Рішення № 71084742, 05.12.2017, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/4337/17

2/0203/1480/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

Головуючого судді – Казака С.Ю.

при секретарі – Булеці А.В.

за участю представника позивачки – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому посилалась на те, що 06.03.2017 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики. Відповідно до п.1.1 договору розмір позики становив 18983474 грн. 30 коп., що еквівалентно 700000 доларам США по курсу НБУ 2711,9249 грн. за 100 доларів США на дату підписання договору, а позичальник зобов’язався повернути позику в гривні, в розмірі еквівалентному 700000 доларам США по курсу НБУ на день повернення позики. Посилаючись на те, що станом на 17.11.2017 року нею не було отримано від відповідача грошові кошти в повному обсязі, а саме: в сумі 18983474 грн. 30 коп., позивачка посилаючись в обґрунтування правових підстав на ст.ст.215,509,526 ЦК України, просила визнати недійсним договір позики від 06.03.2017 року.

Під час розгляду справи відповідачем ОСОБА_3 було пред’явлено зустрічний позов до ОСОБА_2, в якому позивач також посилався на укладення із ОСОБА_2 06.03.2017 року договору позики. При цьому, зазначив, що на виконання умов договору ОСОБА_2 від нього було отримано грошові кошти в сумі 18983474 грн. 30 коп. в повному обсязі в день підписання договору, які остання зобов’язувалась повернути в строк до 05.11.2017 року. Оскільки у вказаний строк ОСОБА_2 кошти повернуто не було, його спроби щодо добровільного погашення заборгованості, розстрочки сплати боргу або іншого порядку сплати було проігноровано та подано позов про визнання договору позики недійсним, він змушений звернутись до суду з зустрічним позовом та просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 18803008 грн., що еквівалентно 700000 доларам США по курсу НБУ 2686,144 грн. за 100 доларів США, а також передбачений умовами договору штраф в сумі 300000 доларів США, що еквівалентно 8058432 грн., а всього стягнути 26861440 грн.

В судове засідання позивачка ОСОБА_2 не з’явилась, надавши клопотання про розгляд справи без її участі.

Представник позивачки в судовому засіданні підтримав заявлений нею позов та просив його задовольнити. Проти зустрічного позову заперечував.

Відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 також було подано клопотання про розгляд справи без його участі, з зазначенням про підтримання заявлених зустрічних позовних вимог.

Таким чином, з огляду на подані сторонами у справі клопотання в порядку ч.2 ст.158 ЦПК України, суд вважає за можливе провести подальший розгляд справи по суті за фактичної явки учасників процесу.

Перевіривши викладені в первісному та зустрічному позові доводи, заслухавши пояснення представника позивачки за первісним позовом, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст.3,6,11,525,627,629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір, який є обов’язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК України).

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Судом встановлено та згідно доводів первісного та зустрічного позову не заперечувалось сторонами, що 06.03.2017 року між ОСОБА_4 (позичальником) та ОСОБА_3 (позикодавцем) було укладено письмовий договір позики, за умовами п.1.1 якого позикодавець зобов’язався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 18983474 грн. 30 коп., що еквівалентно 700000 доларам США по курсу НБУ 2711,9249 грн. за 100 доларів США на дату підписання договору, а позичальник зобов’язався повернути позику в гривні в розмірі еквівалентному 700000 доларам США по курсу НБУ на день повернення позики, на умовах та у визначений даним договором строк.

Пунктами 1.5,1.6 вказаного договору встановлено, що позика надається строком на 8 місяців з дати підписання договору та отримання її позичальником та обов’язок позичальник зобов’язаний повернути позику в повному обсязі, шляхом передачі її позикодавцю у готівковій формі до 06.11.2017 року.

Крім того, згідно п.п.1.3,1.7 договору позики сторонами підтверджено та засвідчено позичальником передачу грошових коштів позикодавцем та отримання цих коштів позичальником у розмірі, визначеному в п.1.1 договору.

Отже, склавши письмовий договір та підписавши останній, сторони підтвердили відповідний юридичний факт укладення договору позики та засвідчили виконання умов вказаного договору.

А тому, позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 про визнання недійсним договору від 06.03.2017 року, які ґрунтуються виключно на доводах не надання їй позики в розмірі обумовленому п.1.1 цього договору, є безпідставними та спростовуються наданим договором, який підписаний позивачкою та відповідачем і в силу ст.ст.207,1047 ЦК України є належним доказом укладення договору та передачі коштів в обумовленому в ньому розмірі.

Також судом враховується, що в обумовлений п.п.1.5,1.6 договору позики строк та на момент розгляду справи, ОСОБА_2 отримані в позику кошти повернуто не було, чим порушено зобов’язання встановлені договором та ч.1 ст.149 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення боргу в розмірі еквівалентному 700000 доларам США по курсу НБУ на день повернення позики, а також штрафу за порушення строків повернення позики, є обґрунтованими, відповідають умовам п.п.1.1,4.3 договору позики та вимогам ст.ст.533,549 ЦК України.

В зв’язку з цим, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог належними доказами, задовольнивши зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнувши на користь останнього із позичальника ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 06.03.2017 року в розмірі 18803008 грн., що еквівалентно 700000 доларам США по курсу НБУ 2686,144 грн. за 100 доларів США, а також передбачений умовами договору штраф в сумі 300000 доларів США, що еквівалентно 8058432 грн., а всього стягнути 26861440 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України сплачений позивачкою ОСОБА_2 при подачі позову судовий збір в сумі 640 грн. слід віднести на користь держави та стягнути з останньою на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1000 грн., а також на користь держави судовий збір в сумі 7000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,6,11,202,207,215,525,533,549,627,629,638,1046,1047, 1049,1051 ЦК України, ст.ст.3,10,11,27,31,33,58-61,88,158,212-215 ЦПК України, суд,–

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 06 березня 2017 року в розмірі 18803008 грн., штраф в сумі 8058432 грн., а всього стягнути 26861440 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 7000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.Ю.Казак