Постанова № 71080595, 14.12.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"14" грудня 2017 р. № 820/3360/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

Судді Бадюков Ю.В. Старосєльцева О.В.

за участю секретаря судового засідання Попова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про зобов'язання вчинити певні дії ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в яком уз урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ № 39472148, вул. Десятинна, 14, м. Київ, 01601) від 04.08.2017 р. № 27-кт про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області.

2. Зобов'язати Державну службу України з питань праці (код ЄДРПОУ № 39472148, вул. Десятинна, 14, м. Київ, 01601) поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на посаді державної служби - начальника Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області.

3. Стягнути з Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ № 39472148, вул. Десятинна, 14, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 07.08.2017 р. до моменту фактичного відновлення на посаді.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позову зазначено, що наказ Державної служби України з питань праці від 04.08.2017 р. № 27-кт про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області є незаконним та таким, що винесений з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Позивач та представник позивача в судове засідання зявилися, позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання зявився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що наказ Державної служби України з питань праці від 04.08.2017 р. № 27-кт про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області є законним та таким, що винесений в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 24.02.2017 наказом Держпраці від 23.02.2017 № 7-кт позивач був призначений на посаду начальника Головного управління Держпраці у Харківській області.

11.07.2017 р. позивачем було написано та подано до відповідача заяву про звільнення за угодою сторін з 07.08.2017 р.

17.07.2017 р. позивач заяву про звільнення відкликав

З 17.07.2017 р. по 07.08.2017 р. позивач, у встановленому законом порядку, знаходиться у відпустці..

Наказом Держпраці від 04.08.2017 № 27-кт «Про звільнення ОСОБА_1С.» позивач був звільнений з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області 07.08.2017 за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».

Суд зазначає, що позивачем як підстави для визнання оскарженого наказу визначено дві підстави по-перше: до винесення оскарженого наказу про звільнення від 04.08.2017 року позивачем було надіслано 17.07.2017 заяву про відкликання заяви про звільнення від 11.07.2017 року, що на думку позивача унеможливлювало винесення оскарженого наказу та по-друге: відповідачем було порушено п. п. 10 п. 11 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 р. № 96 (надалі - Положення № 96), а саме: звільнення позивача з посади державної служби, передбачає погодження такого звільнення з боку Міністра соціальної політики України та Голови Харківської обласної державної адміністрації якого отримано не було.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що підстави призначення та звільнення державного службовця врегульовано Законом України «Про державну службу».

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.

Відповідно до частини 1 статті 86 Закону державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Так, частиною 2 статті 86 Закону визначено, що державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Суд аналізуючи вище зазначені положення у сукупності приходить до висновку, що угода сторін це є взаємна домовленість про підстави припинення трудових відносин анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника або при відсутності у працівника згоди на звільнення.

Також суд зазначає, що положення Закону України «Про державну службу» не містять у собі підстав за якими в разі якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, права працівника відкликати своє заяву про звільнення за угодою сторін.

Як було встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось позивачем по справі, що на час написання заяви про звільнення за угодою сторін від 11.07.2017 року він добровільно надавав згоду на розірвання трудового договору з 07.08.2017 р.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що на дату написання заяви про звільнення за угодою сторін від 11.07.2017 року сторони фактично дійшли добровільної згоди на припинення трудового договору.

Щодо посилання позивача на ту обставину, що він написав вище зазначену заяву під впливом психологічного тиску (хвилювання тощо) то до зазначене твердження суд підходить критично, оскільки в судовому засіданні позивачем не було зазначено які ж психологічні важелі були застосовані до нього з боку відповідача та яким чином вони вплинули на ту обставину, що він склав заяву про звільнення за угодою сторін від 11.07.2017 року.

Щодо посилання позивача на постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26.10.2016 року то з зазначеним посиланням суд не погоджується оскільки в ухвалах судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25.02.2004, від 15.10.2003 та від 26.12.2006 року Верховний Суд України дійшов протилежного висновку, що подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін та погодження відповідачем звільнення позивача, вказує на досягнення домовленостей на звільнення працівника за угодою сторін. Оскільки взаємної згоди про анулювання домовленості щодо звільнення позивача за угодою сторін не було, а відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення не може бути підставою для його поновлення на роботі.

Вище зазначена позиція також знайшла своє відображення у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем п. п. 10 п. 11 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 р. № 96 (надалі - Положення № 96), а саме: звільнення позивача з посади державної служби, передбачає погодження такого звільнення з боку Міністра соціальної політики України та Голови Харківської обласної державної адміністрації якого отримано не було то зазначене твердження не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки зідно з пунктом 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (пункт 3 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05,2011 № 563).

Головні управління (Управління) Держпраці в областях є структурними підрозділами Держпраці із статусом юридичних осіб, діяльність яких поширюється на територію певної області.

Відповідно до частини п'ятої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі Закон про ЦОВВ) керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Кандидатури на посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади (далі керівники територіальних органів ЦОВВ) погоджуються з головами місцевих державних адміністрацій, якщо інше не передбачено законом.

Суд аналізуючи вище зазначені положення Закону про ЦОВВ доходить висновку, що вони передбачають погодження з головами місцевих державних адміністрацій кандидатур на посади керівників відповідного територіального органу ЦОВВ, тобто стосується лише призначення на посаду керівників територіальних органів ЦОВВ, а не їх звільнення.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 18 Закону про ЦОВВ до повноважень міністра у відносинах з центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується через міністра, відноситься погодження призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 16 частини четвертої статті 19 Закону про ЦОВВ керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Крім того, відповідно до підпункту 10 пункту 11 Положення № 96 Голова Держпраці призначає на посаду за погодженням з Міністром соціальної політики та головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів Держпраці.

Суд аналізуючи зміст вище зазначених положень у сукупності зазначає, що пункт 8 частини другої статті 18 Закону про ЦОВВ суперечить частині п'ятій статті 21 цього ж Закону, оскільки передбачає повноваження міністра погоджувати звільнення з посад керівників та заступників керівників територіальних органів ЦОВВ, в той час як стаття 21 Закону про ЦОВВ визначає, що керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.

Отже враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що в даному випадку повинно бути застосовано Законом України «Про державну службу» який є спеціальним по відношенню до державних службовців.

Крім цього судом встановлено, що відповідачем було погоджено звільнення позивача з Міністром соціальної політики та головами відповідних місцевих держадміністрацій (а.с. 26, 27)

Щодо доводів позивача про не проведений розрахунок у день звільнення, то зазначене твердження не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки нормами статті 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Так, наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 07.08.2017 № 11-02/220 зобов'язано головного бухгалтера-начальника відділу ОСОБА_2 зробити повний розрахунок по заробітній платі ОСОБА_1 з виплатою компенсації за невикористані відпустки.

Розрахунок щодо позивача був проведений 07.08.2017, про що свідчить платіжне доручення № 277 від 07.08.2017 та виписка по рахунках від 07.08.2017 (копії додаються).

Крім того, позивач отримав повідомлення від 07.08.2017 № 11/8466 про необхідність прибуття до відділу персоналу Головного управління Держпраці у Харківській області для отримання трудової книжки.

Трудову книжку позивач відмовився отримувати, про що зробив запис засвідчений своїм власним підписом на повідомленні від 07.08.2017 № 11/8466.

Щодо доводів позивача про протиправність його звільнення під час перебування у відпустці, то зазначене твердження є безпідставним, оскільки наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 14.07.2017 № 11-03/297 позивачу була надана щорічна основна відпустка терміном з 17.07.2017 по 06.08.2017 включно. Даний наказ підписано власноруч Позивачем.

Згідно поданої заяви про звільнення за угодою сторін від 11.07.2017 позивач та суб'єкт призначення домовились про звільнення останнього із займаної посади 07.08.2017.

Так, наказом Державної служби України з питань праці від 04.08.2017 № 27-кт «Про звільнення ОСОБА_1С». позивача звільнено з посади державної служби 07.08.2017 відповідно домовленості сторін.

Отже, твердження позивача спростовуються, адже останній день відпустки згідно наказу Головного управління Держпраці у Харківській області від 14.07.2017 № 11-03/297 «Про надання відпустки» 06.08.20217, а останній робочий день (день звільнення) 07.08.2017.

Таким чином, враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що наказ Держпраці від 04.08.2017 № 27-кт «Про звільнення ОСОБА_1С.» прийнятий в законному порядку та в межах наданих Держпраці повноважень.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо субєкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі виготовлена 19 грудня 2017 року.

Головуючий суддя Спірідонов М.О.

Судді Бадюков Ю.В.

ОСОБА_3