Постанова № 71148025, 14.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2017 року № 753/22101/16-а

Окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дарницького районного суду м. Києва звернулася позивач ОСОБА_1 з позовом до Верховного Суду України, третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просив:

- зобов'язати Верховний Суд України виплатити позивачу, вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 367 575,00 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що позивач перебувала на посаді судді з 25.05.1981 року - повних 35 років, у тому числі на посаді судді Верховного Суду України - 11 років.

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII позивача звільнено з посади судді Верховного Суду України у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

На підставі вказаної постанови Наказом Верховного Суду України від 30.09.2016 року №942-к припинено трудовий договір з позивачем у зв'язку зі звільненням у відставку та виключено ОСОБА_1 зі складу Верховного Суду України.

Тобто, як зазначено у позові, останнім днем роботи на посаді судді у Верховному Суді України є 30 вересня 2016 року.

При звільненні з посади судді питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги Верховним Судом України вирішено не було.

24 жовтня 2016 року позивач звернулася до відповідача з заявою про нарахування та виплату їй вихідної допомоги відповідно до законодавства України.

Листом Верховного Суду України від 27.10.2016 року № 202-3841/0/8-16 позивача повідомлено про відмову у нарахуванні та виплаті такої вихідної допомоги на підставі того, що згідно з п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року гарантії суддів Верховного Суду України визначаються відповідно до положень Закону України №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, а ст.. 136 цього Закону, якою було встановлено право на отримання вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, виключена на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності в цій частині 01.04.2014 року.

Позивач вважає, що відмова у виплаті їй виїденої допомоги є протиправною, оскільки та такими, що порушують її права з огляду на те, що станом на 25.05.2001 року стаж роботи на посаді судді склав 20 років, тому, на думку позивача, вона набула права на відставку та на отримання вихідної допомоги відповідно до ст.. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року.

07.07.2010 року був прийнятий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до ст. 136 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

27.03.2014 року, як вказує позивач, прийнятий Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено ст.. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а 02.06.2016 року прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів», яким було відновлено право судді на отримання вихідної допомоги. Вказаний закон набув чинності з 30.09.2016 року, тобто в останній день роботи позивача на посаді судді Верховного Суду України.

Просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09.12.2016 року відкрито провадження у справі № 753/22101/16-а за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов'язання виплатити вихідну допомогу.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 31.01.2017 року адміністративна справа № 753/22101/16-а за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов'язання виплатити вихідну допомогу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2017 року адміністративна справа № 753/22101/16-а за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов'язання виплатити вихідну допомогу прийнята до свого провадження суддею Качуром І.А. та призначена до судового розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, надавши суду аналогічні поясненням тим, що викладені у письмових запереченнях проти позову.

Позивач до судового засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, відповідно до позовної заяви просила розглядати справу за її відсутністю відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 122 КАС України.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутністю на адресу суду не надходило.

В судовому засіданні за згодою представника відповідача, враховуючи заяву позивача, ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

Як вбачається з наданої суду копії трудової книжки, позивач ОСОБА_1 працювала на посаді судді, у тому числі, на посаді судді Верховного Суду України.

Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верховного Суду України у відставку відповідно до п. 9 ч. 5 статті 126 Конституції України,

На підставі вищевказаної Постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року Головою Верховного Суду України видано Наказ від 30 вересня 2016 року № 942-к ОСОБА_1 виключено 30 вересня 2016 року зі складу Верховного Суду України.

При цьому, на момент виключення зі складу Верховного Суду України, останнім не було вирішено питання щодо нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_1.

У зв'язку з чим 24 жовтня 2016 року позивач звернулась до відповідача з проханням виплатити на її користь вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат.

У відповідності до наданої суду копії листа Верховного Суду України від 27 жовтня 2016 року за вих.. №202-3841/0/8-16 в здійсненні такої виплати ОСОБА_1 було відмовлено з посиланням на те, що право на вказану вихідну допомогу можливо було реалізувати до моменту набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», оскільки позивача звільнено з посаді судді Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року, правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 не має.

Як вбачається з наданої суду копії довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, виданої Верховним Судом України за вих..№252-3542/0/8-16 від 03.10.2016 року, суддівська винагорода, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 станом на 30.09.2016 року склала 36 757,50 грн.

Не погоджуючись з такою відмовою Верховного Суду України, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.

За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

У відповідності до пп. 1 п. 2 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, стаття 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ втратила чинність з 01 січня 2011 року.

Із набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року питання вихідної допомоги регулювалося статтею 136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У відповідності до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, в редакції, яка діяла на момент подання заяви ОСОБА_3 про відставку та на момент її звільнення Верховною Радою України, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

В подальшому, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402- VIIІ( далі - Закон № 1402-VIIІ) , який набув чинності 30 вересня 2016 року, відновлено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. (стаття 143 Закону № 1402- VIIІ).

Враховуючи той факт, що Позивача звільнено з посади судді Верховного Суду України 30 вересня 2016 року відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 22.09.2016 року, тобто в день набрання чинності Закону України №1402-VIII, яким відновлено право судді на отримання вихідної допомоги, але у розмірі трьох місячних суддівських винагород, а не десяти місячних заробітних плат за останньою посадою при звільненні суддів у відставку, як було передбачено ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року та ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, суд приходить до висновку, що відповідач при виключенні ОСОБА_1 зі складу Верховного Суду України 30.09.2016 року повинен був вирішити питання щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, тобто 110272,50 грн. (36757,50 грн. (розмір місячної суддівської винагороди)*3 = 110 272,50 грн.)

Крім того, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року, було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Тобто виплата судді вихідної допомоги законом пов'язувалася із певною подією - виходом у відставку.

Відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року, який набрав чинності 01.04.2014 року, статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключено.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Крім того, у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Наведене свідчить про те, що правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, як було передбачено ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року та ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, у Верховного Суду України не було.

З метою повного захисту прав порушених прав позивача у відповідності до ч. 1 ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Верховний Суд України також нарахувати позивачу вихідну допомогу у розмірі 3 місячних суддівських винагород.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зобов'язання Верховного Суду України нарахувати та виплатити останній вихідну допомогу вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, яка складає 110 272,50 грн., відповідно до ч. 1 ст. 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 122,158 - 163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов'язати Верховний Суд України нарахувати та виплатити судді Верховного Суду України у відставці - ОСОБА_1 вихідну допомогу вихідна допомога в розмірі трьох місячних суддівських винагород відповідно до ч. 1 ст. 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року у розмірі 110 272,50 грн. (сто десять тисяч двісті сімдесят дві гривні 50 копійок).

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур