Постанова № 71147727, 13.12.2017, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1537/17

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

при секретарі судового засідання Павловський Ю.Б.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом Фізичної особи ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_3 з адміністративним позовом до ОСОБА_4 управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовна заява з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог обґрунтовується тим, що 14 червня 2017 року ОСОБА_4 управлінням ДФС у Тернопільській області складені податкові повідомлення - рішення форми «Ф» №73026-19, №73027-19, якими згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) визначено суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2016 р. в сумі 15 508,01 грн. та 6354,65 грн. Позивач, вважаючи податкові повідомлення рішення ОСОБА_4 управління ДФС у Тернопільській області неправомірними, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_4 управління ДФС у Тернопільській області у судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову з підстав, що викладені у наданих суду письмових запереченнях, і наполягав на тому, що під час складання податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 27.07.1998 р. і по даний час зареєстрований та провадить господарську діяльність як фізична особа - підприємець.

З 21.12.2012 р. позивач є власником нежитлової будівлі складу, загальною площею 562,7 кв. м, розташованого по вул. вул. Січових Стрільців, 1а, в с. Качанівка Підволочиського району Тернопільської області, а також з 12.06.2014 р. є власником нежитлового приміщення цеху по переробці м'ясної, рибної та хлібобулочної продукції, загальною площею 1 844,6 кв. м, розташованого по вул. Січових Стрільців, 7, в с. Качанівка Підволочиського району Тернопільської області.

Зазначені приміщення використовуються ОСОБА_3 у підприємницькій діяльності, що підтверджується Повідомленнями ФОП ОСОБА_3 про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність від 04.01.2013 р. та від 17.06.2014 р.

14 червня 2017 року ОСОБА_4 управлінням ДФС у Тернопільській області складено податкове повідомлення - рішення форми «Ф» №73026-19, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) визначено суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2016 р. в сумі 15 508,01 грн та податкове повідомлення-рішення №73027-19, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) визначено суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2016 р. в сумі 6354,65 грн.

Зазначені податкові повідомлення - рішення отримано ОСОБА_3 23 червня 2017 року.

Позивач, вважаючи податкові повідомлення рішення ОСОБА_4 управління ДФС у Тернопільській області неправомірними, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Згідно із пунктом 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно частини 1 статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування, відповідно до Податкового кодексу України, встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Таким чином, безпосереднє встановлення місцевих податків, а відтак і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з ч. З ст. 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Із системного аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

В пункті 7 «Прикінцеві положення» Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набув чинності з 01 січня 2016 року, зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Таким чином, приписи цього Закону в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів носять рекомендаційний, а не імперативний характер.

Також, пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3 статті 12 названого Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Частиною 5 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно- правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Частиною 1 статті 3 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, судом встановлено, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року.

Оскільки нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, (ст. 58 Конституції України), то визначення ОСОБА_3 податкового зобов'язання з податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік, є передчасним та неправомірним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 15 508,01 грн. та 6354,65 грн. не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Крім того, слід вказати, що будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи складські приміщення промислових підприємств не є об'єктом оподаткування (п.п. є) 266.2.2 п 266.2 ст. 266 ПК України).

Цивільний кодекс України дозволяє суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі використовувати у своїй господарській діяльності належне даній фізичній особі майно. Так, ч. 1 ст.320 ЦК України передбачає, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що зазначені приміщення використовуються ОСОБА_3 у своїй підприємницькій діяльності, що підтверджується Повідомленнями ФОП ОСОБА_3 про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність від 04.01.2013 р. та від 17.06.2014 р.

Згідно п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку, а саме: в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

Відповідно до п.56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, у даному випадку виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі - підприємцю, з числа об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування, негативно впливає на конкурентоздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами та не забезпечує визначені Податковим кодексом України рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

При цьому, норма пп. «є» п. 266.2.2 ст. 266 ПК України в порушення основоположного принципу єдиного підходу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп.4.1.11 п.4.1 ст.4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп. 4.1.8 п.4.1 ст.4 ПК України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо виключення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам-підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються. За таких обставин, в даному випадку згідно пп. 4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, конфлікт інтересів в спірних правовідносинах має бути вирішений на користь платника податків.

Водночас слід вказати, що ПК України не визначає поняття «будівлі промисловості».

У зв'язку з тим, що вищевказані об'єкти нежитлової нерухомості, належні ОСОБА_3, є будівлями промисловості, тому вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, - компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не запереченні відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до п.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення ОСОБА_4 управління ДФС у Тернопільській області від 14.06.2017 року №73026-19 (форми "Ф") та від 14.06.2017 р. №73027-19.

Стягнути на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) гривень за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_4 управління ДФС у Тернопільській області

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Подлісна І.М.