Постанова № 71147779, 30.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2017 року № 826/3784/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Борсуковській А.О.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Конакової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Генеральної прокуратури України, Комісії з добору на посади в Генеральній інспекції Генеральної прокуратури України

про визнання незаконним добору, визнання нечинним наказу №204 від 16.06.2016 року, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач 1), Комісії з добору на посади в Генеральній інспекції Генеральної прокуратури України (далі - відповідач 2) про визнання незаконним добору, визнання нечинним наказу №204 від 16.06.2016 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач вказав на те, що Генеральний прокурор України порушив встановлений Законом порядок призначення на адміністративні посади та посади прокурорів, поза межами своїх повноважень видавши наказ від 08.08.2016 № 286, яким започаткував проведення незаконної офіційної процедури добору кандидатів на посади в Генеральну інспекцію; створив непередбачений законами України суб'єкт владних повноважень для вчинення неправомірних дій - Комісію; наділив Комісію не прописаними в законодавстві владними управлінськими функціями; не проконтролював належне виконанняКомісією покладених на неї завдань; протиправно та вибірково використав результати Добору при призначенні певних осіб на адміністративні та інші посади в Генеральній інспекції. Вважає, що комісія, не маючи на те законних підстав та владних управлінських повноважень, без нормативного врегулювання та неухильного дотримання процедури, упереджено, недобросовісно та нерозсудливо, без дотримання формально проголошених в наказі Генерального прокурора України від 08.08.2016 № 286 принципів прозорості та відкритості, без забезпечення відкритого і конкурсного зайняття посади прокурора незаконно провела добір та всупереч встановленої Законом процедурі призначення прокурорів рекомендувала Генеральному прокурору України обраних нею осіб для призначення на вакантні посади в Генеральну інспекцію.

Також позивач зазначає, що Генеральний прокурор України наказом від 16.06.2016 №204 затвердив Положення про Генеральну інспекцію Генеральної прокуратури України, яке, на його думку, суперечить вимогам Конституції України та Закону.

Позивач в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав викладених в письмових запереченнях на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Генеральним прокурором України 08.06.2016 року видано наказ №2869 "Про першочергові організаційні заходи із забезпечення формування кадрового складу Генеральної інспекції", яким відповідно до статей 8, 9 Закону України "Про прокуратуру" з метою забезпечення функціонування та добору на вакантні посади до Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України наказав: 1. Провести добір кандидатів на адміністративні посади, посади прокурорів і слідчих Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (далі - Генеральна інспекція). 2. Для забезпечення відкритості та прозорості проведення добору на адміністративні посади, посади прокурорів і слідчих Генеральної інспекції утворити Комісію з добору (далі - Комісія) у складі, що додається. 3. Комісії організувати добір на адміністративні посади, посади прокурорів слідчих Генеральної інспекції та надати Генеральному прокурору України вмотивовані рекомендації щодо кандидатів. 4. Комісії здійснювати діяльність у формі засідань. 5. Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України забезпечити: проведення спеціальної перевірки, передбаченої Порядком проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171 "Про затвердження Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України"; проведення перевірки, передбаченої Законом України від 16 вересня 14 року № 1682-VII "Про очищення влади". 6. Для забезпечення організаційного і технічного супроводу роботи Комісії, інформування кандидатів та розміщення інформації з питань добору на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України утворити робочу групу у складі, що додається.

Позивача було допущено до участі в доборі кандидатом на зайняття однієї з двох вакантних посад: заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.

Графік проведення співбесід для кандидатів на адміністративні посади, посади прокурорів і слідчих Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України було опилюднено на веб-порталі Генеральної прокуратури України (веб-сторінка http://www.gp/gov.ua//ua/dobir_posady.html).

На веб-сторінці http://www.gp.gov.ua/ua/new.html/ 14.12.2016 року відповідачем 1 оприлюднено оголошення про завершення процесу проведення співбесід із кандидатами на посади в Генеральній інспекції Генеральної прокуратури.

Проте, позивач вважає, що відповідачем 1 безпідставно не оприлюдено на офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури України інформацію щодо результатів співбесід, повні та достовірні списки рекомендованих кандидатів на зайняття посад прокурорів та слідчих Генеральної інспекції Генеральної прокуратури, протоколи з мотивованими рекомендаціями обраних здобувачів на визначені посади Комісією з добору.

Позивач 16.02.2017 року направив на електронну адресу відповідача 2 заяву з проханням оприлюднити на офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури України інформацію про перебіг та результати добору, а також просив повідомити про його персональні результати, зокрема недоліки, які завадили успішно пройти конкурсний відбір. Одночасно таку ж заяву позивачем скеровано до Генеральної прокуратури України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами врегульовані Конституцією України, Законом України "Про Прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII (далі - Закон), який визначає правові засади організації та діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Так, статтею 4 вказаного Закону встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону у структурі Генеральної прокуратури України утворено Генеральну інспекцію.

Завдання і функції Генеральної інспекції, права та обов'язки її працівників регламентовано Положенням про цей підрозділ, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 16.06.2016 року №204 (далі - Положення).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктами 3, 5, 7 статті 9 Закону Генеральний прокурор, зокрема призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом, затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури.

До 15.04.2017 року призначення прокурорів на посади, в тому числі адміністративні, здійснювалося без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами (підпункт 4 пункту 51 розділу XIII "Перехідні положення" Закону).

