Рішення № 71093217, 11.12.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

за участю секретаря- Шмигельська І.З.

Сторін:представника відповідача ОСОБА_1- ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, та представника ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5- ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду від 29 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та просила поділити між нею та відповідачем по 1/2 незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться за адресою: вулиця Центральна 13 а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області. В подальшому, після проведення експертизи, позивач просила відступивши від засад рівності виділити їй 53/100 часток незавершеного будівництвом житлового будинку, відповідачу виділити 47/100 часток незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться за адресою: вулиця Центральна 13 а в с. Острівець Теребовлянського району. За результатами додаткової експертизи позивач просила з врахуванням того, що незавершений будівництвом житловий будинок не можна поділити, відступити від засад рівності, виділивши їй 3/4 частки, а відповідачу 1/4 частки. Залишити позивачу незавершений будівництвом житловий будинок, присудивши відповідачу грошову компенсацію, виходячи з розрахунку залишкової вартості незавершеного будівництва, яка вказана у висновку судової будівельно - технічної експертизи №181/16-22 від 17.06.2016 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 1997 по 2014 рік, тривалий час обоє перебували на заробітках в Королівстві Іспанія. За спільні з відповідачем кошти було збудовано житловий будинок з прибудованим гаражем в с. Острівець Теребовлянського району по вулиці Центральній 13 а. Будинок фактично збудовано, однак не здано в експлуатацію. Оскільки додатковою експертизою встановлено неможливість поділу незавершеного будівництвом житлового будинку, в силу приписів ст. 71 Сімейного Кодексу позивач просить з врахуванням того, що на її утриманні та вихованні перебувають їхні з відповідачем діти, ОСОБА_4 самостійно приймає участь у їх вихованні та утриманні, крім того ОСОБА_1 діяв поза інтересами сім'ї, залишити їй незавершений житловий будинок, присудивши відповідачу грошову компенсацію за 1/4 частки.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, в якому просив визнати частку у майні колгоспного двору за адресою: вулиця Острівецька 13 в селі Кам'янка Теребовлянського району Тернопільської області номер об'єкта в погосподарській книзі 983-1, яка належала відповідачці ОСОБА_4 спільною сумісною власністю подружжя, визначивши розмір частки із врахуванням збільшення її вартості за рахунок спільних трудових та грошових затрат колишнього подружжя; розділити спільне майно подружжя -визнавши за ОСОБА_1 право власності на незавершений будівництвом житловий будинок по вулиці Центральна 13 а в селі Острівець Теребовлянського району, решту рухомого та нерухомого майна набутого колишнім подружжям за час шлюбу залишити у власності ОСОБА_4.

Рішенням Теребовлянського районного суду від 29 червня 2017 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна задоволено частково.

Вирішено визнати ОСОБА_4 3/4 ідеальних частки незавершеного будівництвом житлового будинку по вулиці Центральній 13а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області, ОСОБА_1 1/4 ідеальну частку незавершеного будівництвом житлового будинку по вулиці Центральній 13а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області залишивши незавершений будівництвом житловий будинок по вулиці Центральній 13а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області у їх спільній частковій власності.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 - 4465,50 ін. судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про поділ майна, що у спільній сумісній власності колишнього подружжя - відмовити.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду і ухвалити нове рішення, яким: визнати частку у майні колгоспного двору за адресою вул. Острівецька, 13 в с. Кам’янка Теребовлянського району, номер об’єкта погосподарського обліку 983-1, погосподарська книга №1, яка належала відповідачці ОСОБА_4, спільною сумісною власністю подружжя. Розмір частки визначити виходячи із визначеної експертним шляхом суми збільшення вартості даного майна внаслідок спільних трудових та грошових затрат колишнього подружжя. Розділити спільне майно подружжя визнавши за ОСОБА_1 право власності на незавершений будівництвом житловий будинок по вул. Центральна, 13а в с. Острівець Теребовлянського району. Решту рухомого та нерухомого майна набутого колишнім подружжям за час шлюбу залишити у власності ОСОБА_4

Представник апелянта вказує, що дане рішення є необгрунтоване, не відповідає дійсним обставинам справи, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В суді апеляційної інстанції представник апелянта ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала зіславшись на доводи викладені в ній.

