Постанова № 71124094, 18.12.2017, Апеляційний суд Київської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого – Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2, треті особи Державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_3 про визнання недійсним рішень сільської ради, витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішеннями Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року, 26 березня 2009 року та 21 травня 2009 року ОСОБА_4 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою, надано дозвіл на вибір місця розташування земельної ділянки, затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1616га для ведення особистого селянського господарства в межах Віто-Поштової сільської ради.

06 грудня 2010 року ОСОБА_4 отримав державний акт на вказану земельну ділянку.

У подальшому між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Останній за рішенням сільської ради змінив цільове призначення земельної ділянки на землі транспорту для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства в с. Віта Поштова.

Прокурор вказував, що спірна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», а передача спірної землі у власність фізичній особі відбулася із порушенням земельного законодавства, через що просив суд визнати недійсними вказані рішення Віто-Поштової сільської ради від 21 травня 2009 року та від 29 квітня 2014 року; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з’ясування судом усіх обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що висновки суду про пропуск строку позовної давності не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки держава в особі Кабінету Міністрів України не могла дізнатися про порушення права на спірну земельну ділянку у 2008 році. Про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту у судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році, отримавши копію позовної заяви.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором було пропущено строк позовної давності, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,7 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

На підставі цього рішення, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_5 25 листопада 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 692528 з кадастровим номером: 3222481201:01:005:0091, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832900553.

Рішенням Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року змінено цільове призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки.

На підставі цього рішення, управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі ОСОБА_5 18 квітня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 340758, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991300893.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 лютого 2016 року за № 125 ОСОБА_5 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_6 Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу ОСОБА_7 09.02.2016 за індексним номером 28153579 зареєстровано право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, з кадастровим номером 3222481201:01:005:0091.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об»єднання ВО «Укрдержліспроект» від 26 серпня 2016 року та матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років Васильківського лісництва ДП «Київліс» вказана земельна ділянка розташована у виділі 6 (17) кварталу 50 Васильківського лісництва і є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю.

Відповідно до приписів ч.5 ст. 116 ЗК України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст.55 ЗК України та ст.5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані для потреб лісового господарства.

Згідно ст.8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади і місцевого самоврядування про надання земельних ділянок ; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно з п.г ч. 3 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Встановлено, що передана у приватну власність ОСОБА_5 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, у встановленому законом порядку не вилучалася у законного користувача - ДП «Київлісгосп», цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства не змінювалось всупереч наведеного законодавства.

Крім того, оспорювані прокурором рішення прийняті Віта-Поштовою сільською радою із перевищенням повноважень.

Так, відповідно до ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 149 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських рад щодо вилучення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 32 Лісового кодексу України, у редакції чинній станом на 2008 рік, виключно до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин на їх території здійснюється передача у власність, надання у постійне користування для несільськогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України в державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Згідно ст. 12, ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 122 та ч. 3 ст. 149 Земельного кодексу України , ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 33 Лісового кодексу України сільські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Таким чином, спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_5 рішенням Віта-Поштовської сільської ради з перевищенням повноважень селищної ради щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, оскільки ці питання належали до компетенції органів виконавчої влади, а саме районної державної адміністрації.

З огляду на викладене, рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року про передачу ділянки у власність ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства та видачу йому державного акту на право власності на земельну ділянку суперечить вищевказаним вимогам закону. Оскільки рішення Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року про зміну цільового призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на будівництво розважально-оздоровчого центру, СТО та мийки та видача на його підставі державного акту носять похідних характер від первісного рішення сільради від 30 жовтня 2008 року, вони також суперечать вимогам закону.

Наведене свідчить про порушення права держави, яке підлягає судовому захисту, однак строки позовної давності, в межах якого особа може звернутись до суду за захистом свого права, сплинув на момент звернення прокурора до суду.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до суд з вказаним позовом у грудні 2016 року в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» ( а.с.1).

Відповідач ОСОБА_6 28 березня 2017 року, до винесення судом рішення, подав заяву про відмову у позові у зв»язку з пропуском строку позовної давності ( а.с. 72-76).

Встановивши, що відповідно до квитанції від 13 жовтня 2008 року ОСОБА_5 сплатив на користь ДП «Київське лісове господарство» 31606 грн. 40 коп. в якості відшкодування збитків за вилучення ділянки держлісфонду ( а.с.77), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ДП «Київське лісове господарство» починаючи з 13 жовтня 2008 року достовірно знали про порушення свого права, отже, з вказаної дати і почався перебіг строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про те, що про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту у судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році, колегія суддів не бере до уваги як доказ того, що прокурором не пропущено строк позовної давності. При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Верховного суду України, сформований у постанові від 16 вересня 2015 року, згідно з яким норма п.4 ст. 268 ЦК України спрямована на захист власників та інших осіб, які мають речові права на майно, від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування, отже, не може поширюватися на випадки звернення до суду прокурора з позовом в інтересах держави, а сплив позовної давності для зазначених спорів починається з дати, коли орган, в інтересах якого подано позов прокурором, дізнався про порушене право.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що органи, в інтересах яких пред’явлено позов - Кабінет Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство», довідались про порушення своїх прав у 2008 році, отже, звернення прокурора до суду у 2016 році відбулось з пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмову у позові за наявності відповідної заяви відповідача.

Крім того, прокурор має обов'язки і користується правами позивача, крім права на укладення мирової угоди, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що Кабінет Міністрів України міг дізнатись про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави у власність ОСОБА_5, коли останньому 25 листопада 2008 року та 18 травня 2009 року видано належним чином зареєстровані державні акти на право власності на спірну земельну ділянку Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області.

При цьому колегія суддів виходить з того, що стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Кабінет Міністрів України, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов’язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Таким чином, Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, мав об’єктивну можливість знати про видачу та належну державу реєстрацію Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, як державним органом земельних ресурсів, державних актів, що посвідчували право приватної власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку ще у 2008 та 2009 роках та мав об»єктивну можливість знати про порушення у зв»язку з цим права держави на спірну земельну ділянку.

За таких обставин, коли Кабінет Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство», в особі яких подано прокурором позов в інтересах держави, не довели той факт, що вони не могли дізнатися про порушення свого цивільного права, висновки суду першої інстанції про те, що при зверненні до суду у грудні 2016 року пропущено загальний трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові, ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, через що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 375, ЦПК України, колегія судів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді :