Постанова № 71148146, 21.12.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року справа №428/10954/17

Приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Чебанова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 6 листопада 2017 року (повний текст складено 6 листопада 2017 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 428/10954/17 (суддя в 1 інстанції – Баронін Д.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі – Управління) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач вказує, що він здобув право на отримання пенсії у зв’язку з досягненням пенсійного віку. Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон № 1706-VII), позивач є внутрішньо переміщеною особою. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні. Однак, з 01 квітня 2017 року відповідач перестав виплачувати позивачу належну йому пенсію. Законодавство України передбачає, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо-переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України. Таких підстав для припинення виплати пенсій, як відсутність за місцем проживання, вищенаведеними законами не передбачено. У зв’язку з цим ОСОБА_1 просив про наступне:

- визнати протиправними та дискримінаційними дії Управління щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1 з квітня 2017 року;

- зобов’язати Управління відновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з квітня 2017 року;

- допустити негайне виконання постанови у межах суми платежу за один місяць;

- зобов’язати Управління подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- винести окрему ухвалу, якою звернути увагу Пенсійного фонду України на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону посадовими особами Управління та недопущення подібних порушень у майбутньому.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 6 листопада 2017 року у справі № 428/10954/17 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 квітня 2017 року.

Скасовано розпорядження Управління від 01 серпня 2017 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов’язано Управління поновити з 01 квітня 2017 року виплату пенсії та виплатити виниклу заборгованість ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог залишено без задоволення.

Постанова мотивована тим, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Такий висновок суду кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV), де вказано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, а також із положеннями ч. 2 ст. 5 цього ж Закону, де вказано, що виключно цим Законом визначаються коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням. Також, відповідач не надав доказів, що здійснюючи дії щодо зупинення виплати пенсії позивачу, управління ПФУ діяло у відповідності із постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136 і Порядком верифікації та моніторингу державних виплат. Встановлені у справі обставини дають підстави для висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для припинення виплати пенсії позивачу, тобто його дії щодо припинення виплати пенсії та бездіяльність у не здійсненні передбачених законом заходів для нарахування та виплати позивачу пенсії є протиправними.

З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказав, що відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №48 від 04.07.2017, рішенням комісії вирішено соціальні виплати ОСОБА_1 не призначати. Тому, апелянт вважає, що Управління правомірно прийняло рішення про відмову у виплаті пенсії позивачу.

Відповідач просив апеляційний суд скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 є пенсіонером за віком (а.с.7).

Позивач перебуває на обліку в Управлінні з 01.08.2014 на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла до Управління та отримує пенсію за віком.

Згідно з довідкою від 23.04.2015 № 919036881 ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеною особою, що фактичним місцем проживання є наступна адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Отже, позивач набув статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою, доказів скасування цієї довідки відповідачем до справи не надано.

З 1 квітня 2017 року відповідач припинив виплачувати позивачу належну пенсію. Будь-які повідомлення позивачу від Управління про підстави призупинення виплат пенсії на адресу позивача не надходили.

Відповідно до письмових пояснень Управління, які викладені у запереченнях проти позову, ОСОБА_1 була припинена виплата пенсії з 01 квітня 2017 року у зв’язку із наявністю рішення про не призначення позивачу соціальних виплат.

Згідно із листом УПтаСЗН Сєвєродонецької міської ради № 8858 від 26.10.2017 ОСОБА_1 має довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 919036881 від 23.04.2015. Відомості про скасування довідки у вказаному листі відсутні.

Управління отримало інформацію з Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області (лист від 27.03.2017 №3147/02) про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та про призупинення з 1 квітня 2017 року виплати пенсії вказаним особам, до яких також віднесено позивача.

Згідно витягу з протоколу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №48 від 04.07.2017, рішенням комісії вирішено соціальні виплати ОСОБА_1 не призначати.

Таким чином, Розпорядженням від 01.08.2017 Управління вирішило припинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 48 від 04.07.2017 (а.с.23).

На підставі вищевикладеного, спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року на підставі не підтвердження її місця перебування.

Відповідно до статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Закон № 1058-VI або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-VI визначено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії:

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

{Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

В ході розгляду справи судом встановлено, що Управлінням прийнято Розпорядження від 01.08.2017 щодо припинення виплати пенсії з 01.04.2017 по пенсійній справі ОСОБА_1 на підставі Постанови КМУ від 08.06.2016 №365 та рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 48 від 04.07.2017 (а. с. 23).

В письмових поясненнях відповідач посилається на застосування пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, зазначаючи також приписи Закону № 1706-VII.

Однак, цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.

Інші пункти ч.1 ст. 49 Закону № 1058-VI в спірних правовідносинах також не мають місця.

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, припинивши виплату пенсії та не виплачуючи позивачу пенсію за віком з квітня 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_1, в тому числі шляхом зобов'язання поновити виплату пенсії та виниклу заборгованість з 1 квітня 2017 року.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв’язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області – залишити без задоволення.

Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 6 листопада 2017 року у справі № 428/10954/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Повне судове рішення складено 21 грудня 2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В.Сіваченко

Судді О.О.Шишов

ОСОБА_2