Постанова № 71077914, 11.12.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_5" до Дніпропетровського управління офісу великих платників податків ДФС про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» до Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0004334608 від 21.06.2017 року противоправним.

В обґрунтування позову позивач посилається на неправомірність спірного рішення, оскільки під час винесення рішення податковим органом не враховано що, у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» необхідною умовою для сплати єдиного соціального внеску є фактична виплата заробітної плати (доходу). Звертає увагу, що в нього існувала заборгованість із виплати заробітної плати за жовтень 2016 року, яка погашена разом з єдиним внеском в період з 27.03.2017 року по 09.06.2017 року, тому в нього був відсутній обов'язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вказаний період до моменту фактичної сплати заробітної плати. Стверджував, що виплата заробітної плати є пріоритетною над сплатою єдиного внеску тому вважає помилковим твердження відповідача, що сплата єдиного внеску повинна відбутися не залежно від факту виплати заробітної плати. Також, посилається на порушення порядку винесення спірного рішення, оскільки Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 р., передбачено, що таке рішення має бути винесено на підставі акта перевірки, проте відповідачем перевірка не проводилась, відповідний акт не складався. Отже, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0004334608 від 21.06.2017 року є протиправним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, в обґрунтування зазначав, що рішення №0004334608 від 21.06.2017 року, прийнято на підставі розрахунку фінансової санкції складеного за даними інформаційної системи фіскального органу, тому є правомірними у зв'язку з тим, що пунктом 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено обов'язок позивача сплачувати єдиний внесок нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця у зв'язку з чим позивач зобов'язаний був сплатити єдиний внесок за жовтень 2016 року до 21.11.2016 року, тоді як підприємством сплата єдиного внеску за вказані періоди здійсненна з затримкою. Також зазначено, що згідно п. 12 ст. 9 Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника та у разі несвоєчасної сплати єдиних внесків до платника застосовуються фінансові санкції за нормами ст. 9 Закону.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (далі - ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», позивач) зареєстроване 24.11.2000 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, перебуває на податковому обліку в Дніпропетровському управлінні офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України та відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Дніпропетровським управлінням офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України 21.06.2017 року прийнято рішення №0004334608 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» застосований штраф у розмірі 20% в сумі 1148440,62 грн. та нарахована пеня в розмірі 956335,94 грн. за період з 22.11.2016 р. по 09.06.2017 р. (0,1% від суми недоїмки).

Але прийняте відповідачем Рішення №0004334608 від 21.06.2017 р. оскаржено в адміністративному порядку. Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 01.08.2017 року №16756/6/99-00-11-02-02-25 скаргу ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» залишено без задоволення, а рішення №0004334608 від 21.06.2017р. залишено без змін.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідач вважав, що сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за жовтень 2016 року повинна відбутися до 21.11.2016 року, не залежно від факту виплати такої заробітної плати, тому на зазначену суму відповідач нарахував штрафні санкції.

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить із того, що пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами...

Згідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 1 частини 1статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464 передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Факт своєчасного нарахування та обчислення єдиного внеску відповідачем не заперечується, тому дослідженню в суді не підлягає.

Судом встановлено, що в порушення вимог частини 3 статті 9 Закону №2464, відповідачем, перевірка правильності нарахування та сплати єдиного внеску не проводилася, акт не складався. Рішення прийнято на підставі даних інформаційної системи фіскального органу.

З огляду на викладене, суд вважає оскаржуване рішення прийнято із порушенням вимог діючого законодавства тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того в запереченнях на адміністративний позов відповідач посилається на вимогу частини 8 статті 9 Закону №2464 згідно з якою платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

Судом встановлено, що заробітну плату за жовтень 2016 року та одночасно й єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 5742203,11 грн. позивачем фактично сплачено у період з 27.03.2017 р. по 09.06.2017 р. Зазначена обставина не заперечується відповідачем та пітверджується платіжними дорученнями.