З матеріалів справи вбачається, що Генеральним прокурором України в межах наданих йому статтею 9 Закону повноважень видано наказ від 08.08.2016 року № 286 "Про першочергові організаційні заходи із забезпечення формування кадрового складу Генеральної інспекції", яким передбачено відкриті та прозорі засади добору кандидатів для призначення до новоутвореного структурного підрозділу.

Цим же наказом для забезпечення відкритості та прозорості проведення Добору утворено відповідну Комісію, а також робочу групу - для забезпечення організаційного і технічного супроводу її роботи.

З дотриманням вимог пункту 3 наказу Генерального прокурора України від 08.08.2016 року № 286 за результатами проведеного добору на підставі мотивованих рекомендацій Комісії Генеральним прокурором України видано накази про призначення кандидатів на адміністративні посади та посади прокурорів і слідчих Генеральної інспекції, які були оприлюднені на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.

У зв'язку із невнесенням Комісією вмотивованої рекомендації стосовно позивача наказ про його призначення на одну із вакантних посад у Генеральній інспекції не видавався.

Виходячи з вимог статті 9 та пункту 51 розділу XIII "Перехідні положення" Закону до 15.04.2017 року призначення прокурорів на адміністративні посади та посади прокурорів Генеральної прокуратури України є дискреційними повноваженнями саме Генерального прокурора. Роль Комісії у цьому процесі зводилась лише до подання рекомендацій щодо кандидатів.

З огляду на викладені норми доводи позивача відносно безпідставного призначення Генеральним прокурором певних осіб на адміністративні посади, посади слідчих та прокурорів Генеральної інспекції є безпідставними.

Також необгрунтованими є доводи позивача про невиконання Генеральною прокуратурою України обов'язку щодо офіційного оприлюднення списків осіб, допущених до участі в Доборі, рейтингових списків кандидатів, протоколів засідань та рекомендацій Комісії про призначення кандидатів на посади у Генеральній інспекції.

Так, жодним чинним нормативно-правовим актом та організаційно-розпорядчими актами Генеральної прокуратури України не встановлено імперативних вимог стосовно обов'язку оприлюднення зазначеної інформації (документів). Відтак підстави для оприлюднення цих відомостей (документів) на веб-сайті Генеральної прокуратури України були відсутні. Вказане стосується також і доводів позовача про невиконання відповідачем вимог щодо відео- чи аудіо- фіксації проведених співбесід з кандидатами, оскільки обов'язок забезпечення такої фіксації також не передбачено жодним нормативно-правовим актом.

Безпідставними є і доводи позивача щодо порівняння процедури Добору з процедурами конкурсів на посади в НАБУ та органи Національної поліції, оскільки відбір кандидатів на посади до вказаних органів регламентується іншими спеціальними законами.

Щодо доводів позивача про упереджене проведення добору, без дотримання принципу рівності його учасників перед законом, допущено прояви дискримінації по відношенню до більшості добросовісних кандидатів, у тому числі до нього, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені в Законі України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 року №5207-VI (з наступними змінами та доповненнями).

Частиною першою статті 1 цього Закону визначено: дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 2); непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 3); пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 6).

Так, у відповідності до приписів Конституції України, комісією та робочою групою забезпечено рівні можливості для участі у доборі, а саме: проходженні на добровільній основі тестування на знання законодавчої бази і на загальні здібності, участі у співбесідах з членами Комісії, наданні додаткових документів щодо результатів тестувань при проходженні конкурсного відбору на посади в органах прокуратури та інших правоохоронних органах (Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, місцевих прокуратур, НАБУ, органів поліції тощо), а також інших документів для підтвердження їх ділових якостей та рівня професійної кваліфікації.

Жодних дій чи рішень дискримінаційного характеру стосовно кандидатів або надання їм переваг членами Комісії та робочої групи не здійснювалось.

За змістом пункту 2 частини першої, частин восьмої, одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт суб'єкта владних повноважень незаконним, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, нечинним. У позовній заяві позивач просить визнати нечинним Наказ від 16.06.2016 року №204 в частині затвердження Положення про Генеральну інспекцію Генеральної прокуратури України. Однак, в даному випадку, наведене не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем оскаржується нормативно-правовий акт, особливості розгляду такої категорії справ встановлені в окремій статті 171 Кодексу адміністративного судочиснтва України, а зміст позову та вимог дозволяє зробити висновок про їх відповідність способам захисту, про які йдеться в зазначеній нормі.

З огляду на викладене, враховуючи встановлення судом наявності у Генерального прокурора згідно з підпунктом 1 пункту 51 розділу ХІІІ "Перехідні положення", пунктів 3, 5, 7 статті 9 Закону України "Про прокуратуру" повноважень видавати Наказ №204, яким затверджено Положення про Генеральну інспекцію Генеральної прокуратури України, дотримання відповідачем 2 вимог частини другої статті 9 Закону України "Про прокуратуру" щодо форми нормативно-правового акту, не встановлення судом дискримінаційних норм в Положенні, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Слід також врахувати, що позивачем жодним чином не обґрунтовується невідповідність норм Положення актам вищої юридичної сили, Законам України.

Отже, відповідачі приймаючи оскаржуваний наказ, діяли в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а відтак в задоволенні вимог позивача щодо визнання його нечинним та визнання незаконним добору слід відмовити, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є належним та є формою втручання в дискреційні повноваження відповідачів, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені позивачем не доводять обґрунтованості позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Комісії з добору на посади в Генеральній інспекції Генеральної прокуратури України про визнання незаконним добору, визнання нечинним наказу №204 від 16.06.2016 року.

Постанова, відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов