Постанова № 71076718, 13.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2017 р. Справа№ 910/9092/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Пантелієнка В.О.

Верховця А.А.

при секретарі судового засідання Чміль Я.Є.

та представників:

від апелянтів: не з'явились;

від позивача: Макашов В.В. (дов. від 30.06.2016);

Ясінська Н.В. директор (витяг з ЄДРПОУ);

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Арт-Трейдінг" (відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Івановича (відповідач 2)

на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2017

у справі № 910/9092/17 (Суддя О. В. Мандриченко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРС МЕДІА КОРПОРЕЙШН"

до Приватного підприємства "Арт-Трейдінг" (відповідач 1)

Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Івановича (відповідач 2);

про стягнення 64 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/9092/17 позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "Арт-Трейдінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРС МЕДІА КОРПОРЕЙШН" 16 000 (шістнадцять тисяч) грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав та 400 (чотириста) грн. 00 коп. судового збору; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРС МЕДІА КОРПОРЕЙШН" 16 000 (шістнадцять тисяч) грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав та 400 (чотириста) грн. 00 коп. судового збору; у задоволенні іншої частини позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник Приватного підприємства "Арт-Трейдінг" (відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Івановича (відповідач 2) звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі № 910/9092/17 та прийняти нове, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРС МЕДІА КОРПОРЕЙШН" в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянти посилаються на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 вказану апеляційну скаргу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 13.12.2017.

12.12.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 13.12.2017 представники позивача заперечили проти апеляційної скарги, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники апелянтів у судове засідання не з'явилися, хоча про місце і час розгляду справи апелянти повідомлені належним чином, відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення представників сторін не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників апелянтів, за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Судова колегія, дослідивши матеріали даної справи та заслухавши у судовому засіданні присутніх представників позивача, встановила наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

За приписами частини першої статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Частиною першою статті 1109 ЦК України передбачено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

01.03.2015 ТОВ "Звук-М" (ліцензіар) та ТОВ "ЮНІВЕРС МЕДІА КОРПОРЕЙШН" (ліцензіат) укладено Ліцензійний договір, за умовами якого:

- ліцензіар з моменту підписання відповідного додатку до Ліцензійного договору надає за винагороду на строк (період часу, на який надаються права та який починається з дати передачі прав і триває протягом строку дії Ліцензійного договору) і на територію (Україна), а ліцензіат набуває на умовах виключної ліцензії права на використання (у тому числі у формі мобільного контенту) творів, відеокліпів, фонограм і виконань, перелік яких затверджується сторонами у додатках до Ліцензійного договору, і зобов'язується виплачувати ліцензіару винагороду (далі - роялті) (пункт 2.1 Ліцензійного договору);

- ліцензіар надає ліцензіату право на умовах виключної ліцензії збирати винагороду за використання творів, відеокліпів, фонограм і виконань третіми особами, починаючи з моменту опублікування таких творів, відеокліпів, фонограм і виконань на території (пункту 2.3 Ліцензійного договору);

- ліцензіар надає ліцензіату право на умовах виключної ліцензії перешкоджати неправомірному використанню творів, відеокліпів, фонограм і виконань, у тому числі забороняти третім особам використовувати твори, відеокліпи, фонограми і виконання (пункт 2.4 Ліцензійного договору);

- Ліцензійний договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. При цьому, якщо за місяць до спливу строку дії Ліцензійного договору ні одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення, Ліцензійний договір вважається автоматично пролонгованим кожний раз на один календарний рік (пункту 7.1 Ліцензійного договору).

Відповідно до додатку від 01.03.2015 № 2 до Ліцензійного договору ТОВ "Звук-М" передало Товариству, зокрема, права на музичний твір ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Твір), автор музики та автор тексту: ОСОБА_6 частка належних правовласнику прав на музику - 100%; частка належних прав на текст - 100%; частка належних правовласнику прав на виконання - 100%; частка належних правовласнику прав на фонограму - 100%.

У свою чергу, ТОВ "Звук-М" отримало права на спірний музичний твір на підставі ліцензійного договору від 01.07.2013 № 166/13 (далі - Договір № 166/13).

01.07.2013 ТОВ "Звук-М" (ліцензіат) та ОСОБА_6 (ліцензіар) було укладено Договір № 166/13, за умовами якого ліцензіар передає ліцензіату виключні авторські права на використання творів, вказаних у додатку № 1 до Договору № 166/13, як самостійно, так і у складі аудіовізуальних творівє; права передаються ліцензіаром ліцензіату на строк п'ять років (п.4.1.).

Відповідно до додатку від 01.07.2013 до Договору № 166/13 ОСОБА_6 передав ТОВ "Звук-М", зокрема права на Твір.

Отже, позивач за вказаним ліцензійним договором отримав виключні майнові авторські права та суміжні права на музичний твір " На дискотеку!.." та його складові частини і має право захищати свої права у тому числі шляхом звернення до господарського суду з даним позовом, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що в серпні 2016 року йому стало відомо, що ПП "Арт-Трейдінг" (відповідач 1), на підставі договору №ИК11/14 від 23.05.2014 та додатків до нього, було надано дозвіл на використання Твору ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ "Іріком Україна". В свою чергу ПП "Арт-Трейдінг" було отримано повноваження на використання та надання дозволу на використання Твору ІНФОРМАЦІЯ_1 від Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Івановича (відповідач 2) на підставі Договору від 01.01.2013 №01/02/13, укладеного між ПП "Арт- Трейдінг" та Фізичною особою-підприємцем Слободянюком І.І. та Додатку №1 до даного договору. Відповідач 2, в свою чергу, повноваження щодо Твору ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав на підставі договору про передачу авторських та суміжних прав від 24 листопада 2012 року № 24, який був укладений між ним та гр. РФ ОСОБА_8 Представниками відповідачів вказаного не заперечувалося ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції (що вбачається з тексту апеляційної скарги).

