Постанова № 71081890, 15.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 грудня 2017 року письмове провадження № 826/3102/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участю секретаря Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Київської області

про визнання наказу протиправним, поновлення на роботі

за участі:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Шиленка Михайла Володимировича

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати повністю Наказ Прокуратури Київської області № 6 к від 06 лютого 2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури;

- поновити, ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області;

- стягнути з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній за заробіток за час вимушеного прогулу з 07.02.2017 року до дня поновлення на посаді.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача ґрунтується виключно на наявності кримінального провадження та на факті повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. На думку позивача, інших обставин, які б свідчили про скоєння ним вчинків які дискредитують звання прокурора, у наказі про звільнення не наведено.

На думку позивача, лише вирок суду у кримінальній справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено певні діяння могли б бути використані відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу. Лише за наявності вироку у кримінальній справі, відповідні матеріали можуть використовуватись органом прокуратури в обґрунтування скоєння позивачем даного проступку, що порочить його як працівника прокуратури.

Враховуючи наведені обставини, позивач вважає, оскаржуваний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, в зв'язку з чим, в судовому засіданні позивач та його представник адміністративний позов підтримали в повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, з мотивів викладених в письмових запереченнях та пояснив, що встановлені та належно зафіксовані під час досудового розслідування обставини обґрунтовано засвідчували, що позивачем грубо порушено вимоги Закону України «Про прокуратуру», Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, Дисциплінарний статут прокуратури України, присяги працівника прокуратури України, тощо. Вчинені дії порочать звання прокурора і надають підстави для сумніву у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Таким чином, службовою перевіркою встановлено вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, несумісного з подальшим перебуванням на роботі в органах прокуратури, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

При цьому, як зазначив представник відповідача, не мають значення доводи позивача про те, що його вина у скоєнні злочину не доведена, досудове розслідування не закінчилось та обвинувальний акт не складався, оскільки відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури.

В судовому засіданні на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури Київської області на різних посадах з 20 травня 2015 року по 06 лютого 2017 року.

Судом встановлено, що 29 грудня 2015 року позивачем підписано текст прийнятої ним ОСОБА_1 присяги працівника прокуратури відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про прокуратуру».

Наказом прокурора Київської області № 294к від 13 квітня 2016 року позивач призначений на посаду прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, яку обіймав до звільнення.

Відповідно до наказу прокурора Київської області № 153 від 29.08.2016 комісією у складі заступника прокурора області Стося С.П. (голова комісії), виконувача обов'язки начальника відділу роботи з кадрами прокуратури області Фостуса Є.І. (заступник голови комісії), членів комісії: начальника слідчого управління прокуратури області Ахсарова М.А., заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області Гумена О.В., начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури області Сухового В.В. та прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України Добриніна І.М. проведено службове розслідування з метою з'ясування причин та умов можливого вчинення окремими працівниками прокуратури Київської області правопорушення, яке призвело до проведення обшуків у нежилій будівлі - адміністративній будівлі, розташованій за адресою: м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2, яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва і використовується прокуратурою Київської області; у нежилій будівлі - адміністративній будівлі за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 67 і використовується Києво-Святошинською місцевою прокуратурою та у нежилій будівлі - адміністративній будівлі за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Києво-Мироцька, 106 і використовується Ірпінським відділом Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

За результатами проведення службового розслідування з приводу з'ясування причин та умов можливого вчинення окремими працівниками прокуратури Київської області правопорушення, яке призвело до проведення обшуків у нежилих адміністративних будівлях, які використовуються органами прокуратури Київської області було складено Висновок від 05 січня 2017 року (далі по тексту - Висновок службового розслідування).

За результати службового розслідування комісія вирішила вважати доведеним факт порушення прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської обл. ОСОБА_1 вимог ч. 3, п.п. 3, 4 ч. 4 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 10, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури та вчинення проступку, який порочить його, як працівника прокуратури та є не сумісним з перебуванням в органах прокуратури України.

06 лютого 2017 року прокурором Київської області виданий наказ № 6-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», пунктом 1 якого вирішено звільнити позивача з посади прокурора Києво- Святошинської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури за порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Не погодившись із прийнятим прокурором Київської області наказом від 06 лютого 2017 року № 6-к, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Законом України «Про прокуратуру», Дисциплінарним статутом прокуратури України, Кодексом професійної етики та поведінки працівників прокуратури, наказом Генерального прокурора України № 104 від 24.09.2014 року «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України» та іншими нормативно-правовими актами (із змінами та доповненнями, що діяли на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Як слідує з оскаржуваного наказу, правовими підставами для його винесення прокурором Київської області були п. 5 ч. 1 ст.11, п.п.5,6 ч.1 ст.43 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, ст.ст. 10,11 Дисциплінарного статуту прокуратури України.

Згідно п. 3 ст. 11 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014, керівник регіональної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Згідно з вимогами статті 43 Закону України «Про прокуратуру» підставами для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є «вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури» та «одноразове грубе порушення правил прокурорської етики» (п.п. 5, 6 ч. 1 цієї статті), що враховано при наданні оцінки діям ОСОБА_1, вирішенні питання про застосування до нього дисциплінарного стягнення та зазначено в оскаржуваному наказі.

За положеннями п. 1 «Прикінцевих положень» Закону №1697-УІІ стаття 43 цього Закону набрала чинності з 15 липня 2015 року.

Крім того, відповідно до підпункту 1 пункту 3 та пункту 4 «Прикінцевих положень» Закону №1697-VII чинними є постанови Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1796-ХІІ «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України».

Відповідно до п. 2 «Прикінцевих положень» Закону України «Про прокуратуру» до затвердження всеукраїнською конференцією працівників прокуратури Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури застосовуються положення Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28.11.2012 та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 № 123.

В свою чергу, ч.2 та ч.3 ст.48-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991, № 1789-XII встановлено, що прокурори і слідчі прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури у своїй службовій діяльності та поза нею. Порушення прокурором і слідчим прокуратури вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Приписами частини першої статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року 1796-XII, встановлено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

Стаття 3 вказаного Статуту визначає, що на підставі статті 48 Закону України "Про прокуратуру" цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.

Статтею 2 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123 визначено, що дія цього Кодексу поширюється на всіх працівників органів прокуратури, науково-навчальних закладів та інших установ прокуратури, які мають класні чини, а також стажистів на посадах прокурорів прокуратури або слідчих. Вимоги Кодексу є обов'язковими з моменту призначення на посаду та ознайомлення з його положеннями, про що робиться письмовий запис в особовій справі працівника прокуратури.

Положеннями ст.18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, визначено, що працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб.

У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих, передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності.

Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Частиною 1 статті 30 вказаного вище Кодексу визначено, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» працівники прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Із вступної частини Наказу №6 к від 06 лютого 2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» можна виділити наступні обставини, які лягли в основу для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності:

- факт розслідування Генеральною прокуратурою України кримінального провадження № 42016000000002098 від 12.08.2016 за ч. 4 ст. 27, ч. З ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 368, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368, ч. З ст. 368 КК України.

- факт вилучення, під час слідчих дій частини неправомірної вигоди;

- факт повідомлення ОСОБА_1 про підозру у підбурюванні до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення чи не вчинення службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища; у підбурюванні службової особи, яка займає відповідальне становище до одержання неправомірної вигоди у великому розмірі розмірі в інтересах третьої особи з використанням службового становища; в пособництві в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у великому розмірі в інтересах третьої особи з використанням службового становища;

- факт набуття вказаною подією суспільного резонансу та завдання в такий спосіб шкоди авторитету органів прокуратури України;

- підтвердження службовим розслідуванням позаслужбових стосунків ОСОБА_1 з іншими працівниками прокуратури з метою одержання неправомірної вигоди.

Висновок службового розслідування та зібрані в його ході матеріали, на думку суду також, підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

При цьому судом не приймаються до уваги твердження позивача та його представника, з приводу того, що висновок службового розслідування не може слугувати належним та допустимим доказом його винуватості у вчиненні дисциплінарного проступку, оскільки саме службове розслідування та оформлення його результатів проведені з грубими порушеннями вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року №104.

Доводи позивача про несвоєвчасне направлення відповідачем йому висновку службового розслідування та припущення про його відсутність на час складання оскаржуваного наказу не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, крім цього дані обставини жодним чином не спростовують винність позивача у вчиненні дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури» та «дноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Суд при цьому також враховує, ту обставину, що висновок службового розслідування для прокурора Київської області носить рекомендаційний характер і не зобовязує його приймати рішення, яке пропонують члени робочої комісії.

Також, на підтвердження того, що вищевказана подія набула суспільного резонансу, відповідачем до суду було надано відомості із загальнодоступної мережі «Інтернет» із публікаціями щодо дій ОСОБА_1, що на думку суду, є вкрай негативним фактором для репутації та авторитету прокуратури Київської області та викликає негативний громадський резонанс.

При цьому, суд вважає, що не заслуговують на увагу посилання позивача стосовно того, що на момент прийняття оскаржуваного наказу у відповідача були відсутні будь-які відомості щодо вироку, який набрав законної сили стосовно притягнення позивача до кримінальної відповідальності за вчинення ним діяння, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, оскільки, підставою для звільнення позивача були порушення присяги працівника прокуратури, ст.18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури і вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури.

Отже, відсутність обвинувального вироку суду у кримінальній справі не свідчить про відсутність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку та не є перешкодою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Виходячи із системного аналізу Закону України "Про прокуратуру", Дисциплінарного статуту прокуратури України, суд зазначає, що і порушення присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення працівником прокуратури як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Звільнення за порушення Присяги працівника прокуратури може мати місце тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Таким чином, як вбачається з викладеного, рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності прийнято внаслідок вручення позивачу повідомлення про підозру у вчиненні злочину, а також на підставі відомостей, встановлених службовим розслідуванням, які об'єктивно засвідчують порушення позивачем Присяги працівника прокуратури та скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури.

При цьому суд зазначає, що відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури.

Позивач під час розгляду справи доказів фальсифікації документів службового розслідування, на які звертав увагу суду, не надав, також не повідомляв та не надав доказів того, що у нього з керівництвом прокуратури або іншими працівниками установи склалися неприязні стосунки, що могло вплинути на прийняття спірного рішення.

Враховуючи викладене, підстави звільнення позивача відображені у вказаному наказі, характер накладеного дисциплінарного стягнення, відповідають ступеню вини та характеру вчиненого позивачем проступку, отже правові підстави для задоволення позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області шляхом скасування наказу прокурора Київської області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 06.02.2017 року №6к відсутні.

Враховуючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, також не підлягають задоволенню похідні вимоги позивача в частині поновлення на посаді в органах прокуратури та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті рішення щодо звільнення позивача діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, та як суб'єкт владних повноважень під час розгляду справи довів суду правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного наказу від 06.02.2017 року №6к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", у зв'язку із чим вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу щодо звільнення його з посади задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 143, 243-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій