Ухвала суду № 71083980, 14.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 р.Справа № 820/3217/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О. Касян В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017р. по справі № 820/3217/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області

треті особи: Державна судова адміністрація України , Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області

про визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - ТУ ДСА у Харківській області, відповідач), треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, код ЄДРПОУ 26281249, на користь ОСОБА_1, недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000,00 грн.; постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць допустити до негайного виконання.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 р. адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області перерахувати судді Київського районного суду м.Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень, та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального права, а також на доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 14.12.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що Указом Президента України "Про призначення суддів" № 762/2000 від 05 червня 2000 року ОСОБА_1 призначений на посаду судді Київського районного суду міста Харкова строком на п'ять років.

Наказом начальника управління юстиції від 15.06.2000 року №02-7/52 зарахований до штату Київського районного суду м. Харкова на посаду судді.

Постановою Верховної Ради України від 08 липня 2005 року №2790-VI був обраний на посаду судді Київського районного суду м. Харкова безстроково.

Наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області від 18.07.2005 року №02-5/82 зарахований до штату Київського районного суду м. Харкова на посаду судді.

У січні-червні 2017 року позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 16000,00 гривень.

Не погоджуючись із сумою нарахованої суддівської винагороди, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на те, що ані позивачем, ані відповідачем та третіми особами постанова суду в частині позовних вимог, які були залишені без задоволення, в апеляційному порядку оскаржена не була.

Згідно з ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Отже, виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01.01.2017 року по 30.06.2017 року, та зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області перерахувати судді Київського районного суду м.Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень, та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум, суд першої інстанції виходив з приписів ч. 2 ст. 11 КАС України та зауважив про наявність підстав для виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної у ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та вважає за необхідне зауважити на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, які виникли між сторонами з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).

Так, згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад належить обраховувати відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону №2453, та який повинен становити 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року №1801-VIII встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

З аналізу ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року та ч.1 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року випливає, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами ч.2 ст.130 Конституції України.

За таких умов, є безпідставним посилання відповідача на застосування пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Колегія суддів також зауважує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII не внесено змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII чи до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, відсутні законодавчі підстави враховувати п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.

Викладена позиція узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

У рішенні від 08.04.2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року № 192-VIII, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Зважаючи на ч. 1 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Таким чином, саме на відповідача, як територіальний орган Державної судової адміністрації, покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення в розмірі, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

З огляду на викладене та приймаючи до уваги той факт, що законодавцем не вносилися зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що застосування відповідачем при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII та не виконання п. 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Більш того, не застосування п. 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні від 10.03.2011 року у справі "Сук проти України" (Заява №10972/05), яке набуло статусу остаточного 10.06.2011 року. Згідно з п. 20 вказаного рішення Європейського суду з прав людини, заявник стверджував, що остаточна відмова державних органів надати йому грошове забезпечення, на яке він мав право за законодавством, становила втручання в його майнові права. Відповідно до п.23 зазначеного рішення, суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). Отже, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що було порушено статтю 1 Першого протоколу.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, враховуючи, що суддівська винагорода за січень-червень 2017 року розраховувалися з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого в п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII, а не з розміру, визначеного ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправної бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Київського районного суду м.Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на вищезазначену норму законодавства, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав та інтересів позивача, а тому правомірно зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з 01 січня 2017 року нарахувати судді Київського районного суду м.Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017р. по справі № 820/3217/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 19.12.2017 р.