Рішення № 71111501, 15.12.2017, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/6295/16-ц

Провадження № 2/639/252/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Гаврилюк С.М.,

при секретарі судового засідання – Макушенко Т.В., Шемкова О.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Відділ реєстраціїї місця проживання у Жовтневому районі м. Харкова про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та вселення, про визнання договору дарування недійсним,

встановив:

. ОСОБА_1 в серпні 2016 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком № 20-А по провулку Проїзному у м. Харкові, що належить їй на праві приватної власності на підстав договору дарування.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що її матері ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу від 16.08.1983 року, зареєстрованому у Харківському МБТІ належав житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою м. Харків, пров. Проїзний, 20 -А.

30 серпня 1988 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованому у Харківському МБТІ, продала 44/100 вказаного будинку колишньому чоловіку позивача - ОСОБА_7.

З 1998 по 2003 рік у 56/100 частини зазначеного житлового будинку, що належали на праві власності ОСОБА_6, постійно проживали та були зареєстровані ОСОБА_6 та діти позивача - ОСОБА_8 та ОСОБА_9. У 2003 році позивач разом з дітьми були зняти з реєстрації за вказаною адресою у зв’язку з виїздом до Німеччини на постійне місце проживання.

У 2012 році в 56/100 частин вказаного будинку була прописана на її прохання рідна сестра позивача ОСОБА_2.

Згідно договору дарування №1277 від 06.06.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5, ОСОБА_6 подарувала належні їй на праві власності 56/100 частин вказаного будинку позивачеві ОСОБА_1

Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_2 фактично у цей будинок не вселялась, з моменту реєстрації у 2012 році до теперішнього часу у ньому жодного дня не проживала, за цей час з їх матір’ю ОСОБА_6 фактично ніяких родинних відносин не підтримувала, станом житла не цікавилася, не несла жодних витрат на утримання будинку та не сплачувала комунальні платежі. Усі витрати на утримання цього будинку несла позивач та ОСОБА_6 Ніяких домовленостей між позивачем, ОСОБА_6 та відповідачем про збереження за ОСОБА_2 права користування житловою площею вказаного будинку не було, у будинку відсутні також і особисті речі відповідачки. Ніяких перешкод у користуванні житловою площею , як зазначає позивачка, у відповідача не було. Рішення ОСОБА_2 не вселятися та не користуватися будинком було добровільним та самостійним.

Факт відсутності відповідача за вказаною адресою підтверджується , як стверджує позивач, актом ділянки № 8 Комітету району в місті жителів приватного сектору Жовтневого району м. Харкова від 06.05.2016 року №97, із якого вбачається, що ОСОБА_2 за адресою м. Харків, пров. Проїзний, 20-А зареєстрована з 10.04.2012 року, однак фактично там не проживає та не проживала.

Позивачка , посилаючись на вимоги статей 316,319, 391 ЦК України та ст.ст. 71, 72 ЖК України вимушена звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав, оскільки відповідач фактично не вселялась у вказаний будинок та не проживала в ньому з 2012 року.

Позивач та її представники ОСОБА_10, ОСОБА_11 у судовому засіданні позов підтримали, посилаючись на викладені обставини.

Відповідач ОСОБА_2 в свою чергу звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та вселення. Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.03.2017 на підставі ч.1 ст. 126 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Відділ реєстраціїї місця проживання у Жовтневому районі м. Харкова про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання об’єднано в одне провадження з цивільною справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та вселення.

В подальшому ОСОБА_2 уточнила свої зустрічні позовні вимоги та додатково просила визнати недійсним договір дарування №1277 від 06.06.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5, відповідно до якого ОСОБА_6 подарувала належні їй на праві власності 56/100 частин вказаного будинку позивачеві за первісним позовом ОСОБА_1

Відповідач та її представник ОСОБА_12 проти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заперечували, посилаючись на обставини, що зазначені у зустрічній позовній заяві з уточненнями, які просили задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_13 М М. позов свого довірителя підтримав у повному обсязі та, посилаючись на вимоги діючого законодавства, просив усунути перешкоди ОСОБА_3 , як власнику спірного нерухомого майна , а саме 56/100 частин будинку, що знаходиться за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, будинок № 20-А, шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вказаним житловим приміщенням, та зняття її з реєстрції за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, будинок № 20-А.

Третьою особою подано до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_3 та його представник зазначали, що ОСОБА_1 під час розгляду даної справи в суді подарувала 27.10.2016 року ОСОБА_3 56/100 часток житлового будинку № 20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний.

Право власності на 56/100 часток житлового будинку №20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний зареєстровано за ОСОБА_14 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2016 року.

Право власності на інші 44/100 часток житлового будинку №20-А розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, належить батькові позивача ОСОБА_14 - ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 05.04.1989 року, зареєстрованого в реєстрі за №3-1010.

В даному житловому приміщенні з 10.04.2012 року на 56/100 частки домоволодіння зареєстрована ОСОБА_2 , яка в даному житловому приміщенні фактично не проживає , оскільки постійно проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач зазначає, що реєстрація ОСОБА_2 у вказаному будинку порушує його права як власника спірного нерухомого майна. В зв’язку з тим, що розмір його доходів є невеликим, у нього можуть утворюватися борги по сплаті комунальних платежів на утримання вказаного житлового приміщення, зокрема за газ та електроенергію, а завдяки тому, що за місцезнаходженням його приватної власності зареєстрована ОСОБА_2, яка не пов’язана з ним родинними зв’язками та фактично не проживає за місцем реєстрації вже тривалий час, він позбавлений можливості оформити фінансову допомогу у вигляді державної субсидії. Крім того, як зазначив у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_13, його довіритель ОСОБА_3 , як новий власник вказаного нерухомого майна, не давав згоди на проживання ОСОБА_2 у вказаному приміщенні та будь-які угоди щодо порядку користування відповідачем вказаним житлом з ОСОБА_3 не укладалися. Проти вказаних обставин не заперечувала у судовому засіданні і особисто ОСОБА_2

Позивачка за зустрічним позовом та її представник ОСОБА_12 зустрічні позовні вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 з 10 липня 2012 року року. За цією ж адресою проживала її мати - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла 15 вересня 2016 року. На момент реєстрації ОСОБА_2 за вказаною вище адресою, ОСОБА_6 виповнилось 80 років і вона не могла сама готувати собі їжу, купувати продукти, прибирати будинок та територію, прати білизну, оскільки, як вказує ОСОБА_2, ОСОБА_6 не могла вже самостійно виходити за межі двору, стала втрачати пам’ять та в силу свого віку та стану здоров’я потребувала постійної сторонньої допомоги, яка і надавалась позивачем за зустрічним позовом та членами її сім’ї на протязі 13 років, а саме з моменту переїзду ОСОБА_1 та її сім’ї до Німеччини на постійне проживання.

ОСОБА_2 стверджувала , що з 2003 року по березень 2016 року вона та її сім’я були виключно єдиними особами хто піклувався про матір, здійснювали догляд за нею та будинком до моменту, коли ОСОБА_2 почали чинити перешкоди у доступі до будинку, а саме сусідка ОСОБА_11 та її чоловік, а також жінки, що доглядали за ОСОБА_6

28 лютого 2016 року у ОСОБА_6 стався перелом плечової кістки і ОСОБА_2 зі своєю родиною викликали лікаря та направили її до лікарні, де вона знаходилась 2 тижні. На той момент , як вказує позивач за зустрічним позовом, вона могла ще вільно спілкуватись зі своєю матір’ю ОСОБА_6, готувала їй їжу, оскільки у неї цукровий діабет і вона потребує спеціальної дієти та догляду.

02.03.2016 року з Німеччини прибула ОСОБА_1, яка за домовленістю з ОСОБА_2 найняла осіб, які могли допомагати у догляді за мамою.

З 15 березня 2016 року, як стверджує позивачка за зустрічним позовом, коли ОСОБА_1 відбула, до Німеччини, сторонні особи почали обмежувати її доступ до будинку та до матері, не даючи з нею бачитись наодинці та доглядати за нею.

ОСОБА_2 пояснила суду, що оскільки у неї з матір’ю завжди були теплі і дружні стосунки і мама хворобливо переживала розлуку, то під психологічним тиском ОСОБА_2написала заяву про те, що не буде претендувати на спадкове майно, аби тільки їй дозволили бачитись з мамою. Однак, 22 липня 2016 року позивачка прийшла за місцем своєї реєстрації і не змогла відчинити хвіртку, оскільки був змінений замок, крім того, сусідка ОСОБА_11 зі своїм чоловіком , які вели себе агресивно , перешкоджали її зустрічі з ОСОБА_6, у зв’язку з чим ОСОБА_2 і викликала поліцію і швидку допомогу. З вказаних обставин , як стверджує ОСОБА_2, вона не має доступу до будинку, не могла бачитись і спілкуватись з мамою . У зв’язку з чим вимушена звернутися до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, 20-А , та її вселення до вказаного будинку.

Крім того, позивач за зустрічним позовом в обґрунтування своїх вимог щодо визнання недійсним договору дарування 56/100 частин вказаного вище будинку від 06.06.2016 року посилається на те, що на момент підписання договору дарування та здійснення інших нотаріальних дій її мати -ОСОБА_6вже не могла відповідати за свої вчинки, втратила пам’ять, не впізнавала своїх близьких , в силу свого віку та стану здоров’я потребувала постійної сторонньої допомоги. Однак, сусіди- Романова О.Б. зі своїм чоловіком перешкоджали позивачеві спілкуватися з ОСОБА_6 та доглядати за нею. Отже, позивач стверджує, що таким чином вищевказані особи незаконно утримували її матір, шляхом насилля, проти її волі змусили підписати договір дарування на домоволодіння, яке належало ОСОБА_6

Посилаючись на вимоги , передбачені ч.1 ст. 225, ст. 231 ЦК України, позивач ОСОБА_2 просить визнати недійсним договір дарування від 06.06.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_6 подарувала відповідачеві за зустрічним позовом ОСОБА_1 вказане вище нерухоме майно .

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази , що містяться в матеріалах цивільної справи, в тому числі надані у судовому засіданні показання свідків , приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

У судовому засіданні сторонами визнано та підтверджується матеріалами цивільної справи, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу від 16.08.1983 року, зареєстрованому у Харківському міському БТІ, належав житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою м. Харків, пров. Проїзний, 20 -А.

30 серпня 1988 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованому у Харківському МБТІ, продала 44/100 частки вказаного будинку колишньому чоловіку позивача - ОСОБА_7.

Згідно договору дарування №1277 від 06.06.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5, ОСОБА_6 подарувала належні їй на праві власності 56/100 частин вказаного будинку позивачеві ОСОБА_1

ОСОБА_1 під час розгляду даної справи в суді подарувала 27.10.2016 року ОСОБА_3 56/100 часток житлового будинку № 20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний.

Право власності на 56/100 часток житлового будинку №20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний зареєстровано за ОСОБА_14 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2016 року.

Право власності на інші 44/100 часток житлового будинку №20-А розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, належить батькові позивача ОСОБА_14 - ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 05.04.1989 року.

Враховуючи вказані вище обставини, суд зазначає, що ОСОБА_1, яка на теперішній час не є власником 56/100 часток житлового будинку №20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний , відповідно до вимог закону не є належним позивачем за позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. З цих підстав суд приходить до висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В свою чергу, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2заявлено вимоги до неналежного відповідача ОСОБА_1, про усунення перешкод у користуванні будинком №20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний та вселення, оскільки на теперішній час саме ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 27.10.2016 року є власником спірного нерухомого майна - 56/100 часток житлового будинку № 20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, до якого ОСОБА_2 не заявлено жодних позовних вимог(а.с.8 ,9 том 2).

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом відповідно до 4 ст. 10 ЦПК України , позивача за зустрічним позовом було попереджено про наслідки невчинення процесуальних дій щодо заміни неналежного відповідача, а саме , що пред’явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову .

Суд не наділений повноваженнями проводити заміну неналежного відповідача за власною ініціативою .

Відповідно ч.2 ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже , пред’явлення ОСОБА_2Г позовних вимог до неналежного відповідача ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та вселення, є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні будинком №20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний та вселення.

