Постанова № 71149176, 18.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бартош Н.С. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017р. по справі № 816/1772/16 (головуючий - суддя - Канигіна Т.С., судді: Довгопол М.В., Кукоба О.О.)

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів , Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України , третя особа - Управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів в Шишацькому районі -

про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів (далі - Держпродспоживслужба України, відповідач-1), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- скасувати наказ № 1051-к від 31.08.2016 р. про звільнення ОСОБА_1;

- поновити ОСОБА_1 на посаді;

- зобов'язати Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України та її правонаступника Держпродспоживслужбу України скасувати наказ № 1051-к від 31.08.2016 р. Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України про звільнення ОСОБА_4, поновити на роботі, відшкодувати нанесену матеріальну та моральну шкоду, відповідно до чинного законодавства, призначивши ОСОБА_1 головою комісії з реформування УВМ в Шишацькому районі та до дати проведення конкурсу призначити ОСОБА_1 в.о. начальника Держпродспоживслужби в Шишацькому районі Полтавської області;

- дійсно виконати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2015 р. про поновлення ОСОБА_1 на посаді, яка набрала чинності 03.07.2015 р., на підставі ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду, скасувавши дію службового листа від 04.04.2016 р. № 01/31/11 голови комісії з реорганізації Головного УВМ в Полтавській області ОСОБА_5

10.01.2017 р. ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив суд:

- притягти до відповідальності та звільнити із займаних посад: начальника Головного управління Держпродспоживслужи в Полтавській області ОСОБА_6, заступника начальника Головного УВМ в Полтавській області, голову комісії по реформуванню Головного УВМ в Полтавській області ОСОБА_5, в.о. начальника Держпродспоживслужби в Шишацькому районі ОСОБА_7 за довготривале невиконання законних судових рішень щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника УВМ в Шишацькому районі після реформування Держпродспоживслужби в Шишацькому районі Полтавської області, за організацію злочинних схем по розкраданню сотень мільйонів гривень бюджетних коштів спецфонду Державного бюджету України, за сприяння кримінальному бізнесу щодо випуску шкідливих для здоров'я людей харчових сурогатів, вироблених з нефізіоллогічних для організму людей твердої фракції тропічних рослинних жирів з температурою плавлення 48-56 гр по цельсію, що викликають інсульти, інфаркти, аутоімунні та онкологічні хвороби серед потенційних споживачів;

- припинити злочинну діяльність протиправно створених при державних установах Полтавщини приватних структур по привласненню сотень мільйонів бюджетних коштів, повернути викрадені ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та їх посібниками сотні мільйонів гривень бюджетних коштів на казначейські рахунки спецфонду Державного бюджету України;

- зупинити геноцид українського народу, а саме: заборонити злочинну діяльність кримінального бізнесу щодо випуску шкідливих для здоров'я людей харчових сурогатів, вироблених з нефізіоллогічних для організму людей твердої фракції тропічних рослинних жирів з температурою плавлення 48-56 гр по цельсію, що визивають інсульти, інфаркти, аутоімунні та онкологічні хвороби серед потенційних споживачів.

-прийняти окрему ухвалу щодо порушення кримінальних справ відносно ряду фігурантів.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2017 р. залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України (надалі - відповідач-2).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів в Шишацькому районі (надалі - управління Держпроспоживслужби в Шишацькому районі, третя особа).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України від 31.08.2016 р. № 1051-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі - головного державного інспектора ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області у зв'язку з реорганізацією управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України з 31.08.2016 р.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі - головного державного інспектора ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області з 01.09.2016 р.

Стягнуто з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2016 р. по 27.07.2017 р. у розмірі 35739,64 грн.

Постанова в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допущена до негайного виконання.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідачів надав до суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом апеляційної інстанції розглянуто справу у судовому засіданні в режимі відеоконференції за участю позивача та представника відповідачів.

Позивач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідачів у судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Представник третьої особи в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідачів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України від 29.03.2016 р. № 570-к поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі з 19.06.2012 р. на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.02.2016 р., виданої головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_8, відповідно до виконавчого листа № 2а-1670/4752/12 від 19.02.2016 р., виданого Полтавським окружним адміністративним судом (т.1 а.с. 105).

Листом від 16.06.2016 р. № 01-03/42 голова комісії з реорганізації управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі повідомив ОСОБА_1 про те, що у зв'язку з реорганізацію Головного управління ветеринарної медицини в Полтавській області, його структурних підрозділів на місцях і утворення управлінь Держпродспоживслужи в районах (містах), затвердженими штатними розписами цих підрозділів, у тому числі і управління Держпродспоживслужби в Шишацькому районі, посада начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі не передбачена, у зв'язку з чим позивача повідомлено про наступне можливе вивільнення через скорочення штату (т.1 а.с. 118). Зазначений лист направлено на адресу позивача та отримано ним 17.06.2016 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с. 119).

Листом від 04.08.2016 р. № 01-03/109 голова комісії з реорганізації управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі направив ОСОБА_1 пропозицію про працевлаштування та запропонував зайняти вакантну посаду провідного спеціаліста відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарії управління Держпродспоживслужби в Шишацькому районі. Зазначений лист позивач отримав 09.08.2016 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с. 123).

