Рішення № 71085463, 18.12.2017, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1774/17

Провадження № 2/0182/2148/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.12.2017 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Скоробогатова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платінум Банк», ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес ОСОБА_3Єл.Сі» та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПтБ», про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів і просить визнати недійсним кредитний договір, повернути сторони в первинне положення та стягнути моральну шкоду.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що вона 09.06.2015 року уклала з Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» кредитний договір з ОСОБА_4 № 1083/4273DCLRG1PT, згідно якого отримала гроші в розмірі 6 891,67 грн. зі сплатою 0,0001% річних з терміном сплати - до 04.06.2020 року на споживчі потреби. В період часу з 09.06.2015 року по 20.10.2015 року вона сумлінно погашала даний кредит так, як їй роз'яснив представник банку, що перші три платежі - 100 грн., четвертий платіж - 300 грн. Надалі у неї виникли матеріальні труднощі, оскільки вона втратила роботу з-за скорочення штату з 1-ї до 0,5 ставки і продовжувати працювати за половину заробітку не мало сенсу. З-за даних труднощів вона прострочила ряд платежів. Однак, для того, щоб зрозуміти, як правильно погасити заборгованість у неї виникла необхідність звернутися до умов договору. У той же час, в 2016-му році на її адресу з боку відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес ОСОБА_3Єл.Сі» стали надходити погрози з нав'язливим вимогою виплати боргу, проникнення в її помешкання, позбавлення волі тощо. У зв'язку з даною ситуацією вважає, що укладений між нею і банком кредитний договір підлягає визнанню недійсним з наступних підстав. Згідно Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/ 2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), норми Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на правовідносини між кредитором і (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, які виникають як під час його укладення, так і виконання такого договору. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. В цьому рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що Україна як соціальна, правова держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Регулювання договірних цивільних правовідносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави, відповідно до положень Цивільного кодексу. Одним з фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, сумлінності, пропорційності, розумності. Держава, встановлюючи Законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків, має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків в частині отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), підвищення добробуту громадян і загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно не вистачає знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів відносно придбання яких не рідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Тому для споживача існує ризик помилково або навіть внаслідок введення його в оману придбати не потрібні кредитні послуги. У зв"язку з цим держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб"єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін в цивільно - правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення: 1) особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту; 2) їх оскарження; 3) контролю за змістом; 4) розподілу відповідальності між сторонами договору. Крім того, Конституційним Судом України було прийнято до уваги акти міжнародного права. Так, в пунктах 1, 2 Резолюції 39/248 Генеральної ОСОБА_6 ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" (прийняті 09.04.1985 на 106-му пленарному засіданні Генеральної ОСОБА_6 ООН) зазначено, що «беручи до уваги інтереси і потреби споживачів у всіх країнах, особливо в країнах, що розвиваються; визнаючи, що споживачі часто знаходяться в нерівному положенні з точки зору економічних умов, рівня освіти і купівельної спроможності; і враховуючи, що споживачі повинні мати право на доступ до безпечних товарів, а також важливість сприяння справедливому, рівноправному і стійкому економічному і соціальному розвитку, ці керівні принципи захисту інтересів споживачів мають такі цілі: a) сприяти країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів; б) сприяти створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити споживачів; в) заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; г) сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах; д) сприяти створенню незалежних груп споживачів; е) розширювати міжнародну співпрацю в галузі захисту інтересів споживачів; є) заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах. Уряди повинні розробляти, укріплювати або продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів з урахуванням викладених нижче керівних принципів. При цьому, кожна держава має визначити свої власні першочергові завдання у сфері захисту інтересів споживачів, відповідно до економічних і соціальних умов країни і потребами свого населення, а також з урахуванням витрат і переваг заходів, що намічаються». Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_6 Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, ЦСО надання товарів або послуг, в тому числі в сфері фінансової галузі, не повинно здійснюватися за допомогою прямого або опосередкованого обману споживача. За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року, по кредитних угодах для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропозиція ринком достатній мірі їх захисту. При цьому, в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактной стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди. Також даним Рішенням Конституційного Суду було встановлено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг, також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» від 12.07.2001 року № 2664-III. Згідно абз.1, п.2 абз.2, абз.3 ч.1, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: будь-яку діяльність (дія або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається нечітким, незрозумілим або двозначним способом інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Угоди, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Укладений між нею і відповідачем кредитний договір виготовлений диференційовано: в анкеті - договорі про приєднання її анкетні дані записані розбірливо; в той же час, умови про те, що вона приєднується до відкритого пропозицією і умовами банку про кредитування - нерозбірливо дрібним, шпилькових шрифтом; сам кредитний договір виготовлений настільки дрібним шрифтом, що його неможливо прочитати і реально оцінити його умови, щоб прийняти усвідомлене і зважене рішення про згоду або незгоду з ними. Розібрати цей шпильковий шрифт за допомогою збільшувальних оптичних приладів вона так і не змогла в силу віку, загального незадовільного стану здоров'я, слабкого зору тощо. Їй незрозумілий сенс терміна «Грейс Періоди». Що це таке вона не знає і ніхто з працівників банку сенс даного терміну їй не роз'яснював. Звернувшись за правовою допомогою, вона через свого представника, дізналася, що невід'ємною частиною оспорюваного договору є Умови кредитування, яких вона в очі не бачила, з ними не ознайомлена, під ними свій підпис не ставила і на руках примірника не має. Також від свого представника при складанні позовної заяви дізналась, що, якщо сплачувати кредит так, як це зазначено в договорі: по 100 грн. - 3 місяці і по 288 грн. - 57 місяців, то сума виплачених коштів складатиме 16 716 грн. (100х3)+ (288х57)= 16 716). Якщо ж кредит виданий під 0,0001%, то сума переплати по ньому складатиме 6891,67 грн. х 0,0001% = 0,007 грн. 6891,67 грн. + 0,007 = 6891,70 грн. На що вона і розраховувала, отримуючи «Безвідсотковий кредит». Насправді ж, банк за допомогою маніпуляцій і хитрощів, складання тексту документів по оскаржуваному кредиту шпилькових шрифтом, із застосуванням невідомих їй економічних термінів, замість 0,0001% дав їй кредит під 242,5 %, на що, звичайно ж, маючи уявлення про умови кредитування, вона ніколи б не погодилася. В цілому умови договору складні, незрозумілі, плутані, їх неможливо нормально прочитати і зрозуміти, графік платежів містить в собі якусь комісію, про яку їй не було сказано ні слова при укладенні кредитного договору; пам'ятка клієнта містить відомості про додаткові витрати, пов'язані з отриманням кредиту, суть яких, в поєднанні з умовами кредитного договору, їй також неясна і не була в доступній формі доведена до відома банком при укладанні оспорюваного договору. Сама процедура ознайомлення з умовами договору була настільки швидкою, що вона не встигла не те, що усвідомити, а навіть нормально прочитати укладений договір. Даний договір був підписаний нею лише, виходячи з усних роз'яснень представника банку, з метою надання матеріальної допомоги родині її сина ОСОБА_7, яку вона гостро потребувала, на умовах безпроцентної розстрочки. За таких обставин вважає, що укладений з нею договір є шахрайським, укладеними з метою свідомого введення в тяжке матеріальне становище шляхом виготовлення його шрифтом, неможливим до читання при нормальних умовах, включення в нього незрозумілих і плутаних умов і термінів, в зв'язку з чим вона не має наміру підтримувати будь - які правовідносини з банком надалі. Тому вважає, що укладений між нею і банком кредитний договір слід визнати недійсним в повному обсязі з мотивів застосування до неї нечесної підприємницької практики з боку банку. Крім того, відповідачі, діючи спільно, застосовують до неї агресивну підприємницьку практику, що також є підставою до визнання укладеного кредитного договору недійсним. Згідно з ч.4,5 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», агресивною підприємницькою діяльністю вважається практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору поведінки споживача стосовно придбання продукції. Вважає, що систематичні, нав'язливі вимоги відповідача - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес ОСОБА_3Єл.Сі» (без вказівки їми своєї конкретної адреси, що фактично позбавляло її можливості захиститися від цієї організації), з яким у неї немає ніяких договірних відносин про виплату боргу по кредиту, загрози проникнення в її оселю, загрози позбавлення волі з зображенням колючого дроту і оглядової вежі виправно - трудовій колонії, є агресивною підприємницькою практикою в розумінні ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів». А оскільки ця практика застосована відповідачем ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес ОСОБА_3Єл.