
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/142/17
Категорія: 6.2 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Джабурія О.В.
суддів Вербицької Н.В.
ОСОБА_1
при секретарі Філімович І.М.
за участю:
представника апелянта ОСОБА_2 (довіреність від 07.09.2017 року)
представника відповідача ОСОБА_3 (довіреність від 04.12.2017 року)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення № М-17289/0-7397/6-16 від 06.12.2016 року та зобовязання вчинити певні дії,
ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА
НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
ОСОБА_5 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, викладене у листі № М-17289/0-7397/6-16 від 06.12.2016 року, про відмову ОСОБА_5 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів);
- зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів).
Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у задоволенні адміністративного позву ОСОБА_5 відмовлено повністю.
Не погодившись із означеним рішенням ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою. Апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити заявлені позовні вимоги. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначав, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи, крім того, порушено норми матеріального та процесуального права.
КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивач - ОСОБА_4 є членом садівницького товариства Об'єднання садоводів масиву «Христинівський» та має у користуванні земельну ділянку, площею 0,12 га, що розташована на території вказаного садівницького товариства.
З метою реалізації свого права на безоплатну приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні, в межах норм, закріплених законодавством, з повним дотриманням положень законодавства щодо порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із відповідним клопотанням від 08.11.2016 року (вх. № М-17289/0/5-16 від 08.11.2016 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га. (а.с. 16).
Листом від 06.12.2016 року № М-17289/0-7397/6-16 позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,12 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в ОСМ «Христинівський», ділянки № 1250, 1252 на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів) в зв'язку з тим, що з огляду долучених до клопотання матеріалів, а також інформації, наявної у Головному управлінні, земельна ділянка перебуває у користуванні «Одеського заводу автозаправних агрегатів», згідно з державним актом на право користування землею Б № 031958, для організації колективних садів, площею 6,4 га. (а.с. 24).
Не погодившись з відмовою Головного управлення Держгеокадастру в Одеській області, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність наданої ОСОБА_5 відмови, яка викладена у листі від 06.12.2016 року № М-17289/0-7397/6-16.
ОСОБА_6 ПРАВА
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями наведеними положеннями та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.
Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України (далі - ЗК України).
Статтею 19 Земельного кодексу України встановлені наступні категорії земель за основним цільовим призначенням:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Так, за визначенням частини першої статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Частиною другою статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
При цьому пунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно із частиною 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що для передачі земельної ділянки у власність особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 122 органи приймають одне з відповідних рішень. При цьому, зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини такої відмови.
Таким чином, вимоги Земельного кодексу України визначають вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, а саме, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З аналізу положень статті 118 Земельного кодексу України слідує, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Після розробки відповідного проекту щодо відведення земельної ділянки погоджується, останній погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. В подальшому, на підставі погодженого проекту, відповідний орган приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до частини 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_7 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є тотожнім з наданням земельної ділянки у власність, оскільки, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
З огляду на зазначене, перебування земельної ділянки у користуванні «Одеського заводу автозаправних агрегатів», згідно з державним актом на право користування землею Б № 031958, для організації колективних садів, площею 6,4 га. колегією суддів не приймаються до уваги.
Тобто, право позивача на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки є порушеним.
Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15 (далі - Положення № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Частиною 31 пункту 4 Положення № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
З аналізу зазначених норм слідує, що вирішення питання щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки для безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення є виключно компетенцією та повноваженнями Держгеокадастру, наданими чинним законодавством України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В пункті 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, однією з умов захисту в адміністративному суді прав, свобод, законних інтересів фізичних (юридичних) осіб є наявність факту порушень, вчинених або допущених органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами. При цьому, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.
Таким чином, з метою повного захисту прав та інтересів позивача необхідним є зобовязання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути питання щодо надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів)
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому, суд при вирішенні цього спору застосовує закріплений у судовій практиці Європейського Суду з прав людини принцип «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обовязків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Європейський суд з прав людини висловив позицію у справі «Щокін проти України» (рішення від 14.10.2010), у якій дійшов висновку, що «…перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним».
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року скасувати, ухвалити у справі №815/142/17 нову постанову, якою задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_4.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, викладене у листі № М-17289/0-7397/6-16 від 06.12.2016 року, про відмову ОСОБА_5 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути питання щодо надання ОСОБА_5 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Єгорівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (за межами населених пунктів).
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 21.12.2017 року.
Головуючий: О.В.Джабурія
Суддя: Н.В.Вербицька
Суддя: А.В.Крусян
Судове рішення № 71149124, Одеський апеляційний адміністративний суд було прийнято 20.12.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 815/142/17. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: