Рішення № 71108083, 13.12.2017, Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 387/981/17

Номер провадження по справі 2/387/487/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 року смт. Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого судді Майстера І.П.

при секретарі судового засідання Поляруш С.Ю.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, в якому зазначив, що 14.10.2017 між ним та ТОВ "Єврокар Україна" ( лізингодавець ) було укладено договір фінансового лізингу №4081 , згідно якого відповідач взяв на себе зобов'язання надати послуги, спрямовані на придбання автомобіля марки / моделі ZAZ Sens на суму 6560,30 доларів США, гривневий еквівалент вартості автомобіля становить 176 800,00 гривень. З метою отримання вказаного автомобіля позивач сплатив 18 000 гривень авансового внеску згідно договору фінансового лізингу. В подальшому позивач з'ясував, що відповідач ввів його в оману, оскільки товариство не мало статусу фінансової установи, йому не було надано найменування продавця, конкретних характеристик предмета лізингу, призначення платежу роз'яснено, як аванс за придбаний автомобіль. З урахуванням зазначеного позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу, який суперечить вимогам ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», а також стягнути з відповідача сплачені ним кошти у розмірі 18000 гривень.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що у жовтні місяці через оголошення у газеті він зателефонував представнику ТОВ "Єврокар Україна" та повідомив, що хоче купити автомобіль. Представник ТОВ "Єврокар Україна" запевнила, що автомобіль є у наявності і він може його придбати. Приїхавши у м.Кропивницький, за місцем знаходження відповідача разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представник ТОВ "Єврокар Україна" повідомив, що автомобіля у наявності немає, оскільки його придбав інший покупець, який автомобіль замовив вчора. Також представник повідомив, що йому необхідно внести авансовий платіж за автомобіль у розмірі 18000 гривень. Сплативши кошти у розмірі 18000 гривень та підписавши договір фінансового лізингу №4081, представник його запевнив, що автомобіль прибуде завтра. Приїхавши на наступний день, представник ТОВ "Єврокар Україна" повідомила, що автомобіль є в наявності, однак він проходить передпродажну підготовку. Через дві години представник повідомив, що автомобіль не пройшов передпродажної підготовки, а тому автомобіль має прибути завтра. На наступний день автомобіль позивач так і не отримав, а працівники ТОВ "Єврокар Україна" весь час знаходили відмовки щодо відсутності у них автомобіля. Враховуючи зазначене, позивач просив суд із врахуванням обгрунтувань в позові, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився. Відповідач про час і дату судового розгляду повідомлений вчасно належним чином, про причини неявки суд не повідомляв.

Заслухавши пояснення позивача, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд вважає встановленими наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» 14.10.2017 укладено договір фінансового лізингу №4081 (далі - Договір), предметом якого є автомобіль моделі ZAZ Sens, комплектація/модифікація Standart, об'єм двигуна 1.3.

Відповідно до п. 1.2. договору вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору зазначається у даному договорі та в додатку № 1. Відповідно п.1.3 договору, лізингодавець зобов'язався придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Згідно пункту 8.2 договору, укладаючи даний договір сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу, на момент укладання договору , за цим договором становить 6563 доларів США з урахування ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні , на фактичну дату укладання даного договору. На дату укладання цього договору , згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 176000 гривень з ПДВ. Відповідно до пункту 8.3 договору, сторони погодилися, що гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, який визначений на дату укладання даного договору, може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця. Відповідно до пункту 3.4.8 договору, лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі і від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його законних прав на предмет лізингу. Відповідно до п. 3.4.11 договору, лізингоодержувач має інші права, які прямо передбачені чинним законодавством та договором. Відповідно до п. 3.4.4 договору лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням умов даного договору.

Судом з'ясовано, що із змісту умов договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого визначено у даному договорі та додатку №1 до договору та становить 23 %, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця, на умовах договору, до моменту передачі предмета лізингу. На авансовий платіж не нараховуються жодні відсотки . Комісія за організацію договору - це першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням договору, в тому числі витрати, що пов'язані з пошуком предмету лізингу лізингоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному договорі та додатку №1 до договору, та становить 10% від вартості предмета лізингу (а.с.13-20).

Згідно квитанцій №0.0. 869963873 2 від 14.10.2017 та №0.0.869962492 2 від 14.10.2017 з'ясовано, що позивач сплатив 18 000 грн із призначенням платежу «оплата за договором №4081» (а.с.12).

20.10.2017 позивач поштовим листом відправив на юридичну адресу відповідача заяву про розірвання договору за власним бажанням та повернення сплачених коштів, у якій просив ТОВ "Єврокар Україна" розірвати вище вказаний договір та повернути сплачені кошти на банківський рахунок, відповіді на яку станом на день подачі позову до суду не отримав.

