Постанова № 71080193, 14.12.2017, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 год. 35 хв.

Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Зозуля Д.П., суддів Жуковської Л.А. Комшелюк Т.О. , за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідача 1: представник ОСОБА_3,

відповідача 2: представник ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу від 07.11.2016 №26-дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», про поновлення позивача на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 09.02.2017 було залучено до участі у справі другого відповідача ОСОБА_5 Рівненської області.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується з спірним наказом, оскільки вважає, що його притягнули до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів прокуратури безпідставно. Так, позивач вказав, що йому пред’явлено обвинувачення за частиною 2 статті 364, частиною 4 статті 368 Кримінального кодексу України, а тому звільнення він вважає передчасним та необґрунтованим.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просили суд адміністративний позов задовольнити повністю.

Відповідачем 1 – Генеральною прокуратурою України, подано письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначено, що прийняттю спірного наказу передувало проведення прокуратурою Рівненської області службового розслідування з приводу затримання 12.09.2016 Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_1, якому у ході досудового розслідування кримінального правопорушення повідомлено про підозру за ч.2 ст. 365, ч. 4 ст. 368 КК України, а саме: перевищення влади або службових повноважень під час виконання службових обов’язків при проведенні обшуку та затриманні осіб, зокрема у вчиненні дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що супроводжувалися насильством, застосуванням зброї та спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілих, а також одержанні службовою особою неправомірної вигоди. Так, відповідач вказав, що досудове розслідування триває, до ОСОБА_1 судом застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Під час службового розслідування, як зазначив відповідач, встановлені достатні дані, які свідчать про грубе порушення позивачем вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики. Так, ОСОБА_1 вчинив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням на роботі в прокуратурі. Тому, відповідно до позиції Генеральної прокуратури України, підстави звільнення позивача є обґрунтованими та правомірними.

У судовому засіданні представник відповідача 1 заперечення підтримав з мотивів, наведених у письмових запереченнях, просив в адміністративному позові відмовити повністю.

Представник відповідача 2 – ОСОБА_5 Рівненської області, у судовому засіданні 14.12.2017 також заперечив проти позову та вказав, що спірний наказ є правомірним, обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставин службового розслідування. Тому, просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідка, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення повністю, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах прокуратури України, що згідно положень п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори щодо проходження якої, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

ОСОБА_1, 08.03. ІНФОРМАЦІЯ_1, в органах прокуратури працював з 19.06.2008 р. по 07.08.2016 р., з 15.12. 2015 р. працював на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області. Класний чин - радник юстиції, присвоєний наказом Генерального прокурора України № 566к від 19.08.2015р.

Присягу працівника прокуратури позивач прийняв 31.01.2011р., з положеннями Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури ознайомлений 12.05.2016р.

Відповідно до повідомлення про підозру від 12.09.2016 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 368 КК України, а саме: перевищення влади або службових повноважень під час здійснення 03 червня 2016 року функцій працівника правоохоронного органу – виконання службових обов’язків керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області при проведенні обшуку та затриманні осіб, зокрема у вчиненні дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувалося насильством, застосування зброї та спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілих, діями, за відсутності ознак катування, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, а також одержанні службовою особою неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у вчиненні злочину, передбаченому ч. 4 ст. 368 КК України (т. 1 а.с. 64-86).

Рапортом першого заступника керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_6 від 12.09.2016 повідомлено прокурора Рівненської області про проведення у кабінету керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області силами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України обшуку та затримання за вчинення кримінального правопорушення керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 126-127).

Відповідно до наказу прокурора Рівненської області № 120 від 14.09.2016 у зв’язку з не доброчесно поведінкою призначено службове розслідування відносно керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 за фактом його можливої причетності до скоєння кримінального правопорушення, пов’язаного із створенням злочинної організації з незаконного видобутку бурштину та утворено комісію (т. 1 а.с. 121-122).

Наказом прокурора Рівненської області № 127 від 22.09.2016 було внесено зміни та доповнення до наказу прокурора Рівненської області № 120 від 14.09.2016. Пунктом 4 на час проведення службового розслідування відсторонено від виконання обов’язків керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 145-146).

Наказами прокурора Рівненської області № 129 від 26.09.2016, № 132 від 03.10.2016, № 138 від 06.10.2016 було внесено зміни до складу комісії утвореної наказом № 120 від 14.09.2016.

За результатами службового розслідування відносно керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 було підготовлено висновок, який затверджений прокурором Рівненської області 12.10.2016 (т. 1 а.с. 28-46).

Відповідно до п. 3 резолютивної частини Висновку комісія вважала урахувати, що 12.09.2016 керівнику Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області раднику юстиції ОСОБА_1 слідчим Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 368 КК України.

Також, комісія рекомендувала прокурору Рівненської області направити подання Генеральному прокурору України про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури з позбавленням останнього класного чину «радник юстиції» за грубе порушення вимог Закону України «Про прокурату», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора.

Враховуючи Висновок службового розслідування, 21.10.2016 прокурором Рівненської області внесено подання № 11/1-770вих-16 Генеральному прокурору України про притягнення керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності (т. 3 а.с. 197-205).

07.11.2016 Генеральним прокурором України прийнято наказ № 26 дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», відповідно до якого на підставі пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, абзацу 1 частини 2 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991, частини першої статті 8, пункту 6 статті 9, статей 10, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України та пункту 10 Положення про класні чини працівників прокуратури України, за порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину «радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19.08.2015 №566к (т. І а.с.5).

Як зазначено в самому наказі, підставою його прийняття став висновок службового розслідування з приводу затримання 12.09.2016 Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України керівника Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_1

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідачів, вважаючи звільнення з посади протиправним, позивач звернувся до суду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до абзацу 2 п. 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008 р. «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення встановлені спеціальними законами.

Спірні у даній справі правовідносини регулюються Законом України "Про прокуратуру" № 1697-XII від 14.10.2014 р., Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим Постановою Верховної Ради України № 1796-XII від 06.11.1991 р. (далі - Дисциплінарним статутом), Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої Наказом Генерального прокурора України № 104 від 24.09.2014 р. (далі - Інструкція № 104).

Судом встановлено, що підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності слугували висновки службового розслідування, призначеного відповідно до наказу прокурора Рівненської області №120 від 14.09.2016 (із змінами, внесеними наказами прокурора області №127 від 22.09.2016, №129 від 29.09.2016, №132 від 03.10.2016, №138 від 06.10.2016, №139 від 10.10.2016) та затверджені прокурором Рівненської області 12.10.2016.

Зокрема, службове розслідування було призначено «за фактом можливої причетності ОСОБА_1 до скоєння кримінального правопорушення, пов’язаного із створенням злочинної організації з незаконного видобутку бурштину» (Наказ прокурора Рівненської області №120 від 14.09.2016 «Про проведення службового розслідування відносно керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_1М.»).

За результатами проведеного службового розслідування встановлено, що 12.09.2016 в приміщенні службового кабінету керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області, в рамках розслідування кримінального провадження №42016000000001053 від 18.04.2016, затримано ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 365, частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України. В той же день, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень та 13.09.2016 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Так, під час службового розслідування встановлено, що 03.06.2016 ОСОБА_1 під час виїзду разом з колишнім заступником прокурора Рівненської області Боровиком А.В. та іншими працівниками прокуратури області до міста Олевська Житомирської області для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні – обшуку складських приміщень підприємця ОСОБА_7, своїми непрофесійними діями, неналежною поведінкою спровокував конфліктну ситуацію із близькими родичами та знайомими останнього, у ході якої застосував зброю. Під час даного конфлікту ОСОБА_1 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_8 і ОСОБА_9, у тому числі здійснивши в ОСОБА_8 постріл з пристрою для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями – пістолета «Форт 12Р» та заподіявши йому цим пістолетом декілька ударів по голові, а в подальшому 04.06.2016 за попередньою змовою з ОСОБА_10 та невстановленою слідством собою одержав від ОСОБА_7 неправомірну вигоду в розмірі 40 тис. доларів США за не притягнення його та інших осіб до кримінальної відповідальності.

У ході проведення службового розслідування ОСОБА_1 надав пояснення.

