Постанова № 71076716, 12.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа№ 910/22874/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Майданевича А.Г.

За участю представників:

від позивача: Загура В.П. - за дов.

від відповідача-1: Семенець І.І. - за дов.

від відповідача-2: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альтбанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017

у справі №910/22874/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Приватного підприємства «Творча майстерня «Престиж»

до 1) Публічного акціонерного товариства «Альтбанк»;

2) Суб'єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця Шевченко Галини Ростиславівни

про визнання недійсною оцінки та стягнення 36 441814,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Творча майстерня «Престиж» (далі, позивач або ПП «ТМ «Престиж») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Альтбанк» (далі, відповідач-1 або Банк) та Суб'єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця Шевченко Галини Ростиславівни (далі, відповідач-2 або СОД ФОП Шевченко Г.Р.) про визнання недійсною оцінки заставленого (іпотечного) майна та стягнення 36 441 814,85 грн. вартості безпідставно набутого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оцінка заставленого майна - предмета іпотеки, що була проведена Суб'єктом оціночної діяльності фізичної особою-підприємцем Шевченко Галиною Ростиславівною відповідно до умов договору від 20.08.2013, укладеного між відповідачами, - є недійсною (незаконною) та такою, що не відповідає ринковій, оскільки була здійснена з порушенням вимог чинного на той час законодавства, зокрема, вимог статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також положень пунктів 37, 52, 53, 54, 55, 56, 60 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440.

За твердженням позивача, різниця дійсної (ринкової) вартості предмета іпотеки, яка визначена Суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-Експертиза» і Суб'єктом оціночної діяльності фізичної особою-підприємцем Шевченко Галиною Ростиславівною за станом на 20.08.2013 становить 35 088 620,00 грн., що свідчить про те, що заставлене майно позивача було оцінено відповідачем-2 дешевше майже в два рази. Отже, позивач вважає, що оскільки на дату переходу права власності на предмет Іпотеки від позивача до відповідача-1 розмір грошових вимог останнього до позичальника та поручителя становив у загальній сумі 36 335 385,15 грн., відповідач-1 безпідставно заволодів належним позивачу нерухомим майном на суму 36 441 814,89грн. (72 777 200,00грн - 36 335 385,15 грн. = 36 441 814,85 грн.), і тому він просить стягнути з відповідача-1 - 36 441 814,85 грн., як безпідставно отриманих грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі №910/22874/16 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Альтбанк» на користь Приватного підприємства «Творча майстерня «Престиж» заборгованість у розмірі 1 353 194,85 грн. та 7 675,45 грн. судового збору.

У решті частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не було надано суду доказів, що незалежна оцінка майна проводилась СОД ФОП Шевченко Г.Р. з порушенням норм чинного законодавства.

Водночас, суд дійшов висновку, що відповідач-1 здійснив погашення заборгованості у розмірі 1 353 194,85 грн. без пред'явлення її майновому поручителю (позивачу) шляхом надіслання письмової вимоги про усунення порушення, як то передбачено умовами пунктів 4.1.1, 4.1.2 та 4.2 іпотечного договору від 06.07.2010 та не відповідає порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, визначеному розділом 4 іпотечного договору від 06.07.2010 та приписами частини 1 статті 35 та статті 7 Закону України «Про іпотеку», а відтак свідчить про набуття відповідачем-1 грошових коштів позивача в сумі 1 353 194,83 грн. без достатньої правової підстави.

Із приводу заяви відповідача-1 про застосування строків позовної давності, суд вказав, що Приватним підприємством «Творча майстерня «Престиж» позов у даній справі пред'явлено в межах встановленого законом трирічного строку, оскільки початок перебігу позовної давності для позивача для звернення з даним позовом до господарського суду розпочався не з 02.12.2013, як про це зазначають відповідачі, а з 30.08.2014, тобто з наступного після переривання перебігу позовної давності дня.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Альтбанк» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі №910/22874/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскільки право власності на нерухоме майно перейшло до відповідача-1 на підставі іпотечного та кредитного договорів, які були чинними на момент переходу прав власності, то підстави для застосування положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України відсутні.

Також, скаржник, посилаючись на норми статті 7 Закону України «Про іпотеку», згідно якої за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання, зазначає, що станом на 11.09.2013 та 12.09.2013 (дата набуття права власності на заставне майно) загальна заборгованість за спірним кредитним договором складала 37 818 026,00 грн., що значно більше за оцінку нерухомого майна, проведену СОД ФОП Шевченко Г.Р., яка складала лише 37 688 580,00 грн. На думку скаржника, позивач помилково вважає, що за рахунок нерухомого майна було погашено суму 36 335 385,15 грн., яка була зазначена у вимозі від 19.06.2013, оскільки погашення відбувалось набагато пізніше, у зв'язку з чим заборгованість збільшилась, а сума погашеної заборгованості складала 37 688 580,00 грн.

