Постанова № 71136025, 12.12.2017, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Соболєвої І.П., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району про стягнення невиплаченої допомоги при народженні дитини та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03.11.2017 до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району (далі – відповідач, УПСЗН ЗМР по Вознесенівському районі), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти на відшкодування шкоди у вигляді невиплаченої допомоги при народженні дитини за період з 03.06.2015 року по 03.11.2017 року в сумі 35 260,00 грн. та зобов'язати відповідача здійснювати в подальшому нарахування та виплату допомоги з догляду за дитиною до 03.11.2018 року.

В обґрунтування позову зазначає, що 03.06.2015 року, позивач перебуваючи на тимчасово окупованій території у місті Кіровське Донецької області, в Шахтарській Центральній районній лікарні народила доньку ОСОБА_2, що підтверджується медичним свідоцтвом про народження № 112 від 03.06.2015 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2017 року у справі № 335/8584/17, встановлено факт народження позивачкою дитини жіночої статі - ОСОБА_2, народженої 03.06.2015 року в м. Кіровське Донецької області. Свідоцтво про народження дитини серії І-ЖС № 340865 видане Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 05.07.2017 року.

23.08. 2017 року позивач звернулась до УПСЗН ЗМР по Вознесенівському районі із заявою про призначення допомоги при народженні дитини. У відповідь листом від 06.10.2017 року позивача повідомлено про відмову з поясненнями, що згідно постанови КМУ від 27.12.2001 року № 1751 п. 12 виплата допомоги при народженні дитини призначається за умови , що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Позивач вважає, таку відмову відповідача протиправною.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно п. 4. ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.

Ухвалою суду від 06.11.2017 відкрито скорочене провадження у справі.

07.12.2017 року від відповідача надійшли заперечення на адміністративний позов за змістом яких представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Заперечення мотивовані відсутністю законних підстав для виплати відповідачем державної соціальної допомоги при народженні дитини позивачці, оскільки у згідно Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та п. 12 Порядку призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751, передбачено, що допомога при народженні дитини не призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно медичного свідоцтва про народження № 112 від 03.06.2015 року, виданим Шахтарською Центральною районною лікарнею позивач 03.06.2015 року о 14 год. 15 хв. народила доньку вагою 3 150,0 грамів.

Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085 (у редакції розпорядження КМУ від 05.05.2015 року № 428-р), містить у переліку, зокрема, м. Кіровське Донецької області та м. Шахтарськ (місце реєстрації позивача та місця народження її доньки).

Статтями 1, 4, 20 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

19.07.2017 року листом № 04/17.5-04-37 начальник Вознесенівського районного у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області відмовив ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації народження дитини жіночої статі, народженої 03.06.2015 року згідно свідоцтва про народження І-НО № 629950 виданого 12.06.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровського міського управління юстиції у Донецькій області.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач 24.07.2017 року звернулась до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із заявою про встановлення факту народження дитини, яка розглянута в межах справи № 335/8584/17.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт народження 03.06.2015 року ОСОБА_1 дитини жіночої статі - ОСОБА_2 у м. Кіровське Донецької області, зазначено матір'ю дитини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3, батьком - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4

Зазначеним рішенням встановлено, що "заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкає за адресою: м. Запоріжжя, бул. ЦентральнийАДРЕСА_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується копією паспорта та довідкою № НОМЕР_1 від 19.07.2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи".

25.07.2017 року позивачем отримано свідоцтво про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6, про що 25.07.2017 року Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області складено відповідний актовий запис № 753.

23.08.2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення і перерахування їй грошової допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6.

06.10.2017 року УПСЗН ЗМР по Вознесенівському районі відмовило позивачу у призначенні допомогу при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6, оскільки позивачем пропущено 12-місячний строк звернення за її призначенням після народження дитини.

Згідно з довідкою відповідача від 04.10.2017 року № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 має фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_8.

Згідно зі ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

В пункті 1 статі 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-ХІ1 від 27.02.1991 p., передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Аналогічні зобов'язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а ст. 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання.

Відповідно до ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та іншими законами України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч.2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб").

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" передбачено види державних допомог сім'ям з дітьми, в тому числі допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дитини.

Згідно з ст. 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» (далі Порядок) визначено, що для призначення одноразової допомоги при народженні дитини органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються такі документи: заява одного з батьків, копія свідоцтва про народження дитини, довідка, видана державним органом реєстрації актів цивільного стану для призначення одноразової допомоги при народженні дитини.

Згідно п. 12 Порядку передбачено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що законодавчо встановлені строки звернення за призначенням допомоги при народженні дитини пропущені з поважних причин, оскільки дитина народилася на тимчасово окупованій території у м. Шахтарськ Донецької області 03.06.2015 року, однак свідоцтво про народження дитини українського зразка було видано лише 25.07.2017 року, що не давало змоги вчасно отримати таку допомогу на не окупованій території України, тобто в межах строку передбаченого п. 12 Порядку.

Зазначені обставини свідчать про те, що несвоєчасність звернення позивачки за реалізацією свого права пов'язане з анексією частини території України, а причини пропуску звернення за допомогою є поважними.

Отже, позбавлення позивачки закріпленого ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" права на отримання соціальної допомоги з причин, які від неї не залежали, суд вважає необґрунтованим.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Конституцією України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЕСПЛ).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Отже, проживаючи на тимчасово окупованій території, у позивача була фактично відсутня можливість реалізувати своє право на соціальний захист передбачений законодавством України, з огляду на неможливість вчасного отримання свідоцтва про народження дитини. Разом з тим, це свідоцтво є необхідним для звернення до державних органів для призначення такої допомоги, ніж у осіб, які реалізують таке право на території України, що на моє переконання є проявом дискримінації з боку суб'єкта владних повноважень по відношенню до позивача.

Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статі 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Таким чином, механізм призначення соціальних виплат встановлений Порядком, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Стосовно допомоги при народженні дитини за період з 03.06.2015 року по 03.11.2017 року в сумі 35 260,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача, суд зауважує, що норми Кодексу адміністративного судочинства України свідчать про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Враховуючи обумовлене, суд не перевіривши всіх складових від яких залежить призначення допомоги не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008року, відповідно до якої, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин, з огляду на те, що відповідач наділений дискреційними повноваженнями з питань призначення та виплати соціальної допомоги, то суд не вправі перебирати на себе функції вказаного суб'єкта владних повноважень. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій, бездіяльності), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснювати в подальшому нарахування та виплату допомоги по догляду за дитиною до 03.11.2018 року, суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки позивач звернувся до суду із даною вимогою передчасно. Крім того, суд наголошує на тому, що суд здійснює захист вже порушеного права, а не права, що може бути порушено у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем заявлені вимоги немайнового характеру, які були частково задоволені судом, а також враховуючи положення ст. 94 КАС України, суд доходить висновку, що на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640,00 грн. (квитанція № 12EFDD1ED6 від 03.11.2017 року, видана ПАТ"ОТП Банк").

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 94, 158, 162, 163, 167, 183-2, 185-186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенському району призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 допомоги при народженні дитини – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_9, за її заявою від 23.08.2017 року та здійснити виплату призначеної допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району (код ЄДРПОУ 37573822) на користь ОСОБА_1 (29.06.1982 р.н.) судові витрати по справі судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі, протягом 10 днів з дня отримання постанови, апеляційної скарги.

Суддя: І.П. Соболєва