Представник ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечили рішення суду вважають законним і обгрунтованим.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає не в повному обсязі.

Судом встановлено, що з 05 вересня 1997 р. ОСОБА_4 та ОСОБА_4 0.3. перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 20 жовтня 2014 року рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області (справа №606/1013/14-ц).

Під час перебування в шлюбі рішенням виконавчого комітету Острівецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області від 18 липня 2005 року надано дозвіл ОСОБА_1 на будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці. 15 вересня 2006 року ОСОБА_1 отримано дозвіл №19 на виконання будівельних робіт по спорудженню індивідуального житлового будинку і господарських споруд, в подальшому виготовлено технічний паспорт на одноквартирний двохповерховий житловий будинок по вулиці Центральній 13 а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 07.10.2014 року визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 незавершений будівництвом житловий будинок по вулиці Центральній 13а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області.

Відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи від 12 квітня 2017 року, існуючий незавершений будівництвом одноквартирний житловий будинок по вулиці Центральній 13 а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області не придатний для поділу.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, урахувавши ті обставини, що спірний об’єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об’єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його майже закінчено однак реальний поділ неможливий дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визначення сторонам часток спірного об’єкта незавершеного будівництва.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта, що суд вийшов за межі позовних вимог, визначивши сторонам ідеальні частки незавершеного будівництва виходячи з наступного.

Відповідно до норм Цивільного Кодексу України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об 'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають поділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням, часток.

При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного ОСОБА_5 України від 16 грудня 2015 року.

Суд першої інстанції при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відступив від засад рівності часток подружжя, однак колегія суддів не погоджується з даним висновком суду оскільки він не грунтується на вимогах закону та спростовується матеріалами справи.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що від шлюбу сторони мають двох доньок ОСОБА_1З .ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, які на даний час є повнолітні, відповідач опікувався дітьми, дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, збудував разом з позивачкою за спільні кошти житловий будинок вартістю 1846820 грн. згідно будівельно технічної експертизи від 17.06.2017 року, після розлучення в 2014 році сплачував аліменти на дітей.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що спірне майно, яке було отримане сторонами за час шлюбу, слід вважати спільною сумісною власністю подружжя, а при поділі такого майна розмір часток дружини та чоловіка є рівними.

Пунктом 30 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_5 України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами Законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Таким чином, суд може відступити від засад рівності часток подружжя, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав спільне майно, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Зі змісту даної норми слідує, що підставою для відступу від рівності часток може бути проживання з дружиною дитини чи непрацездатних сина, дочки. При цьому, згідно ст. 6 СК України дитиною є особа до досягнення вісімнадцяти років.

Натомість, донька сторін по справі ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент розгляду справи була повнолітньою і жодних доказів її непрацездатності матеріали справи не містять, а тому ч. 3 ст. 70 СК України не може бути застосована в даному випадку.

Та обставин, що повнолітня донька сторін навчається у вищому навчальному закладі та потребує додаткових витрат не є підставою для відступу від рівності часток.

Відступаючи від рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя на користь відповідача з підстав проживання разом з нею дитини, суд першої інстанції не взяв до уваги, що таке відступлення може мати місце виключно за умови, що розмір отримуваних аліментів є недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, що підлягає доведенню належними доказами та існування інших виключних обставин.

Матеріали справи не містять інформації, що позивачем порушувалось питання щодо недостатнього розміру аліментів на утримання дитини та відповідно зміни їх розміру, доказів того, що розмір аліментів, які було стягнуто за рішенням суду, недостатній для забезпечення фізичного та духовного розвитку та лікування доньки, позивач не надала, колегія суддів приходить до висновку про відсутність умов, визначених ч.3 ст. 70 СК України для відступлення від рівності часток у праві спільної власності подружжя.