Сі» в період дії оспорюваного кредитного договору та за погодженням з відповідачем ПАТ «Платинум Банк», це є додаткова підстава до визнання зазначеного договору недійсним з мотивів, наведених в Законі України «Про захист прав споживачів», так як кредит, взятий нею, був споживчим. Оскільки оспорюваний кредитний договір слід визнати недійсним, до нього слід застосувати і наслідки недійсності правочину, встановлені законом. За спірним кредитним договором вона отримала від банку грошову суму в розмірі 6 891,67 грн., яка нею виплачена частково. Вона не заперечує проти того, щоб суд зобов'язав її повернути банку частину тіла кредиту. Банк за договором отримав ще й суми відсотків, штрафів, пені, комісій тощо. Конкретний розмір цих сум їй невідомий, оскільки відповідач ПАТ «Платинум Банк» дану інформацію наполегливо приховує, навмисне не приймаючи від неї ніяких ні усних, ні письмових звернень з цього приводу. Крім того, агресивна підприємницька практика відповідача ТОВ «Кредитекспрес ОСОБА_3Єл.Сі», є підставою до стягнення з нього моральної шкоди. Моральну шкоду вона оцінює в 10 000 грн. За таких обставин звернулась до суду і просить постановити рішення, яким визнати недійсним кредитний договір № 1083/4273DCLRG1PT від 09.06.2015 року, укладений між нею і Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» в силу застосування Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» нечесної підприємницької практики при його укладанні та виконанні. Сторони повернути в початкове положення. А саме: тіло кредиту - залишити за Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк»; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» на її користь суму відсотків, штрафів, пені, комісій, сплачених нею на виконання кредитного договору № 1083/4273DCLRG1PT від 09.06.2015 року, за період часу з 09.06.2015 року по 20.10 .2015 року. Крім того, визнати дії ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес ОСОБА_8 Сі.», що виразилися в нав'язливих вимогах виплати боргу, погрози позбавлення волі з зображеннями місць позбавлення волі, загрози порушення недоторканності її житла, агресивною підприємницькою практикою. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» на її користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та стягнути з відповідачів на користь держави всі судові витрати по справі.

В судове засідання представник позивача не прибув, надав заяву про розгляд справи у свою відсутність, позовні вимоги своєї довірительки підтримав в повному обсязі і просив суд їх задовольнити.

Представники відповідачів ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» та Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПтБ» в судове засідання не прибули, надали заперечення на позов, в яких позовні вимоги не визнали в повному обсязі і просили розглянути справу свою відсутність.

Так, представник відповідача ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» в своїх запереченнях посилався на те, що вважають дані позовні вимоги необгрунтованими з наступних причин. По-перше, між ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» та ОСОБА_1 ніколи не існувало правовідносин, в яких остання виступала споживачем. Закон України «Про захист прав споживачів» визначає що споживач-фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має право придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не повязаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника. У вищезазначеному законі чітко вказано, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт, послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Спираючись на вищенаведене, посилання позивача на ЗУ «Про захист прав споживачів» є помилковим та неправомірним, оскільки у відносинах між ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі» та позивачем, остання не була споживачем і як наслідок не виступає споживачем послуг ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.». По-друге, відповідно до Статуту ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі», основним видом діяльності ОСОБА_2 є здійснення операцій зі збирання боргів та надання консультацій та розяснень з юридичних питань. Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист своїх прав та інтересів, які не суперечать загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до чинного законодавства України, а саме ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, невиконання або неналежне виконання однією із сторін договору своїх зобовязань є порушенням цивільних прав та інтересів другої сторони договору. Захист порушених прав та інтересів може здійснюватися особисто або з залученням представника. Відповідно до ст.237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Для здійснення представництва між юридичними особами та на підставі ст.1000 Цивільного кодексу України, укладається «Договір доручення», за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. З метою захисту своїх порушених цивільних прав та інтересів, ПАТ «Платинум Банк» уклало з ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» Договір доручення № 20160512/2-Г від 12.05.2016 року, відповідно до якого ПАТ «Платинум Банк», надало ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» всі необхідні повноваження для проведення роботи, від імені ПАТ «Платинум Банк» щодо повернення кредитної заборгованості боржників ПАТ «Платинум Банк», що передаються на опрацювання, в тому числі заборгованості за кредитним договором від 09.06.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк». Відповідно до умов ОСОБА_9, ПАТ «Платинум Банк» гарантувало наявність кредитної заборгованості та законність вимог до позивача. Крім того, 08.02.2017 року ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» припинило вчинення будь-яких фактичних і юридичних дій, спрямованих на стягнення заборгованості за кредитним договором від 09.06.