Рішення № 71104680, 18.12.2017, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/7137/17

Провадження № 2/727/1622/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2017 року. Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді - Семенка О.В.

при секретарі - Гончарук Н.Г.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

третьої особи - ОСОБА_3В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в Шевченківському районному суді м. Чернівці справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» до ОСОБА_4, обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Чернівці надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» до ОСОБА_4, обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», третя особа на стороні відповідачів, без самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер 3873, НМА 823265 від 15 березня 2017 року, посвідчений нотаріусом ОСОБА_5.

В подальшому ТОВ «Гіпербуд» в порядку ст. 27, 31 ЦПК України, подано заяву про зміну підстав позову.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 3873, НМА 823265 від 15.03.2017 року є удаваним виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 оскаржуваного договору за погодженням сторін здійснюється за 372350 грн., які Покупець зобов’язується сплатити Продавцю у строк до 16 березня 2017 року.

Відповідно до п. 3 протоколу №2 загальних зборів обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Проспект» від 27.02.2017 року, на підставі якого укладений правочин, було вирішено: укласти договори купівлі-продажу між кооперативом та членами кооперативу із взаємозарахуванням зустрічних вимог приміщень.

Вважає, що зазначені обставини свідчать про відсутність внутрішньої волі сторін до укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки не передбачали реального виконання зобов’язань по проведенню розрахунків коштами. Вважає, що під удаваним договором серія та номер 3873, НМА 823265 від 15.03.2017 року сторони приховали інший правочин – залік зустрічних однорідних вимог за зобов’язаннями, які існували між відповідачами.

Посилається на порушення положення ч. 2 ст. 1087 ЦК України, оскільки сума договору перевищує граничні суми розрахунків готівкою для фізичних осіб встановлені Національним банком України.

В позовній заяві позивач посилається на те, що у ОК ЖБК «Проспект» відсутні права продажу спільного приміщення, оскільки наказом Міністерства юстиції від 13 червня 2017 року №1871/5 скасовано державну реєстрацію права власності ОК ЖБК «Проспект» на торговий центр (будинок №131) по проспекту Незалежності в м. Чернівці, а також державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, що є предметом оспорюваного Договору.

Також посилається на ту обставину, що ОК «ЖБК «Проспект» не мав право продажу майна, оскільки за типом є обслуговуючим, а за напрямом діяльності житлово-будівельний. В силу приписів п. 2.1. Статуту метою та предметом діяльності кооперативу є спорудження, зведення та введення в експлуатацію, прийом-передача та отримання на баланс житлового торгівельно-офісного комплексу за адресою: проспект Незалежності будинок 131 м. Чернівці, його подальшої експлуатації розвитку та обслуговування. ОК ЖБК «Проспект» не мало права продавати нежитлове (торгове) приміщення, адже законодавець не передбачив можливість будувати інше, окрім житла для житлово-будівельних кооперативів, відповідно, у ЖБК «Проспект» відсутнє право розпоряджатись торговими приміщенням, що йому в принципі не можуть належати, більше того як вбачається із 2.2. Статуту таке є неподільним.

ТОВ «Гіпербуд» зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки, або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Як слідує з тексту оспорюваного договору, зазначено, що голова Правління ОСОБА_6 діє на підставі статуту, протоколу установчих зборів №1 від 22.01.2005 року, в той же час ОК ЖБК «Проспект» як юридична особа зареєстроване 04.02.2015 року відповідно голова правління на час підписання договору діяла на підставі неіснуючого документу, відповідно без повноважень.

ТОВ «Гіпербуд» зазначає відповідно до п. 3 протоколу №2 загальних зборів обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Проспект» від 27.02.2017 року на підставі якого укладений оспорюваним договір, було вирішено: укласти договори купівлі-продажу між кооперативом та членами кооперативу із взаємозарахуванням зустрічних вимог стосовно виділених (як на момент проведення зборів так і в майбутньому приміщень з багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом (І черга – будівництво торгового центру), що знаходиться за адресою: м. Чернівці, проспект Незалежності, будинок 131 незалежно від вартості.

Рішення зборів ОК ЖБК «Проспект» не було передбачено грошових розрахунків за відчужувані приміщення, про вказані обставини було відомо і відповідачу ОСОБА_4 як члену кооперативу.

Зазначає, що укладеним договором купівлі-продажу порушено права позивача як землекористувача земельної ділянки.

Рішенням 22-ї сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29.03.2012 року №457 товариству з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» надано в оренду на 10 років земельну ділянку на проспекті Незалежності, 131 у м. Чернівцях площею 1,3 га для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями.

Посилаючись на рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.07.2015 року у справі №926/849/15 зазначає, що ТОВ «Гіпербуд» є законним користувачем земельної ділянки, яка надана для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями, що знаходиться в м. Чернівцях на проспекті Незалежності, 131.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗУ України власник земельної ділянки, або землекористувач може вимагати усунення будь-яких перешкод його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Позивач як землекористувач земельної ділянки вважає, що вказаний договір безпосередньо зачіпає його права та інтереси, оскільки в майбутньому може бути використаний як підстава для звернення до суду з вимогою розірвати існуючий договір оренди землі.

Наказом Міністерства юстиції України від 13 червня 2017 року №1871/5 за заявами ТОВ «Гіпербуд» скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлове (торгове приміщення), що є предметом цього договору.

