Постанова № 71084402, 19.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 369/9375/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Усатов Д.Д.

ПОСТАНОВА

19 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Губської О.А.,

Літвіної Н.М..,

за участю секретаря Капші А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоекономія" на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року (повний текст складено 24 жовтня 2017 року) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоекономія" до Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про скасування рішення Тарасівської сільської ради,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться адміністративна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОЕКОНОМІЯ" до Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про скасування рішення Тарасівської сільської ради.

Одночасно з позовом 18.10.2017 року через канцелярію суду позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити адміністративний позов шляхом зупинення дії рішення Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 9 від 22 грудня 2016 року «Про затвердження проекту детального планування території по вул. Шкільна».

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову по справі - задовольнити.

В обґрунтування необхідності застосування забезпечення адміністративного позову апелянт посилається на те, що вважає оскаржувану ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області незаконною, такою, що постановлена судом першої інстанції за умов неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права.

18 грудня 2017 року до Київського апеляційного адміністративного суду від позивача ТОВ «Житлоекономія» надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі апелянта.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року - без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про необґрунтованість і передчасність заявленого клопотання та, як наслідок, про відсутність підстав для його задоволення, оскільки з позовної заяви та заяви про забезпечення позову, позивачем не наведено достатньої обґрунтованості доводів очевидності небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам, не наведено причин неможливості захисту прав та інтересів заявника без вжиття заходів забезпечення позову до ухвалення рішення у справі. Також судом звернуто увагу, що забезпечуючи позов в такий спосіб, суд фактично вирішує спір наперед, що не може відповідати самому інституту забезпечення.

Даючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами чинного законодавства, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 КАС України).

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

У ч.2 ст.151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Перевіривши зазначені у заявленому клопотанні доводи на предмет їх відповідності вище викладеним нормам та з'ясованим судом обставинам, а також оцінивши докази, які уже містяться у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заявленого клопотання.

Зі змісту поданого клопотання про забезпечення позову та апеляційної скарги апеляційним судом встановлено, що в обґрунтування очевидної протиправності рішення Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 грудня 2016 року №9 «Про затвердження проекту детального плану території по вул. Шкільна» є порушення відповідачем вимог статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо забезпечення: реєстрації, розгляду та узагальнення пропозицій громадськості до проекту змін до ДТП 2006 року; узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію; оприлюднення результатів розгляду пропозиції громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні. Зокрема, позивач зазначає, що Тарасівською сільською радою не було утворено погоджувальну комісію та не було враховано жодних пропозицій ТОВ «Житлоекономія», наданих під час проведення громадських слухань листом від 13.06.2016 року вих№87/06-16.

Тобто, зі змісту клопотання вбачається, що позивачем листом від 13.06.2016 року вих№87/06-16 надано пропозиції під час проведення громадських слухань, однак позивач фактично не погоджується з не утворенням відповідачем погоджувальної комісії та неврахування таких пропозицій.

Перевіряючи ці доводи позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадських слухань, може утворюватися погоджувальна комісія, у зв'язку з чим підстав для висновку про наявність очевидної протиправності оскаржуваного рішення з огляду на не утворення погоджувальної комісії, у суду немає, оскільки наявність передумов для створення такої може бути перевірено судом при розгляді справи по суті.

В свою чергу, обґрунтування заявленого клопотання позивача зводиться до питання порушення його прав, як користувача суміжної земельної ділянки та замовника будівництва багатоповерхової забудови. Апелянт зазначає, що спорудження власником земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 дозволених неправомірно затвердженими змінами до ДТП семи 10-поверхових багатоквартирних житлових будинків, можуть спричинити нестачу водо забезпечення існуючих та планованих до зведення об'єктів на суміжній земельній ділянці, власником якої є позивач.

Перевіряючи такі доводи позивача на наявність підстав для забезпечення позову, колегія суддів вважає, що такі позивач пов'язує з погіршенням його становища, як власника суміжної земельної ділянки, внаслідок проведення будівництва багатоквартирного будинку особою, яка не стороною у цій справі, а не внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Натомість, відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після:

- подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

- видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

З наведених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для здійснення будівельних робіт із забудови земельної ділянки є реєстрація у дозвільному органі відповідної декларації, яка не виступає предметом оскарження у цій справі, тоді як зупинення оскаржуваного рішення відповідача само по собі не призведе до припинення будівельних робіт, оскільки воно визначає лише планувальну організацію і функціональне призначення, просторову композицію і параметри забудови та ландшафтну організацію відповідного кварталу, а не виступає правовою підставою для проведення забудовниками будівельних робіт на відповідній території.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що зупинення дії оскаржуваного рішення міської ради до набрання рішенням по справі законної сили не матиме впливу на законні права, свободи та інтереси позивача, адже можливе задоволення адміністративного позову не матиме правовим наслідком скасування дозвільної документації на будівництво за вищевказаною адресою, а саме здійснення будівництва, як і зміст проектної документації на будівництво, не є предметом розгляду даної судової справи та позивачем не оскаржуються.

Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що адміністративний суд не може прийняти рішення про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі, яке призведе до заборони не тільки відповідачу, а й особі, яка не є стороною у справі, вчиняти будь-які дії щодо користування земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що зупинення дії оскаржуваного рішення сільської ради розпорядження фактично вирішить даний спір без розгляду справи по суті, оскільки таким чином буде відновлено становище осіб, які беруть участь у справі, а саме - до моменту вирішення спору по суті, суд позбавить відповідача можливості здійснювати свої владні, управлінські функції відповідно до чинного законодавства та Конституції України, що, на думку суду, в конкретному випадку є неприпустимим та не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вид забезпечення позову запропонований позивачем у заяві про забезпечення позову є не співмірним із заявленими позивачем позовним вимогам та у разі вжиття таких заходів призведе до негативних наслідків, зокрема до порушення прав та законних інтересів інших осіб, а також з врахуванням стану провадження у справі може призвести до передчасного втручання суду в діяльність органу місцевого самоврядування, зупинення дій його рішень, чим буде позбавлено даний орган влади виконувати покладені законом функції та обов'язки, протиправність яких в судовому порядку не визнано, що є неприпустимим.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

Керуючись частиною четвертою статті 229, статтями 152, 154, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житлоекономія" - залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України

Повний текст постанови складено та підписано 19 грудня 2017 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: О.А. Губська

Н.М. Літвіна