Не заслуговують на увагу посилання позивача на необхідність відступу від рівності часток у праві спільної власності через заборгованість відповідачем коштів по аліментах, оскільки заборгованість в даний час сплачена та була незначною в порівнянні до відступу частки в спільному майні. Донька сторін ОСОБА_7 15.07.1999 року на даний час є повнолітньою.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача пояснила, що підстав для відступу рівності часток в суду першої інстанції не було, оскільки ОСОБА_1 завжди опікувався сім’єю і ніколи не діяв на шкоду інтересам сім’ї, дбав про матеріальний добробут сім’ї, пересилав з за кордону гроші на утримання доньок, однак стосунки з позивачкою погіршились після розлучення в 2014 році. Втративши роботу він не міг вчасно сплачувати аліменти внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 17000грн. на неповнолітню дитину яку він в даний час погасив.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для відступу від рівності часток при поділі спільного майна подружжя є помилковими і грунтуються на припущеннях.

Оскільки суд першої інстанції дійшов до висновків про відступу від рівності часток при поділі спільного майна подружжя без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах, то з урахуванням положень ст.309 ЦПК України дає суду апеляційної інстанції підстави для скасування оскаржуваного рішення в цій частині і ухвалення нового рішення про визнання за позивачем та відповідачем по 1/2 кожному ідеальних часток незавершеного будівництва житлового будинку залишивши незавершений будівництвом житловий будинок у спільній частковій власності.

Доводи апелянта, що суд безпідставно відмовив в зустрічних позовних вимогах відповідача та не врахував, що частка позивачки в майні колгоспного двору збільшена за рахунок коштів відповідача і є спільним майном подружжя колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки відповідачем не доведено, що спірне домоволодіння в с. Кам'янка по вулиці Острівецькій 13 відноситься до суспільної групи господарств – колгоспний двір та позивачці належить частка в майні колгоспного двору так як зазначення тільки типу двору в погосподарській книзі є недостатньою підставою для визначення суспільної групи господарства, а відтак і визначення належності часток в майні колгоспного двору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки №196 від 15 грудня 2014 року , виданої Дарахівською сільською радою Теребовлянського району Тернопільської області ОСОБА_3 є власником житлового будинку в с. Кам'янка по вулиці Острівецькій 13, погосподарська книга 1, особовий рахунок по господарського обліку №983-1.

В даному домогосподарстві зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_8 0.3.

В погосподарській книзі оглянутій в суді першої інстанції спірне господарство значиться як колгосппний двір.

Згідно із частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_5 України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом – аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно зі змістом цих Вказівок суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств – колгоспний двір є помилковим.

Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного ОСОБА_5 України від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15

Доводи апелянта, що суд безпідставно не врахував при поділі майна матеріальні цінності на загальну суму на 10 тис. євро які зберігались в будинку в с. Острівець по вулиці Центральній 13 а, та яке відповідач ОСОБА_4 таємно вночі пошкодивши двері та вікно будинку вивезла та використала на свій розсуд колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки відповідач не представив в суд жодних доказів які б свідчили про вказані обставини.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимогах відповідача ОСОБА_1 суд першої інстанції вірно виходив з того відповідач не представив доказів на підтвердження своїх вимог .

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог, що в частині витрат по сплаті судового збору становить 2814 грн .

Керуючись ст. ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 1, п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково.

Рішення Теребовлянського районного суду від від 29 червня 2017 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_4 3/4 ідеальних частки незавершеного будівництвом житлового будинку по вулиці Центральній 13а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області, ОСОБА_1 1/4 ідеальну частку незавершеного будівництвом житлового будинку по вулиці Центральній 13а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області залишивши незавершений будівництвом житловий будинок по вулиці Центральній 13а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області у їх спільній частковій власності та стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 - 4465,50 грн. судових витрат.

Постановити в цій частині нове рішення яким визнати за ОСОБА_4 1/2 ідеальних частки незавершеного будівництвом житлового будинку по вулиці Центральній 13а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області, та визнати за ОСОБА_1 1/2 ідеальну частку незавершеного будівництвом житлового будинку по вулиці Центральній 13а в с. Острівець Теребовлянського району Тернопільської області.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 - 2814 грн. судових витрат.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Г.М. Шевчук

Судді: О.Я. Міщій

ОСОБА_9