставні, оскільки кредитний договір №030/09.06/88-163КЛ від 04 вересня 2006 року ОСОБА_1 не оспорюється, зобов'язання за даним кредитним договором позичальником частково виконувались, що також засвідчує згоду позичальника з умовами кредитного договору, а факт отримання кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості (є додатком до матеріалів позовної заяви), копією виписки по особо рахунку ПАТ «Сведбанк» (є в матеріалах справи) та фактом часткового виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1

Крім того Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надано до суду нотаріально посвідчену виписку з договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року укладеного між ПАТ «Сведбанк» та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та витяг з акту приймання-передачі прав вимоги щодо кредитного договору, укладеного з відповідачем, що засвідчує правомірність переходу прав вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем.

Відповідно до роз’яснень викладених в постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 року, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року N 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Пунктом 11 пленуму визначено, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року N 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року N 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

У разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним. Але відповідач та його представник з такими вимогами щодо визнання недійсного кредитного договору не зверталися.

Доводи відповідача та його представника про те, що позивач на надав до суду копію кредитного договору за №030/09/88-163 Кл де стороною зазначено ОСОБА_1, а в копії договору (а.с.72) за №030/09/88-163 Кл зазначений ОСОБА_2 безпідставні ,оскільки банком був наданий оригінал кредитного договору який зберігається у позивача, де і при яких обставинах з’явилася светокопія договору у відповідача невідомо тому суд не може визнати договір який наданий відповідачем як належний доказ.

Доводи відповідача та його представника про відсутність оригіналу банківського документу (квитанції) про отримання відповідачем кредиту безпідставно, оскільки сам відповідач на думку суду не бажав представлення до суду вказаної квитанції, кожна сторона повинна посилатися на докази які вина

представляє, але з клопотанням про витребування вказаної квитанції відповідач та його представник до суду не зверталися.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України стороні , на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 526, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 76-81, 141, 265 ЦПК України,суддя -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість у сумі 1 461 519,25 грн., з яких: 923 217,46 грн. – тіло кредиту; 300 448,84 грн. – відсотки за користування кредитом; 237 852,95 грн. – заборгованість по пені.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судові витрати у розмірі 21 922,79 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк на оскарження обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення, яке буде складено 20.12.2017 року.

Суддя Кіровського І. Л. Павелко

районного суду

м.Кіровограда