Крім того, посилаючись на вимоги , передбачені ч.1 ст. 225, ст. 231 ЦК України, позивач ОСОБА_2 просить визнати недійсним договір дарування від 06.06.2016 року , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5М, реєстр № 1277, відповідно до якого ОСОБА_6 подарувала відповідачеві за зустрічним позовом ОСОБА_1 56/100 часток житлового будинку №20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно ст.ст. 58, 59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 145 ЦПК України, призначення експертизи є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: психічний стан особи.

Судом відповідно до 4 ст. 10 ЦПК України , позивачеві за зустрічним позовом ОСОБА_2 було роз’яснено вказані вимоги закону, щодо її права подати клопотання відповідно до п.2 ч.1 ст. 145 ЦПК України про призначення посмертної судової психіатричної експертизи та попереджено про наслідки невчинення відповідних процесуальних дій .Однак, ОСОБА_2 не виявила бажання заявити вказане клопотання, що підтверджується журналом судового засідання.

Таким чином, позивачем ОСОБА_2 в порушення вимог, передбачених ч.2 ст. 59, ст. 60 ЦПК України, не доведено в судовому засіданні належними доказами позовні вимоги до ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору дарування від 06.06.2016 року , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5М, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, а саме , що ОСОБА_6, на думку ОСОБА_2, було вчинено 06.06.2016 року вказаний вище правочин – договір дарування частки нерухомого майна, у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Статтею 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. У судовому засіданні ні позивачем за зустрічним позовом , ані її представником не доведено належними та допустимими доказами, що вказаний вище договір дарування від 06.06.2016 року вчинений ОСОБА_6 проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи. Крім того, вказані ствердження ОСОБА_2 спростовуються письмовими поясненнями приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_5, яка посвідчувала вказаний правочин (а.с.19 том 3).

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про наявність підстав щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і в частині позовних вимог про визнання договору дарування недійсним за його недоведеністю.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Відділ реєстраціїї місця проживання у Жовтневому районі м. Харкова про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання суд приходить до висновку про наявність підстав щодо часткового задоволення позову, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 під час розгляду даної справи в суді за подарувала 27.10.2016 року ОСОБА_3 56/100 часток житлового будинку № 20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний. Право власності на 56/100 часток житлового будинку №20-А з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: м. Харків, провулок Проїзний зареєстровано за ОСОБА_14 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2016 року.

На часреєстрації ОСОБА_2 в будинку № 20-А за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, власником була ОСОБА_6

Суд зазначає, що передбачаючи право власника жилого будинку на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) у зареєстрованих в них осіб, у випадку зміни власника будинку (квартири), оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

ОСОБА_2 не є членом родини ОСОБА_3О, у зв’язку із чим право ОСОБА_2 на користування будинком № 20-А за адресою: м. Харків, провулок Проїзний припинилось на підставі закону у зв’язку із зміною власника будинку, що є підставою для задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, будинок № 20-А.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Відповідно до вимог ст. 317 Цивільного кодексу України кожен громадянин має право вільно володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому на праві власності майном.

Відповідно до статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст. 383 Цивільного кодексу України та ст. 150 ЖК Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності квартиру (будинок), користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші, не заборонені законом угоди. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику квартири право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння.

Відповідно до 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Оскільки ОСОБА_3 є власником 56/100 часток вказаного вище житлового будинку , а ОСОБА_2 була зареєстрована у цьому будинку зі згоди колишнього власника будинку, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_3 щодо усунення перешкод у користуванні належним йому нерухомим майном шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, будинок № 20-А.

При цьому суд не вбачає підстав для зняття відповідача ОСОБА_2 з реєстрації за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, будинок № 20-А., виходячи з наступного.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає із зазначеної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

За таких обставин, рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням саме по собі є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений ним судовий збір у сумі 551 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 5, 6,10, 11, 57, 60,61, 88, 208, 209, 212 -215 ЦПК України , . 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»,ст.ст. 317, 321 , 383, 391, ч.1 ст. 225, ст. 231 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, Відділ реєстраціїї місця проживання у Жовтневому районі м. Харкова про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Харків, провулок Проїзний, будинок № 20-А.В іншій частині позову ОСОБА_3 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 551 грн. 20 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням та вселення, про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.М.Гаврилюк