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк». Таким чином, вимоги ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» щодо сприяння стягненню боргу ОСОБА_1 перед ПАТ «Платинум Банк» були законними та всі дії вчинялися з достатніми повноваженнями. По-третє, в інтересах і за дорученням ПАТ «Платинум Банк» позивачці ОСОБА_1, з метою добровільного врегулювання питання погашення заборгованості, направлялись листи з проханням погасити борг, проте встановити контакт з боржником так і не вдалося. Внаслідок цього у ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» виникло припущення, що ОСОБА_1 усвідомлено уникає контакту з представниками кредитора та умисно ухиляється від погашення заборгованості і вони, відповідно, поставили її до відома про таке припущення у своєму листі від 01.02.2017 року. В листах не вказано жодних даних, які б принижували честь, гідність чи ділову репутацію позивача, а лише вказано подальший алгоритм дій кредитора, передбачений чинним законодавством України, у разі неможливості добровільного врегулювання спору. Повідомлення боржника про те, що його дії щодо ухилення від сплати боргу підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст.190 Кримінального кодексу України, не суперечать чинному законодавству України. Так, ст.190 ККУ передбачає відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Відповідно до кримінального кодексу України, предметом шахрайства може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Шахрайство може вчинятись також шляхом укладення цивільно-правових угод через зловживання довірою іншої сторони та без мети виконання зобовязання за договором. Оскільки боржник не виходив на контакт з співробітниками ТОВ «Кредитекспресс ОСОБА_8 Сі.» та тривалий час не виконував умов, взятих на себе зобовязаннями, виникла потреба у зясуванні дійсних намірів боржника при укладанні кредитного договору та наявності умислу в його діях. По-четверте, відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною 3 ст.23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Проте в позовній заві не зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Позивачем не надано жодного доказу, що підтверджував би завдання моральної шкоди. Тому просять суд відмовити ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог до них в повному обсязі.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПтБ» в своїх запереченнях посилалась на те, що 09.06.2015 року позивач та відповідач уклали кредитний договір з ОСОБА_4 періодами (рахунок) № 1083/42730СLRG1PT (ОСОБА_10). Відповідно до п.1.1. та 1.2. ОСОБА_11 договору, ОСОБА_9 надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на поточні потреби, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії за надання та обслуговування кредиту, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і в строках та виконати всі зобов'язання за даним ОСОБА_9 в повному обсязі. За даним ОСОБА_9 надає позичальнику грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту - 6 891 грн. 67 коп; строк кредитування - 60 платіжних періодів; процентна ставка за користування кредитом, комісія за обслуговування кредиту та платіж за кредитом встановлюються для кожного періоду (ОСОБА_10 періоди) у наступних розмірах. 3 періоди: з 09.06.2015 року по 04.09.2015 року - 0,0001% - 100,00 грн. 57 платіжних періодів з 05.09.2015 року по 04.06.2020 року - 0,0001% - 288,00 грн. Комісія за надання кредиту - 0,00 грн. Цільове призначення - поточні потреби. Дата повернення кредиту - 04.06.2020 року. Згідно п.2.1. ОСОБА_11 договору, кредит надається Банком позичальнику шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника.Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Даний договір був підписаний позичальником власноруч, шо підтверджує обізнаність та згоду з його умовами. Відповідно до ч.1. ст.1054 Цивільного кодексу України, за ОСОБА_11 договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно положень ст.525, 527 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Також на виконання п.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п.2.1. Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», до підписання ОСОБА_11 договору позичальнику було надано всю інформацію, яка передбачена вищезазначеними нормативно-правовими актами в письмовому вигляді про що позивач поставив свій підпис в заяві/анкеті позичальника від 08.06.2016 року (пункт 7) засвідчивши, що підписанням цієї заяви/анкети підтверджує, що з умовами кредитування, наявними формами кредитування з описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, перевагами та недоліками пропонованих схем кредитування, зокрема щодо можливої суми кредиту, строку, на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість та умови дострокового повернення кредиту, форми та видів його забезпечення тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту (з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, в тому числі послуг страхування тощо), ознайомлена та ця інформація надана їй в письмовій формі. Позивач була ознайомлена з Умовами споживчого кредитування, про що свідчить п.5.5. ОСОБА_11 договору, а саме: «...підписанням цього ОСОБА_9 засвідчую, що з умовами споживчого кредитування Банку ознайомився та зобов'язуюсь виконувати. Крім того засвідчую, що зміст ст.627, 207 ЦК України мені роз'яснено, із зразками підписів уповноважених осіб сторін ознайомлений та надаю згоду щодо такої письмової форми цього ОСОБА_9.». Крім того, в п.п.