Зокрема, вказав, що дійсно 03.06.2016 перебував у м. Олевськ Житомирської області разом з заступником прокурора Рівненської області Боровиком А.В. для надання допомоги у проведенні слідчих дій. Участі у проведенні обшуку він не приймав, був лише присутній під час його проведення на території складських приміщень у м. Олевськ. За вказівкою ОСОБА_10 ОСОБА_1 разом з ОСОБА_7 сіли в автомобіль для поїздки у м. Рівне для проведення подальших слідчих дій. Під час зупинки на автозаправній станції знайомі та родичі ОСОБА_7, які з’їхалися, вимагали відпустити його та вели себе агресивно. З метою припинення конфлікту ОСОБА_1 здійснив два постріли вгору зі свого пістолету марки «Форт 12Р» (правомірність володіння вказаною зброєю підтверджується дозволом УПД ГУНП в Рівненській області №970835 від 25.05.2016, який дійсний до 19.04.2019 та інформація про який наявна у відділі роботи з кадрами прокуратури області). ОСОБА_1 пояснює, що він особисто не повідомляв працівників поліції про наявність вогнепальної зброї у невідомих осіб, які їхали за ними з м. Олевськ та погрожували її застосувати. Однак, ОСОБА_1 повідомив начальника оперативного штабу «Сарни» ОСОБА_11 про нанесення тілесних ушкоджень та вчинення опору працівникам правоохоронних органів, а також про переслідування невідомими особами.

Як пояснив ОСОБА_1 при проведенні службового розслідування, поблизу м. Сарни під час конфлікту між працівниками правоохоронних органів та невідомими особами він здійснив постріл униз під час затримання одного з учасників бійки на заправці, а згодом під час його втечі на автомобілі – постріл у руку водію зі свого травматичного пістолету. Після цього, водій автоматично відпустив двері та кермо і одночасно натиснув на педаль «газ». Однак, ОСОБА_1 його витягнув із машини та поклав на асфальт.

ОСОБА_1 заперечив нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 та ОСОБА_12 та отримання винагороди від ОСОБА_7

В ході службового розслідування також встановлено, що вказаний виїзд до іншої області ОСОБА_1 здійснив без додержання положень наказу Генерального прокурора України від 24.04.2015 №55 «Про порядок виїзду працівників органів прокуратури України та Національної академії прокуратури України у службові відрядження у межах України» та в порушення вимог п.1.1 наказу прокурора Рівненської області від 22.01.2016 №15, керівництво про застосування зброї не повідомив.

Таким чином, у висновку за результатами службового розслідування вказано, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги частин 3, 4 статті 19, пункту 5 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» щодо сумлінного виконання обов’язків прокурора, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а також Присягу працівника прокуратури, та встановлено недостовірність відомостей, що вказані ОСОБА_1 в Анкеті доброчесності прокурора, а саме щодо обов’язку неухильно дотримуватися присяги прокурора, виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень, статті 10, 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначаються Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, норми якого розповсюджуються на спірні правовідносини.

Статтею 10 Закону №1697-VII визначено, що у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, та у структурі якої утворюються підрозділи - управління та відділи.

Статтею 15 Закону №1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є, зокрема, керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної), заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної), та прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної).

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону №1697-VII, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Таким чином, призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом №1697-VII, який є спеціальним для цього виду правовідносин з приводу проходження публічної служби.

Статтею 19 Закону України "Про прокуратуру", про порушення якої йдеться у висновку службової перевірки, визначено, що прокурор має право брати участь у прокурорському самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності прокуратури у порядку, встановленому законом. Прокурори мають право бути членами професійних спілок, утворювати громадські організації та брати в них участь з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення свого професійного рівня.

Прокурор зобов'язаний вдосконалювати свій професійний рівень та з цією метою підвищувати кваліфікацію. Прокурор періодично проходить підготовку у Національній академії прокуратури України, що має включати вивчення правил прокурорської етики.

Прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.

Прокурор зобов'язаний: 1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; 2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; 3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

З метою визначення основних моральних норм і принципів, яких повинні додержуватися працівники прокуратури при виконанні своїх службових обов'язків та поза службою, керуючись статтями 15, 48 Закону України "Про прокуратуру" наказом Генерального прокурора України № 123 від 28.11.2012 р. затверджено Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, який введено в дію з 1 грудня 2012 р.

Згідно ст. 10 вказаного Кодексу працівник прокуратури повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживати заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому зобов'язані керівники відповідних прокуратур. Своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

Статтею 15 Кодексу визначено, що при виконанні службових обов'язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.

Відповідно до ст.18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з'ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури, з метою ухилення від відповідальності.

Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" працівники прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З'ясування обставин за фактом порушення проводиться згідно з вказівкою керівника відповідного органу прокуратури, у необхідних випадках проводиться перевірка за процедурою, передбаченою Дисциплінарним статутом прокуратури України та Інструкцією про порядок проведення службового розслідування в органах прокуратури України.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту прокуратури України, Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.

Працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства (ст.2 Дисциплінарного статуту).

Абзацом 2 статті 8 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Відповідно до статті 9 Дисциплінарного статуту дисциплінарними стягненнями є:

1) догана;

2) пониження в класному чині;

3) пониження в посаді;

4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»;

5) звільнення;

6) звільнення з позбавленням класного чину.

Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті (абз.1 ст. 10 Дисциплінарного статуту).

Статтею 11 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, якою визначаються підстави та порядок проведення службового розслідування (перевірки) стосовно прокурорсько-слідчих працівників, зазначених у статтях 17, 56 Закону України «Про прокуратуру», оформлення результатів та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, посадових та інших осіб органів прокуратури при його проведенні (далі Інструкція).

Пунктом 1.2 Інструкції визначено, що службове розслідування (перевірка) це комплекс заходів, які проводяться у випадках скоєння працівниками прокуратури ганебних вчинків кримінальних, корупційних правопорушень, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмови від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння, порушення Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури, а також за фактами порушень виконавської та трудової дисципліни, неправомірного втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров`я та майно, загибелі та в інших випадках, передбачених цією Інструкцією.

Згідно з п. 1.3 Інструкції метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з'ясування обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров`я та майно, виявлення причин і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження негідних вчинків серед особового складу.

Пунктом 2.1 Інструкції визначено перелік підстав для проведення службового розслідування (перевірки).

Так, такими підставами можуть бути, зокрема:

- невиконання або неналежне виконання працівником прокуратури своїх службових обов`язків, що призвело до порушення законних прав і свобод громадян та інтересів держави (п.п. 2.1.11 п. 2.1 Інструкції);

- інші грубі порушення закону, трудової та виконавської дисципліни, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури (п.п. 2.1.12 п. 2.1 Інструкції).

Пунктом 2.2.1 Інструкції визначено, що службове розслідування (перевірка) також може проводитись за наявності інформації про вчинення кримінального правопорушення працівником прокуратури, одержаної у встановленому порядку з органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність, або під час проведення негласних слідчих дій в іншому кримінальному провадженні та легалізованої за наслідками звернення до суду з клопотанням відповідно до ст.257 Кримінального процесуального кодексу України.

Так, згідно пункту 10.4 Інструкції, у резолютивній частині висновку службового розслідування (перевірки) зокрема, зазначається, чи знайшли своє підтвердження (спростування) відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування (перевірки).

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає, що в силу пп. 2.1.12 Інструкції, підставами для проведення службового розслідування (перевірки) можуть бути відомості про грубі порушення закону, трудової та виконавської дисципліни, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури.

Згідно п. 1.3 Інструкції метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з'ясування обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров'я та майно, виявлення причин і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження правопорушень серед особового складу. Таким чином, перш за все необхідно встановити які саме дії позивача свідчать про порушення Присяги працівника прокуратури.

Оцінюючи вищевикладений висновок службової перевірки, як єдину підставу для видання оскаржуваного наказу, суд виходить із того, що комісією при проведенні службової перевірки повно, об'єктивно та всебічно не з'ясовано обставини події, у зв'язку з якою проводиться перевірка (час, місце, спосіб, наслідки тощо) та не проведено незалежного дослідження фактичних обставин в аспекті викладених в мережі Інтернет відомостях. Натомість, у висновку комісія обмежилася викладом обставин, які були розміщені у повідомленні про підозру, в Інтернет публікаціях та письмових поясненнях фігурантів службової перевірки щодо ОСОБА_1, після чого констатувала допущення порушень Кодексу, Закону України "Про прокуратуру", Присяги працівника прокуратури.

У висновку службової перевірки не зазначено про наявність у діянні ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, адміністративного чи кримінального правопорушення, іншого ганебного вчинку, їх мотиви, як це передбачено Інструкцією. Так, у висновку відсутні будь-які фактичні дані, які б підтвердили ту суттєву обставину, що ОСОБА_1 якимось чином причетний до перевищення влади або службових повноважень під час виконання службових обов’язків та вимагання грошових коштів, що є предметом розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000001053 від 18.04.2016 р. З висновку службової перевірки не вбачається, чи знайшли своє підтвердження факти, викладені в публікаціях у мережі Інтернет. Жодним чином не перевірені та не проаналізовані пояснення. При цьому в ході обшуків у службовому кабінеті позивача, нічого вилучено не було.

Крім того, жодній версії подій, викладених у поясненнях фігурантів подій так само не надано оцінки, або хоча б перевагу якомусь припущенню, що ці версії відображають загальне становище викладу резонансної обставини. Складом комісії не здійснено в достатній мірі спроби оцінити вірогідність фактичної наявності будь-яких складових елементів події, зв'язку з особою позивача, ступенем стверджуваного порушення.

Відповідне дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Отже, розслідування повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно з'ясовувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки. Вони повинні вживати всіх розумних і доступних заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події. Будь-який недолік розслідування, що перешкоджає встановленню причин порушення, є загрозою недотримання цього стандарту.

Оцінюючи обґрунтованість вищеозначеного висновку, суд виходить із того, що відповідний висновок має прийматися на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

При цьому, належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, включаючи процес прийняття оскаржуваного наказу.

Отже суд приходить до висновку, що комісією не вжито заходів щодо об'єктивного та оперативного встановлення обставин, зазначених в Інструкції, чим не дотримано вимог цієї ж Інструкції. Також у висновку службової перевірки не зазначені установлені достовірні відомості щодо обставин, які зазначені у пункті 10 цієї Інструкції.

Натомість комісією фактично констатовано порушення позивачем ст.19 Закону України "Про прокуратуру", Присяги працівника прокуратури, ст.ст. 10, 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури - без вдавання до будь-якого аналізу чи оцінювання вихідних даних для таких висновків, і без відповідного обґрунтування, яке повинно базуватись на фактах та обставинах та із застосуванням чітких та зрозумілих критеріїв.

При цьому принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в рішенні ЄСПЛ по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Принцип презумпції невинуватості є обов'язковим для будь-яких суб'єктів владних повноважень (справа "Аллене де Рібемон проти Франції").

Порушення цього принципу може відбуватися шляхом прийняття посадовою особою протиправних рішень.

Суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для всіх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ, замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.

У разі відсутності підстав для юридичної відповідальності працівника прокуратури керівником органу прокуратури до нього може бути застосований такий захід морального впливу, як застереження про припинення неетичної поведінки з попередженням про можливість застосування дисциплінарного стягнення, про що оголошується колективу прокуратури чи відповідного структурного підрозділу та складається протокол (стаття 30 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури).

В судовому засіданні представник Генеральної прокуратури України надав суду пояснення, що фактичною підставою для звільнення позивача слугувала участь ОСОБА_1 у проведенні обшуку в межах кримінального провадження № 42016180000000020 від 01.02.2016 (в умовах резонансу в мережі Інтернет). При цьому будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між проведеним обшуком із викладеними в мережі Інтернет публікаціями в аспекті ролі позивача в означеній ситуації службовою перевіркою не встановлено. Також такого зв'язку не доведено й в ході судового розгляду справи.

Разом з тим, відповідно до постанови заступника прокурора Рівненської області про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 06.04.2016 керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 було включено у групу прокурорів у кримінальному провадженні № 42016180000000020 від 01.02.2016 на яких покладено повноваження прокурорів (т. 2 а.с. 66).

Таким чином, відповідно до зазначеної постанови позивач у даному кримінальному проваджені при проведенні обшуку був наділений повноваженнями передбаченими ст. 36 КПК України.

Висновок (а по суті констатація, якій не передували фактичне встановлення обставин, їх оцінка та аналіз) службової перевірки про вчинення ОСОБА_1 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, чесності та непідкупності органів прокуратури здійснений без вирішення питання про його винуватість чи невинуватість, без аналізу питання юридичної кваліфікації порушення позивача і без оцінки його свідчень з цього приводу.

В той же час пунктом 10 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури передбачено обов'язок керівника сприяти працівнику відповідної прокуратури у вжитті заходів до спростування неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію. Вжиттю таких заходів повинно передувати повне та ретельне дослідження поширених обставин, чого в даному випадку здійснено не було.

Частинами 5,6 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Види дисциплінарних стягнень передбачені у статті 49 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

1) догана;

2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора);

3) звільнення з посади в органах прокуратури.

У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначено, що рекомендується прокурору Рівненської області направити подання Генеральному прокурору України про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури з позбавленням останнього класного чину «радник юстиції» за грубе порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора.

При цьому одночасно вказано, що правову оцінку діям ОСОБА_1 за фактом перевищення наданої йому влади або службових повноважень при проведенні обшуку та затриманні осіб, одержання ним як службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди, буде надано Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України в ході розслідування кримінального провадження №42016000000001053 від 18.04.2016.

В подальшому, позивач був звільнений з займаної посади відповідно до спірного наказу Генеральної прокуратури України від 07.11.2016 №26дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Суд вказує, що частиною 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

З аналізу викладених норм вбачається, що звільнення з посади в органах прокуратури застосовується як один із видів дисциплінарного стягнення. При цьому, прокурора може бути звільнено у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього.

Однак, судом встановлено, що на час видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 не існувало вироку суду, яким би позивача визнали винним у вчиненні злочинів, за що передбачена кримінальна відповідальність.

При цьому суд зазначає, що під час проведеного службового розслідування з’ясуванню підлягали обставини вчинення позивачем кримінального правопорушення як працівником прокуратури, надавалася оцінка його діям, що фактично є предметом розслідування у кримінальному провадженні №42016000000001053 від 18.04.2016, в межах якого йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 365, частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України.

Щодо встановленого під час службового розслідування порушення позивачем ОСОБА_13 виїзду працівників органів прокуратури України та Національної академії прокуратури України у службові відрядження у межах України (Наказ Генерального прокурора України від 24.04.2015 №55), то матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був відправлений до міста Олевськ Житомирської області за усною вказівкою прокурора Рівненської області Ковальчука А.Д. та заступника прокурора Рівненської області Боровика А.В. Вказані обставини справи підтверджено показаннями свідка ОСОБА_10 та не спростовано представниками відповідачів.

Разом з тим, на службовий автомобіль прокуратури Рівненської області, яким було здійснено виїзд на місце проведення слідчих дій, було оформлено подорожній лист № 111 від 1-12.06.2016 (т. 2 а. с. 176).

Твердження представників відповідача щодо обов’язкового видання письмового наказу про відрядження та попереднього написання ОСОБА_1 рапорту про відрядження відхиляється судом, оскільки видання обов’язково письмового наказу про відрядження не передбачено наказом Генерального прокурора України від 24.04.2015 №55, а порядок відрядження передбачений вказаним наказом не передбачає відрядження у ході здійснення слідчих дій. Крім того, відповідно до пояснень позивача та показань свідка ОСОБА_10 у ОСОБА_1 була відсутня інформація про місце проведення слідчих дій, що унеможливлює підготовку відповідного рапорту.

Судом встановлено необґрунтованість твердження відповідачів щодо факту використання позивачем пістолету марки «Форт 12Р», як на підтвердження вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, оскільки відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 03.09.2014 №2075ц, на порушення якого наголошується у висновку службового розслідування, затверджено Положення про порядок видачі, зберігання та використання відомчої вогнепальної зброї та боєприпасів до неї в органах прокуратури України, а не особистого травматичного пістолету, правомірність володіння позивача яким підтверджується дозволом УПД ГУНП в Рівненській області №970835 від 25.05.2016.