Наказом Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України № 1051-к від 31.08.2016 р. ОСОБА_1 звільнено 31.08.2016 р. з посади начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі - головного державного інспектора ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області у зв'язку із реорганізацією управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (т.1 а.с. 124).

Позивач, не погоджуючись із наказом №1051 від 31.08.2016 р., звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, при цьому виходив з того, що звільнення позивача відбулося без законної підстави, що свідчить про незаконність такого звільнення та тягнене за собою поновлення порушених прав працівника, а саме: визнання протиправним та скасування наказу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України від 31.08.2016 р. № 1051-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі - головного державного інспектора ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області у зв'язку з реорганізацією управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України з 31.08.2016 р., поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі - головного державного інспектора ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області з 01.09.2016 р. та стягнення з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2016 р. по 27.07.2017 р. у розмірі 35739,64 грн.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, а тому позовні вимоги , не підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 5-1 КЗпП передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Звільнення ж працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Верховний Суд України у пункті 19 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" звернув увагу, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Із матеріалів справи вбачається, що 16.01.2016 р. Державною ветеринарною та фітосанітарною службою винесено наказ № 36 "Про реорганізацію територіальних органів Державної ветеринарної та фітосанітарної служби" щодо реорганізації територіальних органів Державної ветеринарної та фітосанітарної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 1 ( т.1 а.с. 29).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26.01.2017 р. внесено запис про припинення юридичної особи - управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі ( т.1 а.с. 251-256).

Відповідно до положень частини першої статі 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов'язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому, до правонаступника переходять обов'язки, зокрема, щодо працевлаштування працівників.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 27.07.2017 р. Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України перебуває в стані припинення ( т.1 а.с. 247-250).

Звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у випадку реорганізації можливо при наявності скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас матеріали справи містять штатний розпис управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі Полтавської області на 2016 рік, який вводиться в дію 01.01.2016 р. та в якому передбачено посаду начальника управління - головного державного інспектора ветеринарної медицини району ( т.1 а.с. 223).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачами не надано доказів щодо припинення дії вказаного штатного розпису на момент попередження позивача про скорочення штатів, а також пропозиції щодо працевлаштування позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Отже, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що у випадку якщо не відбулося скорочення чисельності або штату працівників дія трудового договору працівника продовжується.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до штатного розпису управління Держпродспоживслужби в Шишацькому районі на 2016 рік, який введено в дію з 01.05.2016 р., в управлінні передбачено 2 посади головного спеціаліста відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарії (т.1 а.с. 225).

Під час розгляду справи встановлено, що станом на дату попередження позивача про можливе наступне звільнення було зайнято одну посаду головного спеціаліста, проте, позивачу запропоновано лише посаду провідного спеціаліста ( т. 1 а.с. 122).

Отже, відповідачем-1 не запропоновано позивачу всі посади, які були вакантні на дату попередження позивача про можливе наступне його звільнення.

Таким чином, колегія суддів, враховуючи встановлені вище обставини, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України № 1051-к від 31.08.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1." з посади начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі - головного державного інспектора ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області у зв'язку із реорганізацією управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Що стосується позовних вимог про призначення позивача головою комісії з реформування УВМ в Шишацькому районі та до дати проведення конкурсу призначити ОСОБА_1 в.о. начальником Держпродспоживслужби в Шишацькому районі Полтавської області, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 р. у справі № 21-484а14.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.

Таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто, з 01.09.2016 р.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки судом визнано протиправним та скасовано наказ Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України № 1051-к від 31.08.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1." і поновлено позивача на посаді начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі - головного державного інспектора ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області, тому відсутні підстави для задоволення позову в частині зобов'язання Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та її правонаступника Держпродспоживслужбу України скасувати наказ № 1051-к від 31.08.2016р. Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України про звільнення ОСОБА_1 та поновлення позивача на роботі.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 р., вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За наведених обставин та правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ не ґрунтується на вимогах закону та прийнятий відповідачем без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням викладеного, у зв'язку із незаконним звільненням ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач підлягає поновленню саме на тій посаді, з якої його звільнено за спірним наказом, а саме: на посаді начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі - головного державного інспектора ветеринарної медицини Шишацького району Полтавської області.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 р. (справа № 21-395а13) зазначив, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100).

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області від 11.12.2017 р. №01-27/6535, ОСОБА_1 сума нарахованої заробітної плати становить, зокрема, за травень 2012 р. нарахована заробітна плата в сумі 3074,01 грн., що складається з нарахованої заробітної плати за 11 відпрацьованих днів в сумі 1964,40 грн. ( посадовий оклад - 772,20 грн.; надбавка за ранг - 35,00 грн., надбавка за вислугу років - 324,28 грн., надбавка за високі досягнення - 283,74 грн., індексація - 549,18 грн.) та допомоги з тимчасової втрати працездатності за 9 днів в сумі 1109,61 грн., яка нарахована та сплачена в червні 2012 року після закриття листка працездатності; за червень 2012 року нарахована заробітна плата в сумі 1907,92 грн., що складається з нарахованої заробітної плати за 6 відпрацьованих днів в сумі 1291,47 грн. (посадовий оклад - 468,00 грн.; надбавка за ранг - 23, 33 грн., надбавка за вислугу років - 196,53 грн., надбавка за високі досягнення - 171,97 грн., індексація - 431,64 грн.) та допомоги з тимчасової втрати працездатності за 5 днів в сумі 616,45 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата Павлова Ф.П. становить 227,78 грн.

