Постанова № 71083911, 12.12.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/1767/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, з урахуванням уточнень, до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо затримки розрахунку при звільненні; стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 232945,44 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року заявлений позивачем позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 175784 грн. В решті позову - відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям по справі нового рішення про задоволення його вимог у повному обсязі, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Також, не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям по справі нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог у повному обсязі, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Представником позивача подано клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача в порядку письмового провадження.

Також, від представника ГУ МВС України в Одеській області надійшло клопотання про неможливість надання додаткових доказів по справі станом на 04.12.2017 року та необхідності додаткового часу. Поряд з цим, станом на 12.12.2017 року додаткові докази на вимогу суду представником ГУ МВС України в Одеській області не надані та останнім заявлено клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання та продовження строку останньому для надання додаткових доказів.

Крім того, представник МВС України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно. Від представника МВС України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю представлення додаткових доказів на вимогу суду, оскільки ухвала суду отримана лише 05.12.2017 року. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання, оскільки доводи представника МВС України щодо отримання копії ухвали суду від 14.11.2017 року - 05.12.2017 року спростовуються наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення цієї ухвали, згідно якого рішення суду отримано МВС України 28.11.2017 року. Станом на 12.12.2017 року від МВС України не надані додаткові докази, а так само не надано будь-яких доказів поважності причин їх не представлення.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.12.2014 року № 2749 о/с «По особовому складу», відповідно до Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил, за п. 64 «ж» (за власним бажанням) капітана міліції ОСОБА_2 (НОМЕР_2), оперуповноваженого в особливо важливих справах оперативно-зонального відділу управління внутрішньої безпеки в Одеській області (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки), з 31 грудня 2014 року.

30.11.2016 року позивач звернувся на адреси МВС України та Департаменту фінансово-облікової політики МВС України зі скаргою, в якій просив: провести виплату одноразової грошової допомоги, встановленої законодавством при звільненні за реквізитами: АБ «Укргазбанк», МФО 320478, к/р 5168531992296468 (4260070/UAH); надати пояснення в письмовому вигляді про причини не проведення такої виплати своєчасно, відповідно до приписів чинного законодавства України.

Листом від 12.01.2017 року № 15/2-Н-224, Департамент фінансово-облікової політики МВС України повідомив позивача про те, що кошти для виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з органів внутрішніх справ, яка передбачена ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у повному обсязі перераховані на його картковий рахунок відповідно до платіжного доручення від 26.12.2016 року № 223.

Відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 17.03.2017 року, 30.12.2016 року на картковий рахунок ОСОБА_2 була зарахована сума в розмірі 11598,06 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній вирішуючи спірне питання, з огляду на викладене.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм показав, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

При цьому, визначальними є юридично значимі обставини, такі як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідачі не заперечують факту належності позивачу при звільненні одноразової грошової допомоги у сумі 11598, 06 грн.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, позивача звільнено з органів внутрішніх справ 31.12.2014 року, проте повний розрахунок з ним здійснено 30.12.2016 року, шляхом перерахування на картковий рахунок позивача коштів в розмірі 11598,06 грн.

Слід зазначити, що відповідачі не заперечують порушення термінів, встановлених ст. 116 КЗпП України та не зазначають про поважність причин їх недотримання, а лише фактично посилаються на відсутність обов'язку щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому, посилаючись на те, що спеціальними нормативними актами не передбачене відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівників міліції, а положення Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджується.

Проте, колегія суддів вважає такі посилання відповідачів безпідставними, оскільки законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, тобто норми цього Кодексу можуть застосовуватись до відповідних відносин в тій частині, що не визначені або не суперечать спеціальному законодавству, яке регулює відповідні трудові відносини.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Наведений висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15.

За викладених обставин, оскільки питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні спеціальним законодавством з проходження служби в органах внутрішніх справ не врегульоване, водночас, не суперечать спеціальному законодавству, яке регулює відповідні трудові відносини, у наведеній частині до спірних правовідносин підлягає застосуванню вимоги Кодексу законів про працю України.

При цьому, при вирішенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку суд першої інстанції вірно послався на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Так, відповідно до підпункту «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати (в подальшому Порядок), цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 даного Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача було звільнено з органів внутрішніх справ з 31.12.2014 року, тобто 31.12.2014 року є останнім днем його служби, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має обчислюватись, виходячи з грошового забезпечення за останні два повні місяці служби, тобто за листопад та грудень 2014 року.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно архівної відомості за жовтень 2014 року - січень 2015 року по грошовому забезпеченню ОСОБА_2, позивачу нараховано грошове забезпечення разом з компенсацією ПДФО в листопаді 2014 року всього 7164,66 грн., а в грудні 2014 року - 7918,33 грн.