Таким чином, за результатом службового розслідування стосовно ОСОБА_1 не встановлено жодного достовірного факту вчинення дисциплінарного проступку, такого, що свідчить про грубе порушення позивачем вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості, незалежності, у чесності та підкупності.

Крім того, застосування такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення з посади, не є співрозмірним вчиненню дисциплінарних проступків – таких як порушення порядку виїзду у службові відрядження та порядку використання прокурорами зброї.

Разом з тим, судом встановлено неодноразові факти заохочення позивача під час його служби в органах прокуратури за сумлінну роботу, високий професіоналізм, бездоганну репутацію (т. I а.с.172-174).

Щодо інших обставин, про які зазначено і у висновку за результатами службового розслідування, і у наказі про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, то суд наголошує, що це є обставини вчинення позивачем кримінального правопорушення. Однак, оцінка його діям як об’єктивній стороні злочину є предметом розслідування у кримінальному провадженні №42016000000001053 від 18.04.2016, і не може слугувати обґрунтуванням передумов застосування дисциплінарної відповідальності прокурора.

Дисциплінарна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності, яка, в даному випадку, застосована до позивача упереджено, без правових підстав для цього саме у такому виді дисциплінарних стягнень, як звільнення з посади.

Таким чином, на момент звільнення позивача, достатньо обґрунтованих та законних підстав стверджувати про порушення ОСОБА_1 вимог Закону України «Про прокуратуру», присяги працівника прокуратури України, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора не було.

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності з тих самих підстав, з яких фактично порушено кримінальне провадження щодо ОСОБА_1

Нормами частини другої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Аналогічна за змістом норма зафіксована у статті 62 Конституції України, а саме: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Вирішення питання кримінального судочинства про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини другої статті 2 Кримінального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено певні діяння можуть бути використані при наданні оцінки протиправності вчинку.

Аналогічно, лише за наявності вироку у кримінальній справі, відповідні матеріали можуть використовуватись в обґрунтування скоєння проступку.

У рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено: «...п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави, насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом».

Як зазначено у рішенні у справі «Грабчук проти України» від 21.09.2006 року «...презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною. Питання, чи порушує твердження посадової особи принцип презумпції невинуватості, має бути з'ясоване у контексті тих фактичних обставин, у яких це твердження було зроблене твердження посадової особи».

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність звільнення позивача із займаної ним посади та відповідно наявність обґрунтованих підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Генерального прокурора України № 26дк від 07.11.2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину «радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19.08.2015 № 566к.

Мотиви звільнення позивача з займаної посади, які викладені в оскаржуваному наказі, не підтверджуються належними та допустимими доказами, як того вимагають статті 69-70 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено з займаної посади, підлягає задоволенню позовна вимога і про поновлення ОСОБА_1 у органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08.11.2016.

Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено ОСОБА_13 обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 ОСОБА_13 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, з урахуванням довідки про середньомісячну заробітну плату, наданої Генеральною прокуратурою України (т. І а.с.47), суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.11.2016 (наступний день після звільнення) по 14.12.2017 (поновлення на роботі) включно.

Таким чином, середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу становить 207793 грн. 88 коп. (278 робочих днів * 747,46 грн. середньоденна заробітна плата) (без урахування податків та обов’язкових платежів) та підлягає стягненню з прокуратури Рівненської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови про присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді.

Враховуючи наведене, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08.11.2016 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 16444 (шістнадцять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 09 коп. - виконується негайно.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач 1, як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним наказу Генерального прокурора України № 26дк від 07.11.2016 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину «радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19.08.2015 № 566к.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідачів суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки позивачем не надано доказів понесення судових витрат, то судові витрати не присуджуються.

Керуючись статтями 160-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 26 дк від 07.11.2016 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" щодо звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19.08.2015 № 566к.

Поновити ОСОБА_1 у органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08.11.2016.

Стягнути з ОСОБА_5 Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2016 по 14.12.2017 на суму 207793 (двісті сім тисяч сімсот дев"яносто три) грн. 88 коп. (без урахування податків та обов"язкових платежів).

Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08.11.2016 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 16444 (шістнадцять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 09 коп. - виконується негайно.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий cуддя Зозуля Д.П.

Судді Жуковська Л.А.

ОСОБА_14