Рішення № 71096197, 13.12.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/538/17

Провадження № 22-ц/779/1815/2017

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Лущак Н. І.

Суддя-доповідач Матківський

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Максюти І.О., Пнівчук О.В.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи, що не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус ОСОБА_3, Тлумацький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тлумацького районного суду від 18 жовтня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2017 року позивач звернувся в суд з даним позовом та просив ухвалити рішення про визнання виконавчого напису №429581, виданого 19 листопада 2016 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 2 701 700, 10 гривень таким, що не підлягає виконанню.

Заявлені вимоги обґрунтував тим, що на підставі зазначеного виконавчого напису нотаріуса відкрито виконавче провадження від 19 травня 2017 року ВП № 53983758 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 2 701 700, 10 гривень.

27 серпня 2007 року із ЗАТ КБ «ОСОБА_4 укладено кредитний договір № IFIWG100000259 на суму 36 000 доларів США із сплатою 12% на рік на суму залишку заборгованості за користування кредитом та кінцевим терміном повернення 05 серпня 2037 року. 27 серпня 2007 року на тих же умовах укладено кредитний договір в розмірі 9000 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов’язань 29 серпня 2007 року між Банком позивачем та його дружиною, ОСОБА_5, укладено договір іпотеки: двохкімнатної квартири АДРЕСА_1.

У зв’язку з зростанням курсу валют, рівня інфляції, втратою роботи та у зв’язку з безпідставною зміною Банком відсоткової ставки з 12% до 14% річних не зміг своєчасно погашати повні суми кредитних платежів, тому відбулося прострочення.

27 листопада 2012 року власником квартири, що була предметом іпотеки, ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири за ціною 116250 гривень, та вказана сума була направлена Банку на погашення заборгованості. З врахуванням раніше проведених платежів, погашено близько 39 000 доларів США тіла кредиту. Банк не подав інформації щодо погашення платежів та продажу об’єкта іпотеки, внаслідок чого ввів в оману нотаріуса, який вчинив виконавчий напис на суму 2 701 700, 10 гривень.

Тіло кредиту, яке не сплачене за його розрахунками складає 6000 доларів США, тому розрахунок сум, на стягнення яких вчинено виконавчий напис є невірним та очевидно завищеним.

Оскільки Банком було надано неправдиві відомості щодо безспірності заборгованості, нотаріусом порушено правила вчинення виконавчих написів, що призвело до безпідставної його видачі.

Вважає заборгованість спірною, оскільки її погашено в значному розмірі, звернуто стягнення на предмет іпотеки та незаконно збільшено відсоткову ставку за користування кредитом.

Спірність заборгованості позивач доводить тим, що при вчиненні виконавчого напису не враховано погашення кредитної заборгованості у значному розмірі. Проведено стягнення на предмет іпотеки та незаконно збільшено відсоткову ставку за користування кредитом.

Рішенням Тлумацького районного суду від 18 жовтня 2017 року в позові відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції протиправно не враховано часткове погашення сум заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та погашення за цей рахунок сум заборгованості, загальне погашення заборгованості на суму близько 39 000 доларів США, залишку суми заборгованості за тілом кредиту близько 6000 доларів США.

Суд першої інстанції формально підійшов до судового розгляду, не встановив реальні суми заборгованості, що підлягають стягненню, не перевірив розрахунки, надані Банком, що призвело до ухвалення неправосудного рішення. Судом проігноровано всі обставини, що вказують на погашення заборгованості апелянтом як власними коштами, так і за рахунок реалізації майна, переданого в іпотеку, не перевірено повно та всебічно обставини справи, що є недопустимим.

Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі і встановити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак, таких дій судом вчинено не було.

Суд не з’ясовував питання недостатності доказів безспірності заборгованості, не повідомляв, що квитанції є нерозбірливими, а тому не будуть взяті до уваги. Внаслідок того, що кредитні відносини між сторонами виникли ще у 2007 році, частину квитанцій дійсно важко прочитати, однак суд міг витребувати аналогічні дані від відповідача. Більше того, суду повідомлялось про наявність судових рішень, які свідчать про погашення заборгованості, оскільки такий факт визнавався сторонами.

Крім того, суду необхідно було перевірити вимоги законодавства щодо пред’явлення вимоги про сплату пені та період, за який такі вимоги можуть бути пред’явлені, і суму, на які нараховується пеня.

Вислухавши суддю-доповідача, представника відповідача, яка вимоги скарги заперечила, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що позивачем та його представником не додано належних та допустимих доказів стосовно обставин викладених у позовній заяві, а саме стосовно спірної заборгованості на момент вчинення виконавчого напису, в тому числі сплати коштів в сумі 25000 доларів США, отриманих від продажу квартири, що була предметом іпотеки та наявності лише залишу заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000 доларів США. Також позивач та його представник не навели обставин, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису у боржника були заперечення стосовно надісланих йому письмових вимог про усунення перешкод за кредитним договором або у суді розглядались по суті спори щодо розміру його заборгованості за кредитними договорами чи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи доводи апелянта, встановлені обставини справи і відповідні правовідносини сторін колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову зроблено при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 19 травня 2017 року головним державним виконавцем Тлумацького РВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53983758 на підставі виконавчого напису № 429581, виданого 19 листопада 2016 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 2 701 700,10 гривень.