Але суд звертає увагу відповідача на частину 12 статті 9 Закону №2464 якою передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Отже твердження відповідача про те що позивач зобов'язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця не залежно від факту виплати заробітної плати суперечить частині 12 статті 9 Закону №2464 та й суперечить економічному розвитку платників. Адже згідно висновків відповідача, платник податків та зборів у разі скрутної фінансової ситуації, яка унеможливлює виплату заробітної плати, змушений припиняти свою діяльність з 20 числа наступного місяця тому що штрафні санкції до моменту фактичної виплати заробітної плати можуть в рази перевищити прибуток платника, що призведе до банкрутства такого платника та позбавить бюджет в наступних періодах в отриманні податків та зборів. Враховуючи дії відповідача складається враження, що метою відповідача є не збір та облік податків, а пришвидшення доведення до припинення господарської діяльності платників податків та зборів.

Крім того на користь позивача законодавець зазначив у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, що під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі.

При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

З наведеної норми видно, що факт виплати заробітної плати не збігається з моментом нарахування єдиного внеску. Зазначене також спростовує думку відповідача про сплату єдиного не залежно від виплати заробітної плати.

Також Порядок нарахування та сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. № 449 (далі - Інструкція №449).

Згідно п. 7 підп. З п. 2 розділу IV Інструкції №449 платники під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для відповідних платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. Фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Крім того, згідно частини 2статті 24 Закону №2464-VI Банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464 встановлено загальний строк сплати по зобов'язанням з єдиного внеску (не пізніше 20 числа наступного місяця), а частиною 12 цієї ж статті Закону № 2464 зазначено пріоритетність сплати єдиного внеску перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу), отже частина 12 статті 9 вказаного Закону України регулює спеціальний випадок, а саме наявність одночасно зобов'язань по виплаті заробітної плати та зобов'язань по сплаті єдиного внеску і кореспондується з п. 7 підп. 3 п. 2 розділу IV Інструкції №449. Таким чином, частина 12 статті 9 Закону України №2464 та п. 7 підп. З п. 2 розділу IV Інструкції №449 є спеціальними нормами, оскільки останні встановлюють винятки із загального правила, закріплюють окремі умови, які не підлягають застосуванню у сфері родових суспільних відносин. Спеціальні норми є похідними від загальних, які є у даному відношенні первинними. Тому перевага в правовому застосуванні надається спеціальним нормам, що визначені в ч. 12 ст. 9 Закону України №2464 та Інструкції №449, згідно яких єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати, а сплачується під час кожної виплати заробітної плати, одночасно з видачею зазначених сум.

Як було встановлено судом з огляду на дефіцит обігових коштів заробітна плата робітникам позивача виплачувалась із запізненням і частинами, але із одночасним відрахуванням єдиного внеску. Відрахування позивачем тільки єдиного внеску, без фактичного перерахування коштів на оплату праці суперечить зазначеним вище спеціальним нормам права.

Аналізуючи вказані норми діючого законодавства України, з урахуванням наявності у позивача заборгованості по виплаті заробітної плати за жовтень 2016 року, оскільки у відповідності до положень Закону №2464 зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу), позивачем було правомірно здійснено сплату єдиного внеску за вказаний період разом з виплатою заробітної плати, а отже відсутні підстави для застосування санкцій за прострочення сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність свого рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З урахуванням зазначеного суд доходить висновку, що рішення №0004334608 від 21.06.2017 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску прийняте Дніпропетровським управлінням офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження не з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням тієї обставини, що ухвалою суду від 18.08.2017 р. позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі та враховуючи той факт, що рішення у справі №804/5275/17 прийнято на користь позивача, суд приходить до висновку, що в даному випадку судовий збір підлягає сплаті до Державного бюджету України за рахунок відповідача.

Керуючись 11, 14, 69, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_5" до Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України НОМЕР_1 від 21.06.2017 року.

Стягнути на користь Державного бюджету України шляхом стягнення на реквізити Дніпропетровського окружного адміністративного суду (одержувач - УДКСУ у Чечелівському районі м. Дніпра, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, код за ЄДРПОУ 37989253, розрахунковий рахунок 31210206784008, МФО 805012, код класифікації доходів бюджету – 22030101) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України судовий збір у розмірі 31571,65 грн. за подання адміністративного позову до суду.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, зазначені в ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 14 грудня 2017 року