Рішення № 71146900, 19.12.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 грудня 2017 рокум. Ужгород№ 807/1020/17 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: ОСОБА_1, представник - ОСОБА_2;

відповідача: Ужгородська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області, представник - ОСОБА_3;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №144-17 від 12.06.2015 року на суму 25000 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, мотивуючи наступним. 30.06.2015 р. позивач отримав податкове повідомлення-рішення за №144-17 від 12.06.2015 р. в якому визначено суму податкових зобов'язань по транспортному податку з фізичних осіб за 2015 р. в розмірі 25000 грн. Однак, представник позивача наголошував в судовому засіданні, що в податковому повідомленні-рішення за №144-17 від 12.06.2015 р. відсутнє посилання на нормативно-правовий акт на підставі якого були визначені і нараховані податкові зобов'язання, зокрема, відсутнє посилання на рішення Ужгородської міської ради про встановлення транспортного податку на 2015 рік. Таким чином, представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених в наданих письмових запереченнях, мотивуючи наступним. Так, органами внутрішніх справ були надані відомості щодо наявності у позивача транспортного засобу - автомобіля TOYOTA Ніghlander 3.5Л Легковий універсал, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2012, об'єм двигуна 3456 куб. см. Необхідними умовами для нарахування транспортного податку є факт реєстрації в Україні легкового автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 см3 та його використання до 5 - ти років. Відповідно до пункту 267.4. ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Таким чином, відповідачем було сформовано податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 року яким обчислено позивачеві загальну суму податкового зобов'язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" код платежу 18011000 у розмірі 25000,00 грн. Так, відповідач, як контролюючий орган в сфері справляння податків, діяв відповідно до чинних положень закону та останній не наділений можливістю обирати та оцінювати законність окремих норм ПК України, оскільки входить в систему органів виконавчої влади. Введення транспортного податку на 2015 рік не визнано уповноваженими органами незаконним (неконституційним), а відповідач не наділений повноваженням не виконувати вимоги закону. Також, представник відповідача в судовому засіданні наголошував, що при вирішенні питання про співвідношення правових норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з ПК України, то норма п. 12.3.5 ПК України є спеціальною, у зв'язку з чим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК України, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3.4 ст. 12 ПК України. Таким чином, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно зясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є власником транспортного засобу, зокрема автомобіля марки TOYOTA Ніghlander 2012 р. випуску з об'ємом двигуна 3456 куб. см., що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого Ужгородським ВРЕР УДАІ УМВС України в Закарпатській області (а.с.10).

12.06.2015 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 144-17 (а.с.9), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб та зобов'язано його сплатити суму податку в розмірі 25000,00 грн.

Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», норми якого набрали чинності 01.01.2015 р., було викладено у новій редакції статтю 267 ПК України, якою запроваджено транспортний податок для фізичних осіб.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (в редакції, станом на 2015 рік): платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України: об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.4 ст. 267 ПК України: ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

У відповідності до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України: базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України: податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам-нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Отже, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.1.ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Зокрема, транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 ПК України). Окрім цього, згідно з п. 9.4 ст. 9 ПК України визначено, що установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно, (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року N 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Враховуючи вище викладене, транспортний податок, у відповідності до норм ПК України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Зокрема, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Тому, відповідно до ст. 8.3 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення): до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Таким чином, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема і транспортного податку, віднесено нормами ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад визначено, також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Відповідно до пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Згідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України: рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Враховуючи вище викладене, місцеві ради згідно норм ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, рішення органу місцевого самоврядування про встановлення та справляння транспортного податку на 2015 рік відсутнє.

Згідно з ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період. Тобто, виходячи з наведених вище норм ПК України, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Разом з тим, пунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 ПК України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Тому, відповідно до вказаної норми, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Враховуючи наведені обставини та особливості правового регулювання, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява N 39766/05), «Щокін проти України» (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 (Захист власності) Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України у постанові від 30.08.2016 р. по справі № К/800/8077/16.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, виходячи з наданих сторонами доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати, а саме: сплачений судовий збір в сумі 640,00 грн. згідно Квитанції від 08.09.2017 року (а.с. 3).

На підставі наведеного та керуючись статтями 139, 241, 243, 244, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №144-17 від 12.06.2015 року на суму 25000 грн. прийняте Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (м. Ужгород, вул. Духновича, 2, код ЄДРПОУ 39595916) на користь ОСОБА_1 (м. Ужгород, вул. Замкова, 7 "а") судові витрати в сумі 640,00 (шістсот сорок гривень).

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року).

СуддяОСОБА_4

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 20.12.2017 року.