Враховуючи, що позивача звільнено з посади 31.08.2016 р., тому період вимушеного прогулу позивача складає 230 днів, у зв'язку з чим підлягає стягненню з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2016 р. по 27.07.2017 р. в сумі 52389,40 грн. (230 днів х 227,78 грн.).

Разом з тим, судом першої інстанції при обчисленні середньої заробітної плати ОСОБА_1 помилково враховано середньоденний заробіток у розмірі 158,14 грн., проте, вказана сума не відповідає заробітній платі, яку позивач фактично отримав за останні два місяці перед звільненням, а саме: за травень 2012 р. та червень 2012 р.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52389,40 грн., у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні на підставі ст. 317 КАС України.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 дійсно виконати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2015р. про поновлення ОСОБА_1 на посаді, яка набрала чинності 03.07.2015р. на підставі ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду, скасувавши дію службового листа від 04.04.2016р. № 01/31/11 голови Комісії з реорганізації Головного УВМ в Полтавській області ОСОБА_9, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2015р. у справі № 1670/4752/12, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2015р., визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ветеринарної медицини в Полтавській області від 18.06.2012р. № 21-к "Про припинення державної служби" та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі Полтавської області з 19.06.2012р.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Таким чином, питання примусового виконання рішень суду регулюється Законом України "Про виконавче провадження".

Крім того, постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2015 р. у справі № 1670/4752/12 фактично виконана, оскільки наказом Держветфітослужби України від 29.03.2016р. № 570-к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі (т.1 а.с. 105).

Відповідно до розпорядження голови комісії з реорганізації Головного управління ветеринарної медицини в Полтавській області ОСОБА_5 від 04.04.2016 р. № 22-к ОСОБА_1 зобов'язано стати до виконання своїх функціональних обов'язків начальника управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі з 11.04.2016 р. (т.1 а.с. 107).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, тому позовні вимоги дійсно виконати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2015 р. про поновлення ОСОБА_1 на посаді, яка набрала чинності 03.07.2015р. на підставі ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду, скасувавши дію службового листа від 04.04.2016 р. № 01/31/11 голови комісії з реорганізації Головного УВМ в Полтавській області ОСОБА_5, яким, зокрема проінформовано позивача про реорганізацію Головного управління ветеринарної медицини в Полтавській області та позбавлення позивача права підпису на відповідних документах, яке перейшло до голови комісії з реорганізації управління ветеринарної медицини в Шишацькому районі, заступника начальника Держпродспоживслужби в Шишацькому районі ОСОБА_7, не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідачів коштів на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 21 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 Цивільного кодексу України (далі по тексту- ЦК України) особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 2 статті 22 ЦК України визначено, що майнова шкода виражається у формі збитків. В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, обов'язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності та наявність реального збитку та шкоди.

Поняття моральної шкоди визначено у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

За приписами ч.1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Згідно з роз'ясненнями постанови Пленумом Верховного Суду України від 32 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 р. № 5) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд у таких спорах повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу що позивається із таким позовом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав до суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідачів та завданням йому моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

Підсумовуючи викладені обставини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Що стосується позовних вимог про притягнення до відповідальності та звільнення із займаних посад: начальника Головного управління Держпродспоживслужи в Полтавській області ОСОБА_6, заступника начальника Головного УВМ в Полтавській області, голову комісії по реформуванню Головного УВМ в Полтавській області ОСОБА_5, в.о. начальника Держпродспоживслужби в Шишацькому районі ОСОБА_7, припинення злочинної діяльності протиправно створених при державних установах Полтавщини приватних структур по привласненню сотень мільйонів бюджетних коштів, зупинення геноциду українського народу колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС встановлено право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Разом з тим, не вбачається, що діями посадових осіб в даному випадку були порушені права позивача та не свідчить про наявність права, яке підлягає захисту, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.

Що стосується вимоги про прийняття окремої ухвали щодо зобов'язання правоохоронні органи порушити кримінальні справи по факту неправомірних дій фігурантів Головного УВМ в Полтавській області, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 166 КАС України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Як правомірно враховано судом першої інстанції, винесення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.

Враховуючі вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для постановлення окремої ухвали.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного згідно вимог ст. 317 КАС України абзац 4 резолютивної частини постанови суду першої інстанції підлягає зміні.

В іншій частині постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 р. підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017р. по справі № 816/1772/16 змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини в наступній редакції:

"Стягнути з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2016 р. по 27.07.2017 р. у розмірі 52389,40 грн. (п'ятдесят дві тисячі триста вісімдесят дев'ять грн. 40 коп.)"

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 р. по справі №816/1772/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлений 20.12.2017 р.