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.01.2016 у справі № 760/1342/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.11.2016, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРС МЕДІА КОРПОРЕЙШН" задоволено частково; рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11.09.2015 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРС МЕДІА КОРПОРЕЙШН" до ФОП Слободянюка І.І., ОСОБА_9, ТОВ "Звук-М", ОСОБА_6, ОСОБА_10 про визнання недійсним договору про передачу авторських та суміжних прав задоволено частково; визнано недійсним з моменту укладення Договір № 24, укладений ФОП Слободянюком І.І. та ОСОБА_9 в частині передачі виключних авторських і суміжних прав на такі твори: "ІНФОРМАЦІЯ_2" (автор музики і слів : ОСОБА_11; виконавець ОСОБА_9); "ІНФОРМАЦІЯ_3" (автор музики і виконавець: ОСОБА_9; автор слів ОСОБА_12); "ІНФОРМАЦІЯ_4" (автор музики і слів: ОСОБА_13; виконавець ОСОБА_9); "ІНФОРМАЦІЯ_5" (автор музики і слів: ОСОБА_14; виконавець ОСОБА_9); "ІНФОРМАЦІЯ_6 (автор музики і слів: ОСОБА_6; виконавець ОСОБА_9); в задоволенні інших вимог первісного позову відмовлено; провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРС МЕДІА КОРПОРЕЙШН", ФОП Слободянюка І.І. до Товариства, ТОВ "Звук-М" про визнання недійсним ліцензійного договору від 06.08.2014 № 01/06/08/14 закрито; у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Арт-Трейдінг", ФОП Слободянюка І.І. до ТОВ "Звук-М", ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, про визнання права та визнання договорів недійсними відмовлено та встановлено наступне: договір № 24 від 24.11.2012, укладений між ФОП Слободянюком І.І. та ОСОБА_9 є недійсним в частині передачі прав на твори: "ІНФОРМАЦІЯ_2" (автор музики і слів ОСОБА_11; виконавець ОСОБА_9); "ІНФОРМАЦІЯ_3" (автор музики та виконавець: ОСОБА_9; автор слів ОСОБА_12); "ІНФОРМАЦІЯ_4" (автор музики і слів: ОСОБА_13; виконавець ОСОБА_9); "ІНФОРМАЦІЯ_5" (автор музики і слів ОСОБА_14; виконавець ОСОБА_9); "ІНФОРМАЦІЯ_6 (автор музики і слів ОСОБА_6; виконавець ОСОБА_9).

Отже, Апеляційним судом міста Києва було визнано недійсним Договір № 24 від 24.11.2012, зокрема, в частині спірного твору "ІНФОРМАЦІЯ_6 (автор музики і слів ОСОБА_6; виконавець ОСОБА_9). Відповідно ФОП Слободянюком І.І. (відповідач-2) за Договором від 01.01.2013 № 01/02/13 передав відповідні права ПП "Арт-Трейдінг" (відповідач-1), не маючи таких прав, у тому числі щодо спірного твору, тобто неправомірно. Відповідно ПП "Арт-Трейдінг" (відповідач-1) за договором №ИК11/14 від 23.05.2014 передав відповідні права на спірний твір ТОВ "Іріком Україна", також неправомірно.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до частин першої - третьої статті 1108 ЦК України особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно зазначив про те, що використання відповідачами Твору шляхом передачі дозволу на його використання та публічне сповіщення відбулося без дозволу відповідного правовласника та без сплати авторської винагороди, вказаного відповідачі не спростували належними та допустимими доказами у суді першої інстанції.

Статтею 445 ЦК України передбачено право автора на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

У відповідності до окремих положень ст. 440 Цивільного кодексу України - майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

-право на використання твору;

-виключне право дозволяти використання твору;

-право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

-інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до ст. 431 Цивільного кодексу України - порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 50 Закону - порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Керуючись положеннями ч. 1 ст. 52 Закону - за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Згідно з п. "г" ч.2 ст. 52 Закону - при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема, подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

За п."г" ч. 2 ст. 52 Закону - суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Таким чином, неправомірно надаючи іншим особам дозвіл на використання Твору ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач- 1 та відповідач- 2 порушили виключне майнове право позивача щодо надання дозволу на використання Твору ІНФОРМАЦІЯ_1.

З огляду на спрямованість застосовуваних судом компенсаційних заходів на захист порушеного права, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим буде стягнення з відповідачів заявленої позивачем компенсації у розмірі 32 000 грн. (по 16000 грн. (10 х 1600 грн.) з кожного), у стягненні ж решти компенсації суд першої інстанції правомірно відмовив.

В силу ст. 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складається з фактів - підстав позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу.

Доводи, викладені апелянтами в апеляційній скарзі відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, оскільки не спростовують обставин, які на підставі належних та допустимих доказів у справі встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 21.09.2017 у справі №910/9092/17. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення у даній справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Арт-Трейдінг" та Фізичної особи-підприємця Слободянюка Івана Івановича залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 21.09.2017 у справі №910/9092/17 - без змін.

2. Справу № 910/9092/17 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписаний: 18.12.2017.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді В.О. Пантелієнко

А.А. Верховець