Постанова № 71097018, 18.12.2017, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/13880/17

2-а/357/1070/17

П ОС Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2017 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий – суддя Бондаренко О. В. ,

при секретарі – Бондаренко Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду № 2 справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Луганській області, про визнання рішення суб’єкта владних повноважень протиправним та зобов’язати вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 15.11.2017 року мотивуючи тим, що він в період з 15.07.2014 року по 06.11.2015 року проходив службу в батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ - 1» Головного управління МВС в Луганській області на посаді міліціонера взводу із присвоєнням спеціального звання «рядового міліції». Служба в органах внутрішніх справ служба в батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ-1» він отримав захворювання, які відповідно до Постанови військово-лікарської комісії державної установи «Територіальне медичне об'єднання» МВС по Київській області пов'язані з захистом Батьківщини. З 19.09.2017 року він отримав тимчасове посвідчення 2 групи інвалідності, а 19.10.2017 року - безтермінове посвідчення інваліда 2 групи серії Б № 020450. Відповідно до п. 3 ч.2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» призначається та виплачується грошова допомога у разі встановлення інвалідності II групи у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. Для реалізації свого права на отримання такої допомоги, ним було подано заяву про виплату одноразової грошової допомоги від 02.10.2017 року, на яку отримав відмову від 17.10.2017 року № 157 у виплаті вказаної допомоги із зазначенням причин, а саме те, що зазначення формулювання причин інвалідності від захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, не є підставою для виплати вказаної допомоги. Такий висновок він вважає необґрунтованим, оскільки Ліквідаційна комісія неправильно застосовуючи розширене тлумачення норми вийшла за межі своїх повноважень та фактично створила нове законодавче положення. Адже відповідно до ч 7 постанови Кабінету Міністрів України від 21.10. 2015 року № 850 «Про порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» зазначено, про необхідність подання документів, крім іншого, постанова відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання. Таким чином, в зазначеному переліку документів не вказано, про те, який саме причинний зв'язок має бути вказаний у постанові відповідної військово-лікарської комісії. Тому, встановлення додаткових обмежень до переліку документів порушує ч. 2 ст. 19 Конституції України, в якій зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. П.З ч.2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», встановлено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ. Підтвердженням такого зв'язку є Постанова № 144-а/Зв від 25.02.2016 року військово-лікарської комісії державної установи «Територіальне медичне об'єднання» МВС по Київській області, про те, що захворювання пов'язані з захистом Батьківщини, посвідчення інваліда війни 2 групи Серії Б № 02050, а також довідка Батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1» ГУНП в Луганській області № 136/111/30-2017 від 19.05.2017 року; довідка Головного управління МВС у Луганській області № А-8491 від 18.05.2017 року; довідка ГУМВС України у Луганській області № ВДЗ/1963 від 18.10.2014 року, якими підтверджується факт в служби в органі внутрішніх справ. Позивач просив суд визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги з причин зазначеної в Листі № 157 Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області від 17.10.2017 року та зобов’язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути питання щодо призначення, нарахування і виплати йому одноразової грошової допомоги та здійснити виплати.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача, за довіреністю у справі, ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, подав до суду письмі заперечення та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, з матеріалів справи ( а.с. 4,5,6,8) вбачається, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. кв. 31, в період з 15.07.2014 року по 06.11.2015 року проходив службу в БПСМОП «Луганськ – 1» ГУ МВС України у Луганській області.

З довідки № ВДЗ/1963 від 18.08.2014 року, виданої ГУМВС України у Луганській області ( а.с. 10) вбачається, що рядовий ОСОБА_1 дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді міліціонера взводу № 3 роти № 2 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Луганськ -1» ГУМВС України у Луганській області, наказ № 245 о/с від 25.08.2014 року в зоні проведення АТО наказ № 1428 від 08.08.2014 року.

Згідно із довідкою № А-8491 від 18.05.2017 року, виданої ГУМВС України у Луганській області ( а.с. 9) вбачається, що позивач дійсно в період з 22.07.2014 року по 11.02.2015 року брав участь в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції на території Луганської області.

