Рішення № 71085566, 20.12.2017, Межівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 181/1130/17

Провадження № 2/181/362/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2017 р. с.м.т. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Гончаренка О.О.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Межова цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай),

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2017 року до Межівського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в 1995 році він разом з іншими працівниками та пенсіонерами вступив у члени КСП «ім.Петровського». Працівникам зазначеного підприємства виготовили та видали сертифікати на право на земельну частку (пай), втім ОСОБА_2 на той час не намагався реалізувати власне право на земельну часту (пай) та не звертався за отриманням сертифікату. Членство позивача підтверджується записом у його трудовій книжці. При зверненні ОСОБА_2 до ОСОБА_3 РДА для отримання зазначеного вище документу йому було відмовлено в його видачі. Дізнався про порушене його право на земельну частку (пай) коли відповідач у 2017 році в усній формі відмовив йому видати сертифікат на право на земельну частку (пай) у зв’язку з неможливістю його виготовлення.

Позивач просить суд визнати за ним право на земельну частку (пай) в розмірі 10,78 умовних кадастрових гектар у землях бувшого КСП ім.Петровського для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, який встановлений для члена колективного сільськогосподарського підприємства «ім.Петровського» с.Зоряне, Межівського району, Дніпропетровської області.

У судове засідання позивач та представник позивача не з’явився, останній надав заяву про розгляд справи без його участі, одночасно зауважив, що у справі достатньо доказів для задоволення позову. На задоволенні позовних вимог наполягає.

Представник відповідача ОСОБА_3 районної державної адміністрації Дніпропетровської області у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи без їх участі та заперечення, в якому посилається на те, що на день видачі Державного акту ОСОБА_2 членом КСП «ім.Петровського» не являвся. Крім цього, зазначає про пропуск строку позовної давності, оскільки позивач міг довідатись про порушене його право. В зв’язку з безпідставними та необґрунтованими вимогами просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідно до п.п.9 п.1 Перехідних положень Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей, а саме: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки провадження по даній справі було відкрито до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону №2147-VIII, розгляд справи повинен відбуватися у відповідності до правил, які почали діяти з початком роботи Верховного суду, тобто з 15 грудня 2017 року, передбачених новим ЦПК України у редакції Закону №2147-VIII.

Суд, оцінивши зібрані у справі докази, з’ясувавши обставини справи та надавши їм відповідну оцінку, приходить до наступних висновків.

Згідно трудової книжки, заповненої 20 червня 1979 року, ОСОБА_2 29 липня 1989 року прийнято в колгосп ім.Петровського у якості механізатора механічного току. Згодом зазначене підприємство реорганізовано в КСП ім.Петровського з якого 29 червня 1997 року ОСОБА_2, звільнено з членів КСП ім.Петровського за власним бажанням (наказ №52 від 20 червня 1997 року).

Проте, суду не надано належних доказів про те, що позивача ОСОБА_2, в передбачений Статутом підприємства порядку, виключали з членів КПС ім.Петровського. Окрім того, достовірно встановлено, що ОСОБА_2 добровільно та безперешкодно заяву про вихід з членів підприємства не подавав, а також не попереджав про це правління письмово за 1 місяць, як передбачено п.3.5.11. Статуту КСП ім.Петровського.

Слід зауважити, що суду не надано наказу про звільнення ОСОБА_2 з підприємства, тому днем звільнення його слід вважати саме запис у трудовій книжці, який датований 29 червня 1997 року, тобто після прийняття 27 червня 1997 року рішення ОСОБА_3 районної ради про передачу у колективну власність для ведення сільськогосподарського виробництва КСП ім.Петровського.

Відповідно до ст. 2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Порядок видачі трудової книжки у разі звільнення працівника регулює ст.4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників». Відповідно до даної статті власник, або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника, або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.

Письмовими доказами – заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджується, що вони працювали разом з позивачем в КСП «ім.Петровського» на механізованому току, де проводилося засідання правління про прийняття їх в члени підприємства згідно поданих заяви. Разом з ними ОСОБА_2Х також подавав заяву про прийняття його в члени

КСП ім.Петровського. При цьому всі заявники були прийняті в члени підприємства. З яких причин позивачу не видано земельний пай їм невідомо.

Державним актом на право колективної власності на землю серії ДП МЖ №014 підтверджується, що 12 листопада 1998 року його видано КСП ім. Петровського Межівського району з передачею 16230,1 гектарів землі у колективну власність для ведення сільськогосподарського виробництва, відповідно до рішення ОСОБА_3 районної ради народних депутатів від 27 червня 1997 року №172-XIX/XXII, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №16.

Архівною довідкою ОСОБА_3 РДА №Г-13 від 22 січня 2017 року підтверджується, що КСП ім. Петровського реорганізовано в ТОВ «Веселка» 27 квітня 2000 року (протокол №3 загальних зборів членів КСП ім. Петровського від 27 квітня 2000 року). Протокол загальних зборів радгоспу ім. Петровського та КСП ім. Петровського за 1995 рік на державне зберігання до архівного відділу ОСОБА_3 РДА не надходив.

Згідно відповіді Держгеокадастру в ОСОБА_3 районі Дніпропетровської області №-4-3.31-38/109-17 від 19 грудня 2017 року на запит суду, в списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який додається до Державного акту на право колективної власності на землю серії ДП МЖ №14, виданого 12 листопада 1998 року КСП ім.Петровського, Межівського району, Дніпропетровської області, ОСОБА_2 значиться під №1116. В книзі реєстрації сертифікатів на земельний пай членів зазначеного підприємства ОСОБА_2 не значиться, тому сертифікат на право на земельну частку (пай) на його ім’я не виготовлявся.

Окрім того, згідно п.10.2. Вищим органом управління підприємством є збори повноважних членів підприємства. У період між зборами справами підприємства управляє правління підприємства.

П.10.3.3. – Затверджують рішення правління підприємства про прийом громадян в члени підприємства і виключення з нього, а також питання, пов’язані з виходом їх із підприємства, надання земельного і майнового паїв.

Відповідачем у спростування членства ОСОБА_2 доказів наявності такого рішення суду не надано, а запис про звільнення з членів, вичнений на підставі наказу не є належним з огляду на викладене вище.

П.2 Указу Президента № 720/95 від 08 серпня 1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» передбачено що, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Абзацом 2 частини 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16 квітня 2004 року передбачено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Пункт 17 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачає, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно зі ст.ст.1,2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Позивач, вважаючи себе членом КСП «ім.Петровського», не намагався реалізувати своє майнове право в речове протягом всього часу з моменту розпаювання і до звернення до відповідача, дізнався про неможливість виготовлення сертифікату на право на земельну частку (пай) лише у 2017 році.

Таким чином, ОСОБА_2 не був позбавлений речового права на земельну частку (пай), та ніким це право не оспорювалося.

Статтею 81 ЦПК України передбачено обов’язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачаєься з матеріалів справи, ОСОБА_2 включено до списків – членів КСП, що додається до державного акта за №1116, мається запис в трудовій книжці, що він був членом підприємства та у встановлений законом порядку з членів не виключався, цей факт спростовано не було зі сторони відповідача.

У справах Євросуду зазначено:

«Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії», заява №44277/98, від 24 червня 2003 року, самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна;

«Рисовський проти України», заява №29979/04, від 20 жовтня 2011 року – ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (заява №35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов’язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п.53, та «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 38).

По-перше, видається, що ця процедура дозволяє державним органам ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам. По-друге, видається, що вона надає державним органам можливість позбавляти таких прав за власним бажанням, у будь-який час і без залучення сторін, чиї інтереси зачіпаються. Суд зазначає, що можливість заінтересованих сторін оскаржити таке позбавлення до суду звичайно зменшує ймовірність свавільного тлумачення застосовних норм матеріального права державними органами, які стверджують, що помилилися. З іншого боку, те, що їх повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу».

З огляду на вищевикладене з урахуванням того, що документально підтверджено факт трудових відносин позивача з КСП ім.Петровського перебування його в членах даного підприємства, внесення до списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який додається до Державного акту на право колективної власності на землю серії ДП МЖ №14, суд вважає доведеним факт членства позивача та наявність права на земельну частку (пай), яке набув згідно Указу Президента № 720/95 від 08 серпня 1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», а тому є всі підстави задовольнити вимоги позивача.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року №720/95, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року №7, ст.ст.1,2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст.2, 4, 81, 82, 96, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України (у редакції ЗУ №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2, (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_3 районної державної адміністрації Дніпропетровської області (юридична адреса: вул.ім.Грушевського, 5, смт Межова, Дніпропетровської області код ЄДРПОУ 04052301) про визнання права на земельну частку (пай) задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) в розмірі 10,78 умовних кадастрових гектар для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, який встановлений для члена колективного сільськогосподарського підприємства «ім.Петровського», Межівського району, Дніпропетровської області.

Стягнути з ОСОБА_3 районної державної адміністрації Дніпропетровської області на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 640 (шестисот сорока) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.