Рішення № 7111339, 16.12.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

16 грудня 2009 р.           Справа 2/222-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Концерн Хлібпром", 79035, м.Львів, вул.Хлібна, 2

до: Приватного підприємства "Магазин ПродТорг №3", м.Вінниця, вул.Київська, 31/9

про стягнення 12101,69 грн. заборгованості

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : Богданов О.В.- за довіреністю

          відповідача : не з"явився

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Відкритого акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" до Приватного підприємства "Магазин ПродТорг №3" про стягнення 12101,69 грн. заборгованості за невиконання умов договору поставки № 134 від 01.11.2007 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 20.11.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 2/222-09 та призначено до розгляду на 16.12.2009 року.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 16.12.2009 року не з"явився, витребуваних ухвалою суду від 20.11.2009 року документів не надав. При цьому, ухвалу про порушення провадження у справі від 20 листопада 2009 року було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою, вказаною у позовній заяві.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01 листопада 2007 року між ВАТ "Концерн Хлібпром" (постачальник) та ПП "Магазин ПродТорг №3" (покупець) укладено договір поставки продукції № 134, відповідно до п.1.1 якого постачальник прийняв на себе зобов"язання на умовах і протягом терміну дії цього договору поставити (передати), а покупець прийняти та оплатити хлібобулочні, кондитерські вироби та інші продукти харчування (продукцію).

Відповідно до п. 4.4. договору передача продукції здійснюється на підставі накладних, узгоджених та підписаних сторонами або їх уповноваженими представниками.

Так, за період з 22.10.2008 року по 31.10.2008 року згідно товарно-транспортних накладних № вэХ-00171293 від 22.10.08 року, № вэХ-00171504 від 22.10.08 року, № вэХ-00171708 від 23.10.08 року, № вэХ-00172182 від 23.10.08 року, № вэХ-00172399 від 23.10.08 року, № вэХ-00173055 від 24.10.08 року, № вэХ-00173814 від 25.10.08 року, № вэХ-00174095 від 25.10.08 року, № вэХ-00174515 від 26.10.08 року, № вэХ-00174627 від 26.10.08 року, № вэХ-00174828 від 27.10.08 року, № вэХ-00175385 від 27.10.08 року, № вэХ-00175507 від 27.10.08 року, № вэХ-00176142 від 28.10.08 року, № вэХ-00176284 від 28.10.08 року, № вэХ-00176816 від 29.10.08 року, № вэХ-00177179 від 29.10.08 року, № вэХ-00177562 від 30.10.08 року, № вэХ-00177857 від 30.10.08 року, № вэХ-00178508 від 31.10.08 року, № вэХ-00178688 від 31.10.08 року позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 12101,69 грн.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що ціна по кожній окремій партії продукції зазначається постачальником у товарно-транспортних накладних, підписання яких уповноваженим представником покупця свідчить про погодження сторонами ціни переданої продукції (в тому числі ПДВ).

Згідно п. 6.3.2 договору на покупця покладено обов'язок у встановлений цим договором термін та спосіб оплатити постачальнику вартість продукції.

У відповідності до п.5.2. договору покупець здійснює попередню оплату замовленої продукції або оплачує вартість поставленої продукції протягом трьох календарних днів з моменту передачі продукції покупцю відповідно до умов розділу 3 цього договору.

Однак в порушення зазначених умов договору відповідач не здійснив оплати за поставлену позивачем продукцію.

07.10.2009 року на адресу відповідача позивач направив вимогу № 586/12 про необхідність сплатити заборгованість в розмірі 12101,69 грн. Проте відповідач на зазначену вимогу жодним чином не відреагував.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлену продукцію згідно договору поставки.

В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці продукції відповідачу належним чином, доказом чого є підписані сторонами товарно-транспортні накладні.

Однак, відповідач не виконав свого обов"язку щодо повного розрахунку з позивачем за поставлену продукцію у встановлені договором строки, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 12101,69 грн. за несвоєчасну оплату поставленої продукції.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 121,07 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням № 2149429 від 28.10.2009 року. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 12101,69грн. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 121,02 грн.

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п. 1 ч.1 ст. 8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст. 47 ГПК України.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 610, 611, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Магазин ПродТорг №3", м. Вінниця, вул. Київська, 31/9 (ідентифікаційний код - 31983717, р/р № 260049173 в банку "Аваль", МФО - 302247) на користь Відкритого акціонерного товариства "Концерн Хлібпром", 79035, м. Львів, вул. Хлібна, 2 (ідентифікаційний код - 05511001, п/р № 26002201301928 в ЗАТ "ОТП Банк" м. Київ, МФО - 300528) 12101,69 грн. - заборгованості, 121,02 грн. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236,00 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Зайве сплачене державне мито в розмірі 0,05 грн. за платіжним дорученням № 2149429 від 28.10.2009 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах господарської справи № 2/222-09, підлягає поверненню з Державного бюджету України Відкритому акціонерному товариству "Концерн Хлібпром", 79035, м. Львів, вул. Хлібна, 2 (ідентифікаційний код - 05511001, п/р № 26002201301928 в ЗАТ "ОТП Банк" м. Київ, МФО - 300528).

5. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 17 грудня 2009 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу- Відкритому акціонерному товариству "Концерн Хлібпром" (79035, м.Львів, вул.Хлібна, 2);

3 - відповідачу- Приватному підприємству "Магазин ПродТорг №3" (м.Вінниця, вул. Київська, 31/9).