Постанова № 71132174, 08.12.2017, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/6829/17

Провадження №2-а/265/305/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2017 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Міхєєвої І.М.,

за участю секретаря Розсоха І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, третя особа: Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області (надалі - УПФУ), третя особа: Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради (надалі УСЗН), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування свого позову посилається на те, що з 2001р. по досягненню пенсійного віку йому була призначена пенсія за віком, яку він отримував за місцем його реєстрації та проживання. Після початку антитерористичної операції на території м.Донецька був вимушений виїхати на підконтрольну Україні територію, а саме в м.Маріуполь, має статус внутрішньо переміщеної особи. З листопада 2014р. перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області як внутрішньо переміщена особа, що отримує пенсію.

Не отримавши пенсію за квітень 2017 року, він звернувся із заявою до УПФУ, на що отримав відповідь, що його довідка як тимчасово переміщеної особи була скасована на підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб, отриманих в порядку обміну інформацією з УСЗН, а тим самим, виплата пенсії призупинена з 01.04.2017 р.

З такими діями відповідачів позивач не згодний, та посилаючись на ст.46 Конституції України, ст.4, 8, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,практику Європейського суду з прав людини. Стверджував, що рішення відповідача про припинення виплати йому пенсії безпідставне та не ґрунтується на нормах Закону. У зв'язку з чим просив суд визнати протиправними дії УПФУ щодо припинення виплати йому пенсії, зобов'язати відповідача поновити виплату йому пенсії, а також стягнути судові витрати.

У судове засідання позивач та його представник не зявилися, в письмових заявах на адресу суду просили розглянути справу без їх участі та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача заперечував проти позову, подав до суду письмові заперечення, в яких вказував, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні, як отримувач пенсії за віком з листопада 2014 року. Виплату пенсії переведено з територіального управління ПФУ в місті Донецьк, так як позивач є внутрішньо переміщеною особою. З 01 квітня 2017 року виплата пенсії позивачу була зупинена, так як рішенням УСЗН була скасована Довідка про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеною особою. 24 квітня 2017 року позивач отримав нову Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи із відміткою про скасування попередньої Довідки за ознакамист. 12 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб». Згідно з вимогами п.18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365 повторне призначення соціальних виплат можливе лише через шість місяців після такого припинення. Відтак дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу представник відповідача вважає законним.

Представник третьої особи - УСЗН, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином, у судове засідання не зявився, у звязку з чим справа розглянута без його участі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

З досліджених матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з м. Донецьк до м.Маріуполь за адресою: вул.Шопена,45/47, про що свідчить дублікат довідки № НОМЕР_1 від 24.04.2017р., і з листопада 2014 року отримує пенсію за віком в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області, а з 01 квітня 2017 року виплата пенсії призупинена, і вказані обставини були визнані сторонами, у зв'язку з чим суд на підставі ч.3ст.72 КАС Українивважає ці обставини доведеними.

Застаттею 8 Конституції УкраїнисамеКонституція Українимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституціїкраїни і повинні відповідати їй.Конституція Україниє нормами прямої дії.

Статтею 46 Конституція Українипередбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першоюст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Згідностатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост. 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Згідно з частиною 2ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом»у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням КМУ від 02.12.2015р. №1275-рзатверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено місто Донецьк.

Відповідно достатті 92 Конституції Українивиключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

НіЗаконом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р., ніЗаконом України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ні будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Заперечуючи проти позову, представники відповідача та третьої особи посилаються на положення Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі ОСОБА_3 № 1706-VII від 20.10.2014).

Однак, за положеннями Преамбули вказаногоЗакону, цейОСОБА_3відповідно доКонституціїта законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Статті1та2 Законупередбачають, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.Україна вживає всіх можливих заходів, передбаченихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з положеннямист. 7 Закону № 1706-VII від 20.10.2014для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Отже, зазначенийзакону відповідності зКонституцією Українирозділяє різні види державного забезпечення, а саме, пенсійне забезпечення від соціального страхування та соціальних послуг.

Натомість, Кабінет Міністрів України своєю постановою № 365 від 08.06.16 затвердив Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, в яких об'єднав у категорію соціальних виплат пенсії (щомісячне довічне грошове утримання), довічні державні стипендії, усі види соціальної допомоги та компенсацій, матеріальне забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг.

ОСОБА_3 Українине містить визначення такої групи виплат як «соціальні виплати».

Закон України «Про соціальні послуги»встановлює, що соціальні послуги - це комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв'язання їхніх життєвих проблем.

Згідно ізЗаконом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цимЗакономпенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

АЗаконом України «Про пенсійне забезпечення»(стаття 2) передбачені два види державних пенсій: а) трудові пенсії; б) соціальні пенсії.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є отримувачем трудової пенсії за віком, в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області соціальні послуги/виплати не отримує.

Зупинення виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття будь-якого рішення УПФУ на підставі повідомлення УСЗН про скасування довідки через більш ніш 60-денне перебування особи за місцем постійного проживання, тобто на території, яка тимчасово не контролюється українською владою. Тобто, право на отримання пенсії (а не соціальної послуги (виплати, допомоги) стало залежним від місця проживання позивача, який є громадянином України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно достатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може повязуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобовязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, судом було достовірно встановлено, що відповідач УПФУ, не приймаючи рішення відповідно до ч.1ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 01.04.2017 зупинив виплату пенсії позивачу, доказів наявності судового рішення про зупинення виплати пенсії позивачу сторонами суду не надано, жоднимЗаконом Українине встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

У зв'язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, суд виходить с положень ч.1 ст. 94 КАС України, відповідно до яких якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючисьст.ст. 94, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, третя особа: Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради - задовольнити.

Визнати протиправними дії Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області щодо припинення з 1 квітня 2017 року виплати пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року у раніше призначеному розмірі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640 гривень за рахунок бюджетних асигнувань субєктів владних повноважень - Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області.

Відповідно до п.1 ч.1ст. 256 КАС Українидопустити негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

У відповідності до ст. 267 КАС України, зобовязати Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України міста Маріуполя Донецької області надати суду у місячний строк звіт про виконання рішення суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя: І.М.Міхєєва