Постанова № 71147952, 14.12.2017, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/3011/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі :головуючого-судді суддівОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 при секретарі за участі:ОСОБА_4 позивача та представників стоірнрозглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України, в якій просить скасувати рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 21.08.2017 року про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_5 у переведенні із Замкової виправної колонії ( 58) до Криворізької установи виконання покарання та зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення ОСОБА_5 про переведення засудженого до іншої установи виконання покарання.

В судовому засіданні позивач, в режимі відеоконференції, підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов у повному обсязі, зазначивши, що він звернувся до відповідача з клопотанням про переведення його з Замкової виправної колонії № 58 до Криворізької установи виконання покарань, як найбільш наближеної установи до місця проживання його рідних, проте оскаржуваним рішенням йому відмовлено у задоволені такого клопотання, що на думку позивача є порушенням його прав та інтересів, у зв'язку з чим таке рішення, на думку позивача, підлягає скасуванню.

Представник відповідача подав суду письмові заперечення, які підтримав в судовому засіданні, в обґрунтування яких зазначив, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у переведені його з Замкової виправної колонії № 58 до Криворізької установи виконання покарань, оскільки переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в Замковій виправній колонії № 58.

Крім того зазначив, що на момент розгляду Центральною комісією питання переведення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_5 до Криворізької установи виконання покарань (№ 3), в даній установі були відсутні вільні місця для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, повно та з'ясувавши всі обставини справи, суд встановила наступне.

Суд встановив, що позивач, засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_5 з серпня 2006 року відбуває покарання в Замковій виправній колонії (№ 58).

12.07.2017 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про переведення його з Замкової виправної колонії № 58 до Криворізької установи виконання покарань для подальшого відбування покарання, як найбільш наближеної установи до місця проживання його рідних.

21.08.2017 відповідачем, за результатами розгляду зазначеного клопотання, прийнято рішення № 4.6/9-2017, яким відмовлено позивачу у переведені його до Криворізької установи виконання покарань, оскільки відсутні підстави передбачені ч. 2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України).

Вирішуючи по суті даний спір колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Відповідно до п. 95-8 Положення про Міністерство Юстиції України, Міністерство Юстиції України визначає вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснює розподіл, переводить їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої.

Згідно з ч. 6 ст. 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Відповідно до ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Згідно п. 17.1. Європейських пенітенціарних правил по можливості, ув'язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов'язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув'язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув'язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.

Таким чином, переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_5 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Замковій виправній колонії № 58.

Відповідно до п. 4 роз. 2 Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за № 265/30133 (далі - Положення № 680/5), до виправних колоній максимального рівня безпеки направляються чоловіки, зокрема, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Разом з тим, під час розгляду справи, суд встановив, що відповідно до даних по особовій справі засудженого ОСОБА_5 зазначено коло осіб з якими він найчастіше спілкується. З 2014 року засудженого не відвідує мати та брат із-за значної відстані до місця відбуття покарання. Значна відстань від місця проживання його близьких до місця його відбування покарання є перешкодою у спілкуванні засудженого з рідними.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, № 28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають "надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу". Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі. У своїй практиці Суд також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя.

Аналізуючи викладене, суд дійшов до висновку, що відповідач з самого початку помістив позивача до віддаленої колонії, всупереч загальній нормі викладеній у ст. 93 КВК, згідно з якою він мав відбувати покарання у тій області, де знаходиться його дім.

У відмові Міністерства юстиції України від 21.08.2017 не наведено жодних законних підстав та необґрунтовано відмову позивачу у переведені до іншої установи відбування покарань.

Суд враховує, що позивач раніше до Міністерства юстиції України з клопотанням про переведення його до іншої установи відбування покарань не звертався.

Не знаходить підтвердження твердження представника відповідача, викладене у службовій записці Департаменту Державної кримінально - виконавчої служби України, що на момент розгляду Центральною комісією питання переведення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_5 до Криворізької установи виконання покарань (№ 3), в даній установі були відсутні вільні місця для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі. Оскільки, жодних доказів на підтвердження цього факту надано не було.

Крім того, переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого у Замковій виправній колонії № 58, проте, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що існують такі обставини.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 про скасуваня рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 21.08.2017 року про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_5 у переведенні із Замкової виправної колонії ( 58) до Криворізької установи виконання покарання та зобов'язання Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення ОСОБА_5 про переведення засудженого до іншої установи виконання покарання є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 21.08.2017 року про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_5 у переведенні із Замкової виправної колонії ( 58) до Криворізької установи виконання покарання та зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення ОСОБА_5 про переведення засудженого до іншої установи виконання покарання.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 19 грудня 2017 року

Головуючий суддя судді/підпис/ /підпис/ /підпис/ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 "Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_1