Станом на день звернення до суду з вказаним позовом у відповідачів відсутнє право власності на нерухомості.

В той же час у позивача є «власний інтерес» що полягає у тому, щоб нежитлове приміщення яке є предметом договору залишалось в ОК «ЖБК «Проспект».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, надали свої пояснення.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що між обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Проспект» та ОСОБА_4 15 березня 2017 року укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна серія та номер 3873, НМА 823265 за яким ОК ЖБК «Проспект» продає, а ОСОБА_4 купує нежитлове приміщення

Посилання позивача на те, що оспорюваним правочин є удаваним, оскільки сторони ним приховали інший правочин – залік зустрічних однорідних вимог за зобов’язаннями, які існували між відповідачами є хибним виходячи з наступного.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між відповідачами укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (торгового приміщення).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Взаємозарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення зобов’язання, а не окремим правочином, який міг би бути прихований договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Недоведеними є посилання позивача про відсутність у ОК ЖБК «Проспект» права продажу нерухомого майна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків встановлених законом, належить власнику товару. Якщо товар продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Як встановлено з матеріалів справи на момент вчинення оспорюваного договору ОК ЖБК «Проспект» було власником відчужуваного майна набутого та зареєстрованого у встановленому законом порядку, яке відповідно до положень ст. 319 ЦК України мало право розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Судом не береться до уваги твердження позивача про те, що відсутність прав на підписання договору в голови правління ОК «ЖБК «Проспект» правочину на суму більше 20000 грн. та недодержання в момент вчинення сторонами вимог про обсяг цивільної дієздатності, оскільки на загальних зборах ОК «ЖБК «Проспект» від 27.02.2017 року було прийнято рішення про продаж вказаних об’єктів та уповноважено Голову правління на укладення договорів, в тому числі й оспорюваного, що підтверджується копіями протоколів загальних зборів №1 від 22.01.2015 року та №2 від 27.02.2017 року).

Відповідно до пояснень відповідача в договорі сталася описка, а саме замість «протоколу установчих зборів №1 від 22.01.2005 року» мало бути вказано «протоколу установчих зборів № 1 від 22.01.2015 року». Даним протоколом також затверджувався Статут ОК «ЖБК «Проспект»,.

Факт описки нотаріуса при укладенні не є підставою для визнання недійним договору купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до ЦК України.

Суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що пункти 1 та 4 оспорюваного договору суперечить ч.3 ст. 1087 ЦК України та пунктам 1 та 12 Постанови НБУ №210 від 06.06.2013 року, оскільки відсутність у договорах реквізитів банків сторін не є свідченням того, що розрахунки проводились у безготівковій формі.

Порушення норм щодо граничних сум розрахунків передбачена відповідальність статтею 16315 КУпАП, де зазначено, що порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у тому числі перевищення граничних сум розрахунків готівкою тягне за собою накладення штрафу.

Дана позиція підтверджується листом ДФС від 19.12.2016 №13583/М/99-99-13-04-02-14, де вказано, що відповідальність за порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у тому числі перевищення граничних сум розрахунків готівкою, передбачена статтею 16315 КпАП України і тягне за собою накладення штрафу на фізичну особу – підприємця, посадових осіб юридичної особи (керівника та головного бухгалтера) – від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1,7 тис. грн. до 3,4 тис. гривень).

Відповідно статті 2342 КУпАП органи доходів і зборів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням порядку проведення готівкових розрахунків та розрахунків з використанням електронних платіжних засобів за товари (послуги) (стаття 163-15).

Особи, які вчинили порушення порядку розрахунків визнаються такими в порядку накладення на них адміністративного стягнення та визнання їх винними у вчинені зазначеного порушення уповноваженим органом.

В матеріалах справи відсутні докази щодо визнання органом доходів і зборів винними відповідачів за порушення ними граничних сум розрахунків.

Твердження позивача щодо порушення його прав як землекористувача є хибним оскільки відповідно до ст. 120 ЗК України, яка кореспондується з ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 7 ЗУ «Про оренду землі» та ст. 141 ЗК України право користування земельною ділянкою припиняється у разі набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. В даному випадку право землекористувача позивача припинено в силу закону.

Дана позиція узгоджується з позицією ВСУ щодо визнання договору припиненим у разі набуття особою права власності на об’єкт нерухомого майна, викладені в Постанові ВСУ 20 серпня 2013 року в справі 18/5005/12936/2011, та постанова ВСУ від 12 жовтня 2016 року 6-2225цс16.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України, визначено презумпцію правомірності правочину, а саме що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу: 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті З ЦПК) (1618-15 ), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Однак, позивач в супереч вищевказаним нормам закону, в судовому засіданні не довів належними доказами факт порушення оспорюваним правочином, стороною якого він не є, його прав чи законних інтересів.

Встановлені судом обставини повністю підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Висновок суду ґрунтується на усних поясненнях сторін та всіх наявних в справі письмових матеріалів в сукупності, які були досліджені в судовому засіданні і яким надана правова оцінка.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування».

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10,60,88,209,213,215,218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» до ОСОБА_4, обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Проспект», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним договору купівлі продажу – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Шевченківського

районного суду м. Чернівці ОСОБА_7