При цьому, судом першої інстанції вірно взято до уваги, що за період служби з 07.10.2014 року по 31.10.2014 року грошове забезпечення нараховане та виплачене позивачу у листопаді 2014 року разом з грошовим забезпеченням за листопад 2014 року.

Таким чином, суд першої інстанції вірно врахував довідку ГУ МВС України в Одеській області від 24.05.2017 року (а.с.133) в частині нарахувань позивачу за листопад 2014 року суми грошового забезпечення 4324,90 грн.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, дана довідка не містить суми нарахованої компенсації ПДФО, яка відображена у складі нарахувань в архівній відомості за жовтень 2014 року - січень 2015 року. Вказана відомість містить загальну суму нарахованого позивачу грошового забезпечення у листопаді 2014 року (разом за жовтень та листопад), яка складає 6230,14 грн. (сума рядків 1-7 в розділі «нарахування»), та нараховану на неї суму компенсації ПДФО - 934,52 грн., яка становить 15% від 6230,14 грн.

Таким чином, оскільки у довідці (а.с.133) не враховано нараховану компенсацію ПДФО до грошового забезпечення за листопад 2014 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що повна сума нарахованого позивачу грошового забезпечення за листопад 2014 року становить: 4324,90 грн. + (4324,90 грн. х 15% ) = 4324,90 грн. + 648,74 грн. = 4973,64 грн.

Стосовно розміру нарахованого позивачу грошового забезпечення за грудень 2014 року, то воно складається з суми нарахувань у грудні 2014 року (рядок «разом нараховано») - 7918,33 грн., з додаванням до неї суми премії за грудень 2014 року, що фактично сплачена в січні 2015 року, вже після звільнення позивача, але яка підлягала виплаті у день звільнення. Сума премії з урахуванням нарахованої на неї компенсації ПДФО складає: 1562,40 грн. + 234,36 грн. = 1796,76 грн.

Таким чином, сума нарахування грошового забезпечення за грудень 2014 року складає: 7918,33 грн. + 1796,76 грн. = 9715,09 грн.

Грошове забезпечення позивача за листопад-грудень 2014 року складає: 4973,64 грн.+9715,09 грн. = 14688,73 грн.

Кількість календарних днів у вказаний період становить 61 день, тому середньоденне грошове забезпечення позивача за листопад-грудень 2014 року складає 14688,73 грн./61 день = 240,80 грн.

Розрахунок при звільненні повинен був здійснений в останній день служби - 31.12.2014 року, а фактично розрахунок з позивачем проведено - 30.12.2016 року, що підтверджується випискою ПАТ «КБ «ПриватБанк» від 17.03.2017 року по картковому рахунку позивача (а.с.20).

Таким чином, затримка розрахунку при звільненні позивача становить 729 днів, а саме з 01.01.2015 року по 29.12.2016 року, оскільки фактично розрахунок з позивачем проведено - 30.12.2016 року, а не 730 днів, як помилково визначено судом першої інстанції.

З огляду на викладене, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні складає: 240,80 грн. х 729 днів = 175543,20 грн.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що судом першої інстанції не вірно здійснений розрахунок середньоденного заробітку з урахуванням календарних днів, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки відповідно п. 1.7 Інструкції «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», затвердженої наказом МВС 31.12.2007 року № 499 (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що середньоденне грошове забезпечення позивача за спірний період складає 240,80 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення вказаної суми середнього заробітку за час розрахунку при звільненні на користь позивача з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, з огляду на викладене.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач не проходив службу в ГУ МВС України в Одеській області та був звільнений зі служби саме наказом МВС України від 25.12.2014 року № 2749 о/с з Управління внутрішньої безпеки в Одеській області підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України.

За правилами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, вбачається, що саме підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки при розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з МВС України.

Також, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу виходячи з наступного.

Частина 1 статті 90 КАС України встановлює, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч. 3 ст. 90 КАС України).

Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Проте, під час розгляду справи позивачем не було надано документів, що підтверджують понесення ним витрат на правову допомогу.

Позивачем не надано жодного акту та будь-яких інших документів, що підтверджують понесення ним витрат на правову допомогу, а також доказів, що підтверджують, яка саме сума сплачена позивачем за договором на правову допомогу, яка відповідно і підлягає компенсації.

З огляду на викладене, при постановленні рішення у даній справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації позивачу витрат на правову допомогу.

Водночас, в порядку ст. 94 КАС України з МВС України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в розмірі 2351,41 грн. пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення вимог позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2017 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 175543,20 грн.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) суму витрат зі сплати судового збору у розмірі 2351,41 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець