Постанова № 71084594, 18.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа № 826/8054/17 Головуючий у І інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 жовтня 2017 року (дата складання повного тексту 03 жовтня 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

20 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, в якому просила стягнути з відповідача суддівську винагороду за квітень 2017 року в сумі 22400,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 жовтня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі, стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на користь ОСОБА_2 суддівську винагороду за квітень 2017 року в сумі 22400,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідачем заявлено вимоги скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права. Узагальнюючи доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що чинним законодавством передбачено розрахунок розміру суддівської винагороди відповідно до прожиткового мінімуму і вона розраховується за критерієм, визначеним п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. В суді першої інстанції позиція позивача обґрунтовувалась тим, що законодавцем не вносились зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, у тому числі і розрахункової величини, а тому невиконання відповідачем п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення суддів як одну з складових його незалежності.

Позивач та третя особа про дату, час і місце слухання справи в розумінні вимог КАС України повідомлені належним чином, до суду апеляційної інстанції не з'явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Указом Президента України від 31 серпня 2004 року №1026/2004 ОСОБА_2 призначена строком на п'ять років на посаду судді Березанського міського суду Київської області.

На підставі зазначеного Указу наказом Березанського міського суду Київської області від 08 вересня 2004 року №60 ОСОБА_2 призначено на посаду судді Березанського міського суду Київської області з 09 вересня 2004 року

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року №2135-VI позивача обрано на посаду судді Березанського міського суду Київської області безстроково.

На підставі зазначеної постанови наказом Березанського міського суду Київської області від 30 квітня 2010 року №18-к ОСОБА_2 призначено на посаду судді Березанського міського суду Київської області безстроково.

З огляду на інформацію щодо суми суддівської винагороди, виплаченої судді Березанського міського суду Київської області ОСОБА_2 за квітень 2017 року, встановлено, що позивачу за квітень 2017 року нараховано 22400,00 грн. з яких: оклад судді - 16000,00 грн., надбавка за адміністративну посаду - 1600,00 грн., вислуга років судді - 4800,00 грн. В штатному розписі Березанського міського суду Київської області на 2017 рік затверджено посадовий оклад судді в розмірі 16000,00 грн.

Позивач, вважаючи, що її право, гарантоване державою, на належне матеріальне забезпечення суддів як одну з складових його незалежності порушено, звернулась з зазначеним позовом до суду щодо стягнення з відповідача суддівської винагороди за квітень 2017 року, виходячи з розрахункової величини мінімальної заробітної плати 3200,00 грн., про захист якого і просить.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки законодавцем не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI та/або Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII в частині розміру суддівської винагороди у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену ч.2 ст.130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, застосування відповідачем при виплаті ОСОБА_2 суддівської винагороди п.3 р.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року та не виконання п.23 рХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.1 ч.3 ст.135 наведеного Закону базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Відповідно до п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, частиною 3 ст.133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого ч.3 ст.133 Закону №2453-VI.

З матеріалів справи вбачається, що позивач призначена на посаду до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII та вона не проходила кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відтак, положення абз.2 п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини». Це положення не змінює ч.3 ст.133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода. У зв'язку із цим, відсутні ознаки невідповідності цього положення ч.2 ст.130 Конституції України.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно ч. 1, 2 ст.148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Відповідно до ст.149 наведеного Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 грн.

Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені положення, з урахуванням вимог п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, колегія суддів вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, отже, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.

Також суд вважає, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не ст.133 Закону №2453-VI, а законом про державний бюджет на відповідний рік, тому положення п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Відсутність змін до бланкетної норми ч.3 ст.133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо безпідставності вимог ОСОБА_2 розрахувати та нарахувати її заробітну плату, виходячи із посадового окладу, розрахованого виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3200,00 грн.

Згідно з ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На час розгляду справи судом положення п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Згідно ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27 травня 1996 року суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, та осіб, які таке оцінювання не пройшли. Метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність займаній посаді.

Крім того, згідно ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України встановлено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що здійснюючи розрахунок та виплату позивачу заробітної плати за квітень 2017 року у сумі 22400,00 грн., що складається з окладу судді, надбавки за адміністративну посаду, вислуги років суддів з розміру посадового окладу судді у 16000,00 грн. із застосуванням розрахункової величин мінімальної заробітної плати у розмірі 1600,00 грн. ТУ ДСА України в Київській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, дії відповідача відповідають вимогам ч.2 ст.2 КАС України, та здійснюючи розрахунок заробітної плати позивача, виходячи з окладу судді 16000,00 грн. ТУ ДСА України в Київській області не порушило прав, свобод та інтересів позивача, закріплених у Конституції України та Законі України «Про судоустрій і статус суддів»

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтування суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 суддівської винагороди за квітень 2017 року в сумі 22400,00 грн. є помилковими, а порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів не порушено, нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення було здійснено відповідачем в розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

В той же час, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом не взяття ним до уваги заперечень відповідача на позов, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у судове засідання, призначене на 9:15 год. 10 серпня 2017 року відповідач явку свого представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про день час та місце судового розгляду, та жодних доказів подання чи направлення до суду першої інстанції відповідних заперечень відповідач до суду апеляційної інстанції не надав, іншого з матеріалів справи не вбачається.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 жовтня 2017 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 20 грудня 2017 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді І.О.Лічевецький

В.П.Мельничук