З постанови Військо – лікарської комісії Міністерства внутрішніх справ України по Київській області Державної установи «Територіального медичного об’єднання» від 25.02.2016 року № 144-а/Зв ( а.с. 11-12) вбачається, що військо – лікарською комісією було встановлено, що захворювання ОСОБА_1 ( на час звільнення з ОВС 11.02.2015 року) НІ, не пов’язані зі службою в ОВС, а інші захворювання, ТАК, пов’язані з захистом Батьківщини.

17.10.2017 року Ліквідаційною комісією ГУ МСВ України у Луганській області було розглянуто заяву ОСОБА_1 та надані ним матеріали на призначення одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності та повідомлено, що формулювання причини інвалідності від захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, як підстава для виплати вказаної допомоги, у ст. 23 Закону України «Про міліцію» та в Порядку та умовах призначення і виплати одноразової грошової допомоги по Постанові КМУ від 21.10.2015 року № 850, відсутнє, тому МВС відповідно до своїх повноважень здійснює виплату вказаної допомоги колишнім працівникам міліції виключно за випадками, передбаченими у Законі.

Також, позивачем додано до позову копію посвідчення серії МВ № 029304, видане ГУМВС України у Луганській області 05.11.2015 року ( а.с.7), відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, та копію посвідчення серії Б № 020450, видане Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради 19.10.2017 року ( а.с. 7), відповідно до якого позивач є інвалідом другої групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про міліцію» держава гарантує працівникам міліції соціальний захист. За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом.

Частиною 6 статті 23 Закону України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію» встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Положеннями пункту 5 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Водночас відповідно до абзацу третього пункту 15 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Постановою КМ України від 21.10.2015 року № 850 було затверджено Порядок та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі ( смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, відповідно до п.2 ч.3 Порядку зазначено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов’язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Отже, виплата одноразової грошової допомоги призначається і виплачується у разі встановлення працівникові міліції інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Як вбачається з постанови Військо – лікарської комісії Міністерства внутрішніх справ України по Київській області Державної установи «Територіального медичного об’єднання» від 25.02.2016 року № 144-а/Зв, захворювання ОСОБА_1 ( на час звільнення з ОВС 11.02.2015 року) НІ, не пов’язані зі службою в ОВС, а друга група інвалідності встановлена на підставі захворювань, які пов’язані із захистом Батьківщини.

П 1.1.5 наказу МВС України № 85 від 06.02.2001 року, яким затверджений «Порядок проведення військове лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу в системі МВС України» передбачено, що медичний огляд проводиться згідно з п.1.2. Положення про діяльність військово - лікарської комісії і системі МВС України з метою визначення причинного зв'язку захворювань, поранень травм, контузій каліцтв у осіб рядового й начальницького складу ОВС із захистом Батьківщини, проходженням служби, виконанням обов'язків, а у військовослужбовців - із захистом Батьківщини, проходженням військової служби, виконанням обов'язків військової служби.

Отже, причинній зв’язок захворювань осіб рядового й начальницького складу, який зазначений у постанові № 144-а/Зв від 25.02.2016 року свідчить проте, що захворювання позивача пов’язанні з захистом Батьківщини, та надають право на пільги та соціальні виплати відповідно до п. 13 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а з копій посвідчень вбачається, що позивач набув статусу інваліда війни, відповідно до п. 13 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та право на пільги і соціальні виплати передбачені вказаним Законом.

Відповідно до ч.1 . ч.2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів що встановлена лікарською комісією група інвалідності настала внаслідок захворювання в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, а відповідач, ГУМВСУ у Луганській області в особі ліквідаційної комісії в даному випадку діяло виключно у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений законодавством.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію», Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію», Постановою КМ України від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі ( смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», ст.ст. 5, 6, 9, 72-77, 241-246, 250, 295 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Луганській області, про визнання рішення суб’єкта владних повноважень протиправним та зобов’язати вчинити певні дії, відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київської апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.