Ухвала суду № 71102523, 19.12.2017, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.

за участі: представників позивача – ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 – ОСОБА_1 на ухвалу Корецького районного суду від 6 листопада 2017 року (головуючий суддя Опришко П.З.), що ухвалене о 16 год. 22 хв. 35 сек. у м. Корець у справі №563\826\17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю, та визнання майна спільною сумісною власністю (повний текст складено 6 листопада 2017 року),

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Корецького районного суду від 6 листопада 2017 року клопотання ОСОБА_3 задоволено:

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю, закрито.

На ухвалу суду позивачем через свого представника – ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, що полягало у неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення". Посилається на те, що 7 лютого 2017 року Апеляційним судом Рівненської області ухвалено рішення, яким скасовано рішення Корецького районного суду від 16 березня 2016 року про задоволення заяви і встановлення факту, що має юридичне значення, а в задоволенні заяви відмовлено. На її думку, апеляційний суд мав би роз’яснити заявнику про його право на звернення в суд на загальних підставах, як це було передбачено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року в справі №127\16445\15-ц.

Постанова Верховного Суду України від 22.04.2015 року у справі №6-79цс15 вказує, що порядок звернення особи до суду та необхідність застосування п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України зумовлені, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (ст. 223 ЦПК України). Оскільки спір по суті вирішено не було, тому у ОСОБА_5 виникло безпосереднє право на звернення з позовом.

Окрім того, положення п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України свідчать, що позови є тотожними у тому разі, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Зважаючи на наведене, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що позовна вимога щодо встановлення факту проживання однією сім'єю в усталених відносинах, які притаманні подружжю, не може вирішуватися в судовому засіданні, адже апеляційним судом ОСОБА_5 вже було відмовлено у задоволенні заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Оскільки спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав уже вирішено, тому провадження у справі частково закрито.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Як установлено, в липні 2017 року в суд звернувся ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю, та визнання майна спільною сумісною власністю (а.с. 1-4).

На а.с. 37-38 міститься рішення Апеляційного суду Рівненської області від 7 лютого 2017 року, яким рішення Корецького районного суду від 16 березня 2016 року скасовано, а ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, де заінтересованою особою є ОСОБА_3 Дане рішення набрало законної сили.

6 листопада 2017 року клопотання відповідача судом першої інстанції задоволено і закрито провадження у справі в частині вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю. Спонуканням для цієї процесуальної дії було з'ясування тих обставин, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже вирішено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (в редакції, що діяла на час вирішення клопотання) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі в зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Між тим, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд не звернув увагу на таке.

Згідно із ч.ч. 1 і 3 ст. 15 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час вирішення клопотання) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1.)захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

3.) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Приходячи до висновку про скасування ухвали суду першої інстанції, колегія суддів бере до уваги, що позовне провадження – це вид провадження у цивільному процесі, у якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, житлових, сімейних, трудових відносин. Наявність спору про право цивільне визначає іншу характерну рису цього провадження – це участь у ньому двох сторін, а саме позивача та відповідача.

Щодо окремого провадження, то це є вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК України в редакції, яка діяла на час вирішення клопотання). Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (ч. 4 ст. 235 ЦПК України в редакції, яка діяла на час вирішення клопотання).

Оскільки позовне і окреме провадження є різними видами цивільного судочинства; вони регулюються іншими процесуально-правовими нормами та відрізняються за своїми формою та змістом, тому застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (в редакції. яка діяла на час вирішення клопотання) є помилковим. При цьому необхідно взяти до уваги, що дана норма права застосовується лише до позовного провадження.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Як убачається, суд при вирішенні процесуального питання уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до постановлення ухвали, яка не може залишатися чинною.

Твердження представника заявника про необхідність урахування правової позиції, висловленої Верховним Судом України у своїй постанові від 22 квітня 2015 року в справі №6-79цс15, на увагу не заслуговують. Так, дана позиція вказує, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України провадження у цивільний справі може бути закрито з підстав наявності рішення в іншій справі, що набрало законної сили, у разі, коли в обох справах є тотожними одночасно сторони, підстави і предмет позову.

Як уже зазначалося колегією суддів, в окремому провадженні беруть участь заявник і заінтересована особа і тут не існує цивільно-правового спору, тоді як у позовному провадженні учасниками є сторони – позивач і відповідач, між якими виникли спірні матеріально-правові відносини. Тому висновок суду разом із доводами автора скарги в цій частині про тотожність двох справ не ґрунтуються на процесуальному законодавстві.

Не можна погодитися як з такими, що суперечать вимогам закону, з доводами апеляційної скарги про необхідність роз’яснення Апеляційним судом Рівненської області при ухваленні 7 лютого 2017 року свого рішення щодо права заявника звернутися до суду на загальних підставах. Так, ухвалюючи зазначене рішення, колегія суддів відмовила заявнику в задоволенні його заяви по суті, а не залишила без розгляду через виникнення спору цивільного – як це передбачено ч. 4 ст. 256 ЦПК України. Тобто посилання представника позивача на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року у справі №127\16445\15-ц є необґрунтованим. Більше того, на відміну від англосаксонського (прецедентного) права, в Україні діє нормативно-правова система права, тобто висновки, що викладені в судових рішеннях одних судів, не є обов’язковими для інших судів, крім випадків, передбачених главою 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України в редакції 2004 року. Однак навіть і в цьому випадку суд мав право відступити від правової позиції Верховного Суду України з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до п. 4 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, є порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали. При цьому враховується, що згідно із ч. 1 ст. 37 ЦПК України суддя, під головуванням якого постановлено ухвалу про закриття провадження у справі, не може брати участь у новому розгляді цієї справи судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384, 390-391 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Корецького районного суду від 6 листопада 2017 року скасувати, а справу в частині позовних вимог ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю, направити для розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий:

Судді:

Повний текст постанови складено:

19.12.2017 р. о 12 год. 55 хв.