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні надав показання, що восени приблизно у листопаді місяці 2017 року із ОСОБА_1 побачили оголошення в газеті де продаються нові авто 2014 року за ціною 125 тис. гривень. ОСОБА_1 зателефонував по оголошенню та йому повідомили, що необхідно приїхати та зробити замовлення у ТОВ «Єврокар Україна». На наступний день він, ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 приїхали у м. Кропивницький в автосалон ТОВ "Єврокар Україна", де повідомлено, що автомобіль на даний час відсутній, однак його доставлять завтра. ОСОБА_1 повіривши словам працівника ТОВ «Єврокар Україна» підписав договір та вніс мінімальний внесок у розмірі 18000 гривень через банківський термінал. На наступний день він, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 приїхали за автомобілем, однак працівник ТОВ «Єврокар Україна» повідомив, що автомобіль проходить передпродажну підготовку та потрібно зачекати. Через дві години було повідомлено, що автомобіль не пройшов передпродажної підготовки, а тому потрібно приїхати в інший день. В послідуючому ОСОБА_1 автомобіль так і не отримав.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні надав показання, що у жовтні місяці 2017 року ОСОБА_1 попросив його допомогти купити автомобіль ладу Ларгус" у автосалоні ТОВ «Єврокар Україна» в м.Кропивницькому, адреси не пам'ятає. Погодившись, він, ОСОБА_2 та ОСОБА_1В поїхали у автосалон в м. Кропивницький щоб допомогти купити автомобіль. Однак працівник ТОВ «Єврокар Україна» повідомив, що автомобіль на даний час відсутній, але його доставлять завтра. Тому ОСОБА_1 підписав договір та на вимогу працівника ТОВ «Єврокар Україна», вніс мінімальний внесок у розмірі 18000 гривень авансового платежу через банківський термінал. На наступний день він, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 приїхали за автомобілем, однак працівник ТОВ «Єврокар Україна» повідомив, що автомобіль проходить передпродажну підготовку та потрібно зачекати. В подальшому було повідомлено, що автомобіль не пройшов передпродажної підготовки, а тому потрібно приїхати в інший день. В послідуючому ОСОБА_1 автомобіль так і не отримав.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Зі змісту частини другою статті 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Суд зазначає, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

У договорі № 4081 від 14.10.2017 року ( п. 12.1., 12.2. ) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем, лізингодавець повертає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається. Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає, але аналогічне право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.2. умова договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У договорі № 4081 від 14.10.2017 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна», відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місце знаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості комплектності та інших умов з продажу товару до того ж договір не містить положень дострокової сплати лізингових платежів, що є обмеженням принципів справедливості, розумності та добросовісності, та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 3.1.2., 4.1. договору, лізингодавець зобов'язаний передати придбаний для лізингоодержувача предмет лізингу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок наступних платежів: комісії за організацію договору, авансовий платіж, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, оплатити різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, з урахуванням умов викладених у п. 1.7 ст. 1 даного договору.

Пунктом 5.1. договору сторони передбачили, що з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувач має право користуватися предметом лізингу згідно з його звичайним призначенням.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 3.12 глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до п.8 Постанови КМУ від 7 вересня 1998 року №1388 державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідченні підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, зокрема договір фінансового лізингу.

Таким чином, умовою досягнення мети договору фінансового лізингу сторонами, є сплата лізингоодержувачем лізингових платежів та отримання предмету фінансового лізингу у власність. Така процедура може бути реалізована лізингоодержувачем лише після державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу на підставі заяви власника у порядку, визначеному Постановою КМУ від 7 вересня 1998 року №1388, тобто на підставі угоди, до форми укладення якої розповсюджується вимога щодо нотаріального посвідчення. Також в судовому засіданні згідно показань свідків та пояснень позивача, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи акту приймання лізингоодержувачем автомобіля, доведено, що предмет лізингу позивач не отримував.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 15 травня 2017 року, укладений між «Єврокар Україна» та ОСОБА_1, нотаріально не посвідчений. Виходячи з положень частини першої статті 220 ЦК України, у зв'язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Отже, згідно ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі за № 6-2766цс15, від 18.01.2017 року № 363/3673/14-ц, яка також стосується подібних правовідносин із ТОВ «ЄВРОКАР УКРАЇНА», та яка згідно ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно з п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, договір фінансового лізингу №4081 від 14.10. 2017 є нікчемним з підстав визначених положеннями ч.1 ст. 220 ЦК України, так як він нотаріально не посвідчений.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, відповідно до вказаного Закону, фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено поняття фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Тобто, чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.

Частиною 1, 2 ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Так, при підписанні договору у «Єврокар Україна» не було ліцензії на провадження господарської діяльності з надання послуг з фінансового лізингу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відсутність у відповідача ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу унеможливлювало виконання умов договору фінансового лізингу з боку «Єврокар Україна».

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 227 ЦК України).

Крім того, суд приймає до уваги доводи позивача про невідповідність положень спірного договору лізингу нормам ст. 18 «Про захист прав споживачів» , яка містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України інших належних і допустимих доказів сторони суду не надали.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно із абзацом 2 пункту 7 постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9, у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Тому, за таких обставин із відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 18000,00 гривень, які були сплачені на виконання оспорюваного договору фінансового лізингу.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив підстави для задоволення позову у повному обсязі.

З огляду на те, що позивач був звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним позовом, судові витрати покладаються на відповідача, відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, що підлягають стягненню в дохід держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 58,59, 60, 88, 212-215, 224 ЦПК, ст.ст.203,204,215,216,220,509,628,799,806 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суд,- лізингу та, у разі наявності, різницю до вже сплаченого авансового платежу.

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 4081 від 14 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна "( 02099, місто Київ, вулиця Бориспільска, 9 корпус 57, 6 поверх, офіс 57/1, код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 ) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 та жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 сплачені за договором фінансового лізингу № 4081 від 14 жовтня 2017 року року грошові кошти в сумі 18 000 ( вісімнадцять тисяч ) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЄврокарУкраїна", на користь держави, судовий збір в розмірі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Кіровоградської області в десятиденний строк з дня отримання його копії шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Суддя Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_4sp; П.