Постанова № 71082648, 14.12.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2017 року ЧернігівСправа № 825/1988/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Кашпур О.В.,

за участі секретаря - Андрушко І.М.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 05.12.2017 звернувся до суду з позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівської області і просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ніжинської ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області № 16578-17 від 26.06.2015; зобовязати відповідача повернути позивачу сплачений ним податок в сумі 25000,00 грн.; стягнути з відповідача здійснені ним судові витрати.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Позивач вважає, що безпосереднє встановлення місцевих податків віднесено до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень. У відповідності до порядку встановлення місцевих податків, визначеного ПК України рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Таким чином, позивач наполягає на тому, що в силу приписів п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4, п. 12.3 ст. 12 ПК України транспортний податок не може застосовуватися в 2015 бюджетному році, в році його введення, а відповідно застосування названого податку можливе лише з 2016 бюджетного року. Враховуючи наведене, позивач вважає, що нарахування йому транспортного податку є безпідставним та просить скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити, зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято Ніжинською ОДПІ у відповідності до вимог Податкового кодексу України. Відповідач наполягає на тому, що згідно положень Податкового кодексу України позивач є платником транспортного податку та належний йому автомобіль підпадає під визначення обєкту оподаткування транспортним податком. Отже, на думку відповідача зазначені обставини свідчать про правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення, оскільки ОСОБА_3 зобовязаний сплатити транспортний податок.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав:

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_3 є власником автомобіля марки Toyota Land Cruiser Prado, 2011 року випуску, з обємом двигуна 3956 смі, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Ніжинською обєднаною державної податковою інспекцією ГУ ДФС в Чернігівській області було винесено податкове повідомлення-рішення № 16578-17 від 26.06.2015, яким ОСОБА_3 нараховано податкове зобовязання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн. у відповідності до вимог п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України.

Позивачем було сплачено транспортний податок в повному обсязі, що підтверджується довідкою Ніжинської ОДПІ від 27.10.2017 № 87/Т/25-13-07-033 (а.с. 12).

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зауважує наступне: з 01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до п.п. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до п.п. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно п.п. 267.6.2 п 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку. Отже, позивач підпадає під наведене визначення та є платником транспортного податку.

Разом з тим, відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п.п. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24. ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ЧII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст.. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи наведені норми суд вважає, що вони допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.п. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За наведених обставин суд вважає, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 по справі № К/800/8077/16.

Враховуючи наведене, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Чернігові № 3165 від 25.05.2015, про донарахування ОСОБА_3 транспортного податку є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас позовні вимоги ОСОБА_3 про зобовязання Ніжинської ОДПІ повернути сплачений податок в сумі 25000,00 грн., суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 N 787 затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) (п. 2 Порядку).

Відповідно до п. 3 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім'я органу Казначейства, або з відповідних рахунків банку чи підприємства поштового зв'язку, вказаних у поданні або заяві платника (його довіреної особи).

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі (абз. 8 п. 5 Порядку).

Згідно із п. 12 цього Порядку органи Казначейства здійснюють процедури із забезпечення виконання документів, зазначених у пунктах 5 - 8 цього розділу, в такому порядку:

1) за наявності поточних надходжень на відповідних рахунках за надходженнями орган Казначейства протягом п'яти робочих днів з дня отримання подання (заяви та подання) перераховує кошти на рахунок одержувача одноразово на загальну суму або частковими сумами;

2) у разі недостатності або відсутності поточних надходжень на відповідних рахунках за надходженнями для здійснення повернення відповідний орган Казначейства не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня отримання подання (заяви та подання) надсилає звернення для підкріплення коштами цих рахунків:

за платежами, що належать державному бюджету, - до Казначейства України;

за платежами, що належать місцевим бюджетам, - до відповідних місцевих фінансових органів;

за частиною платежу, що перерахована до відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, - до відповідного територіального органу цього фонду.

Отже, із наведеного випливає, що в разі сплати платником податків зайвих коштів процедура повернення таких коштів включає в себе звернення фізичної особи до органів казначейської служби із заявою про повернення надмірно сплачених сум та за наявності підстав для повернення надмірно сплачених коштів орган казначейської служби зобовязаний перерахувати такі кошти платнику податків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 не звертався до органів державної казначейської служби за поверненням безпідставно сплаченого транспортного податку та не отримував жодної відповіді з приводу повернення коштів, отже позивачем не вчинялись дії, порядок яких законодавчо встановлений та передує вимозі про стягнення таких коштів з субєкта владних повноважень. Крім того, суд зазначає, що у випадку звернення ОСОБА_3 з вимогою про повернення надмірно сплаченого податку кошти повертаються платнику з відповідного бюджету, а не повертаються органом, який здійснює контроль за справлянням податків та зборів.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_3 щодо зобовязання Ніжинської ОДПІ повернути сплачений податок в сумі 25000,00 грн. є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На думку суду позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ніжинської ОДПІ ГУ ДФС в Чернігівській області № 16578-17 від 26.06.2015, а відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки при прийнятті рішення про донарахування ОСОБА_3, як платнику транспортного податку з фізичних осіб, грошового зобовязання в сумі 25000,00 грн., не було дотримано принципу податкового законодавства про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника. Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 16578-17 від 26.06.2015 підлягають задоволенню, а позовні вимоги про зобовязання відповідача повернути кошти не підлягають задоволенню, виходячи з їх передчасності.

Відповідно до ч. 3. ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ніжинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області форми Ф № 16578-17 від 26.06.2015.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити здійснені ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати в розмірі 320 (триста двадцять) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Ніжинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (16600, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Поштова, 2 код ЄДРПОУ 39482774).

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.В. Кашпур