в) п.1.2 ОСОБА_11 договору наведене поняття «ОСОБА_10 періоди» (це встановлені в рамках строку кредитування кредитні періоди, протягом яких діють спеціальні умови кредитування (процентна ставка за користування кредитом, комісія за обслуговування кредиту та платіж за кредитом). Таким чином, наявність підписів позивача в заяві/анкеті в ОСОБА_11 договорі та невід'ємних його додатках свідчить про те, що позивач отримала всю необхідну інформацію та погодилась з нею, а отже, було досягнуто згоди на укладення ОСОБА_11 договору та всіх його істотних умов. Тому ОСОБА_11 договір є дійсним в розумінні положень, визначених ст.203 ЦК України, а вимоги позивача є безпідставними, що не ґрунтуються на вимогах закону. Відповідно до п.19 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Крім того, відповідно до п.б ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі. Однак, позивач не звернулась до відповідача з відповідною заявою про відкликання згоди на укладення ОСОБА_11 договору та не повернула кошти, що були одержані, згідно з таким договором. Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_11 договір у повній мірі відповідає вимогам, що передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України. Крім того, на підставі рішення Правління Національного банку України від 23.02.2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ПтБ» з 24.02.2017 року по 23.02.2019 року включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПтБ» ОСОБА_12 Ліквідацією Банку, згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - є процедура припинення функціонування Банку як юридичної особи, відповідно до положень Закону про банки та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Згідно зі ст.47, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснює повноваження органів управління та діє без довіреності від імені Банку, що ліквідується. Тому також просять в позові відмовити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Згідно із ст.203 ЦПК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, прямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його

вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Як встановлено в судовому засіданні, 09.06.2015 року позивач та ПАТ «Платинум Банк» уклали кредитний договір з ОСОБА_10 періодами (рахунок) № 1083/42730СLRG1PT (ОСОБА_10) (а.с.13). Відповідно до п.1.1. та 1.2. ОСОБА_11 договору, ОСОБА_9 надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на поточні потреби, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії за надання та обслуговування кредиту, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і в строках та виконати всі зобов'язання за даним ОСОБА_9 в повному обсязі. За даним ОСОБА_9 надає позичальнику грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту - 6 891 грн. 67 коп; строк кредитування - 60 платіжних періодів; процентна ставка за користування кредитом, комісія за обслуговування кредиту та платіж за кредитом встановлюються для кожного періоду (ОСОБА_10 періоди) у наступних розмірах. 3 періоди: з 09.06.2015 року по 04.09.2015 року - 0,0001% - 100,00 грн. 57 платіжних періодів з 05.09.2015 року по 04.06.2020 року - 0,0001% - 288,00 грн. Комісія за надання кредиту - 0,00 грн. Цільове призначення - поточні потреби. Дата повернення кредиту - 04.06.2020 року.Заявляючи вимогу про визнання договору недійсним, позивачка посилається на те, що умови договору складні, незрозумілі, плутані, їх неможливо прочитати і, якби вона мала уяву про Умови кредитування, то ніколи б не погодилась на такий договір. Вважає, що кредитний договір містить в собі несправедливі умови, що банк використав нечесну підприємницьку практику, а тому, відповідно до ст.19Закону України «Про захист прав споживачів»,такий правочин є недійсним.Однак, суду не надано належних та допустимих доказів того факту, що, укладаючи вказаний вище кредитний договір, відповідач не надав позивачці всю необхідну, своєчасну і достовірну інформацію саме перед укладанням вказаного договору, оскільки це спростовується заявою/анкетою (а.с.11), яка підписана позивачкою по справі. З цієї заяви видно, що позивачка була ознайомлена з умовами надання кредиту, про що 09.06.2015 року розписалась в заяві/анкеті про те, що з нею були погоджені умови банківського обслуговування (а.с.11 зв.). Вказані обставини спростовують доводи позивачки і свідчать про те, що вона була ознайомлена з усіма умовами кредитування, що їй була надана повна інформація відповідно до п.2 ст.11Закону України «Про захист прав споживачів»та п.п.1.3, 2.1 Постанови Правління НБУ України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».Приймаючи до уваги викладене,суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання вказаного вище кредитного договору, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.Крім того,вимога позивачки про стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 грн., також пов»язується позивачкою з порушеннями її прав, як споживача, з протиправною поведінкою відповідача ТОВ «Кредитекспрес ОСОБА_3Єл.Сі». Зважаючи на те, що суд не встановив обставин протиправної поведінки відповідача, не встановив намір відповідача на порушення конституційних прав і свобод позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав й для стягнення моральної шкоди та визнання дій відповідача агресивною підприємницькою практикою.

Керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платінум Банк», ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес ОСОБА_3Єл.Сі» та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПтБ», про захист прав споживачів відмовити в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня проголошення або отримання повного рішення безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Суддя: ОСОБА_13