ОСОБА_6 про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 19 травня 2017 року на все рухоме майно ОСОБА_2 накладено арешт та заборону відчуження (а.с. 11).

ОСОБА_6 виконавчого напису зареєстрованого в реєстрі за № 10091 від 19 листопада 2016 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, нотаріус пропонує стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти у сумі 2 701 700,10 гривень, які є його боргом за Кредитним договором № IFIWG100000259 від 27 серпня 2007 року. Пропонує задовольнити вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 100794,97 доларів США, що складається з: 24534,57 доларів США - заборгованості за кредитом ; 22065,12 доларів США – заборгованість за відсотками; 1673,94 доларів США – комісія; 52521,34 доларів США – пеня. Всього в гривневому еквіваленті, з урахуванням витрат пов’язаних з вчиненням виконавчого напису, становить 2701700,10 гривень (а.с. 37).

Так, згідно кредитного договору № IFIWG100000259 від 27 серпня 2007 року та № IFIWG200000259 від 27 серпня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_2 кредитні кошти у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 36 000,0 доларів США та у розмірі 9000,0 доларів США для купівлі квартири на строк до 05 серпня 2037 року (п. 7.1 кредитних договорів). Забезпеченням виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором № IFIWG100000259 від 27 серпня 2007 року виступає іпотека квартири, розташованої по вул. Івасюка, 32/24, м. Івано-Франківськ (п. 7.3 кредитного договору) (а.с. 4-9).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 здійснював сплату коштів на погашення заборгованості по двох кредитних договорах: № IFIWG100000259 та № IFIWG200000259 від 27 серпня 2007 року.

З матеріалів справи вбачається наявність заяви стягувача від 14 листопада 2016 року про стягнення з боржника частини боргу за Кредитним договором № IFIWG100000259 від 27 серпня 2007 року в сумі 100 794,97 доларів США, що в еквіваленті становить 2 700 000,10 гривень, а також витрат, пов’язаних із вчиненням виконавчого напису в сумі 1700,0 гривень (а.с. 38), Кредитного договору № IFIWG100000259 від 27 серпня 2007 року (а.с. 48-54), виписок з рахунку боржника станом на 06 вересня 2016 року по Кредитному договору № IFIWG100000259 від 27 серпня 2007 року (а.с. 52-56) про наявність заборгованості на загальну суму 130 053,24 доларів США, що в еквіваленті становить 3 483 742,90 гривень та письмових вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про усунення перешкод за кредитним договором № IFIWG100000259 від 28 жовтня 2016 року, які були надіслані ОСОБА_2 08 листопада 2016 року з метою виконання останнім вимог щодо повернення кредиту в сумі 130 053,24 доларів США, що в еквіваленті становить 3 483 742,90 гривень (а.с. 42-47).

Виконавчий напис, виданий нотаріусом стосується боргу за кредитним договором № IFIWG100000259 від 27 серпня 2007 року (134-138).

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства, зокрема, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

ОСОБА_6 зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_6 з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

ОСОБА_6 правової позиції Верховного суду України у справі №6-887цс 17 від 05 липня 2017 року з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості.

Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Колегія суддів вважає, що у даній справі, суд першої інстанції у повній мірі не взяв до уваги роз’яснення викладені у правовій позиції Верховного Суду України № 6-887цс 17 від 05 липня 2017 року, що сам по собі факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такої. Боржник так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Відповідно до розрахунку заборгованості, поданого нотаріусу для вчинення виконавчого напису (а.с.52), заборгованість за процентами для позичальника визначена з 2007 року, пені з 2008 року по 06 вересня 2016 року, тобто розмір заборгованості визначено більше як за 3 роки. При цьому, заборгованість за кредитом становить 24 534, 57 доларів США, заборгованість за відсотками 22 065, 12 доларів США, комісія 1673, 94 долари США, пеня 52 521, 34 долари США, що всього становить 100 794, 97 доларів США, що еквівалентно 2 700 000, 10 гривень.

Відповідно до а.с. 45-47 письмова вимога від 28 жовтня 2016 року Банком боржнику про усунення порушень за кредитним договором надсилалась цінним листом 08 листопада 2016 року, а виконавчий лист нотаріусом видано 19 листопада 2016 року, тобто до спливу тридцяти днів з моменту надісланої письмової вимоги про усунення порушень боржнику.

Крім цього, суд першої інстанції повинен був дослідити доводи позичальника ОСОБА_2 про погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок реалізованого іпотечного майна. На підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором апелянтом до скарги подано копію ухвали апеляційного суду від 14 січня 2015 року (а.с.171) , яким встановлено факт продажу іпотечної квартири вартістю 25000 доларів США та цю суму перераховано Банку. Також згідно поданого апелянтом на а.с. 176 розрахунку заборгованості на 23 серпня 2011 року по кредитному договору визначено 8 800,41 доларів США, а у розрахунку поданого нотаріусу за цим договором заборгованість за кредитом визначена 24 535 доларів США, що підтверджує доводи апелянта про спірність заборгованості визначеної позичальником.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тлумацького районного суду від 18 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задоволити.

Видати виконавчий напис, виданий 19 листопада 2016 року приватним нотаріусом ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №10091 про стягнення 2 701 700, 10 гривень грошових коштів з ОСОБА_2 як заборгованість за кредитним договором №IFIWG100000259 від 27 серпня 2007 року на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» таким, що не підлягає виконанню.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_7