Окрім того, відповідач-1 наголосив, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки пропущення строку позовної давності, про які заявлялося відповідачем-1.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альтбанк» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Майданевич А.Г., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 14.06.2017.

14.06.2017 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив у задоволенні апеляційної скарги відповідача-1 відмовити, а оскаржене рішення суду залишити без змін. У відзиві позивач зазначив, що судом першої інстанції обґрунтовано не взяті до уваги твердження відповідача-1 щодо пропуску позивачем строків позовної давності щодо заявлених у позові вимог. Крім того, позивач наголосив, що судовими рішеннями у справах №910/25548/14 та №910/28416/14, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем-1 безпідставно здійснено погашення за рахунок іпотечного майна заборгованості за кредитним договором у більшому розмірі, ніж було заявлено Банком у вимозі від 19.06.2013.

Під час вирішення спору склад суду змінювався та розгляд справи декілька разів відкладався.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Майданевич А.Г., Тищенко А.І.) розгляд справи було призначено на 12.12.2017.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 12.12.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, з огляду на те, що розгляд справи неодноразового відкладався, а третя особа не була позбавлена можливості скористатися своїми процесуальними правами на участь в судовому засіданні та надати свої доводи та міркування з приводу заявленої апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги відповідача-1 заперечував, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як підтверджується матеріалами справи, 15.06.2010 між Відкритим акціонерним товариством «БАНК КІПРУ», правонаступником прав та обов'язків якого є відповідач-1, як кредитором, та Приватним акціонерним товариством «Трест Київміськбуд-1», як позичальником, укладено Кредитний договір №14-257/2010 (далі, Кредитний договір).

Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору відповідач-1 зобов'язався відкрити позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 10 000 000,00 (десять мільйонів) доларів США для завершення будівництва проекту (житлові будинки з вбудовано-прибудованими приміщеннями на пр. Перемоги, 26 в Шевченківському р-ні м. Києва) з 15.06.2010 по 14.06.2013 зі сплатою (1 місяць)+12,5%.

У відповідності до пункту 3.6. Кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати за користування кредитом процентом в розмірі Libor (1 місяць)+12,5% річних строковий кредит та Libor (1 місяць)+17,5% річних у разі порушення строків повернення кредиту за договором.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника, 06.07.2010 між позивачем, як іпотекодавцем, та відповідачем-1, як іпотекодержателем, укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С. М. та зареєстрований за №1679 (далі, Іпотечний договір; том 1, а.с. 40-44), згідно з яким позивач передав відповідачу-1 в іпотеку 13 (тринадцять) об'єктів нерухомого майна загальною заставною вартістю 92 375 288,00 грн.

Так, відповідно до вказаного Іпотечного договору в іпотеку було передано нежилі приміщення з №1 по №26 (групи приміщень № 13), з № 1 по № 28 (групи приміщень №16) - Магазин непродовольчих товарів загальною площею 861,60 кв. м., які розташовані в м. Києві, вул. Оболонська Набережна №19, корпус 1 (один), (ЛІТЕРА А), заставною вартістю 19 966 000,00 грн.; квартиру номер 1 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 137,60 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 73,30 кв. м., заставною вартістю 5 103 480,00 грн.; квартиру номер 2 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 132,70 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 73,40 кв. м., заставною вартістю 4 921 738,00 грн.; квартиру номер 3 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 137,40 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 75,10 кв. м., заставною вартістю 5 096 056,00 грн.; квартиру номер 4 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 132,60 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 75,40 кв. м., заставною вартістю 4 918 034,00 грн.; квартиру номер 5 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 216,60 кв. м., яка складається з 5-ти жилих кімнат житловою площею 118,30 кв. м., заставною вартістю 8 033 529,00 грн.; квартиру номер 6 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 221,40 кв. м., яка складається з 5-ти жилих кімнат житловою площею 116,70 кв. м., заставною вартістю 8 211 550,00 грн.; квартиру номер 7 в будинку номер 19, корпус 1 , по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 132,90 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 73,70 кв. м., заставною вартістю 4 929 154,00 грн.; квартиру номер 8 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 132,70 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 73,30 кв. м., заставною вартістю 4 921 738,00 грн.; квартиру номер 9 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 131,80 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 75,30 кв. м., заставною вартістю 4 888 361,00 грн.; квартиру номер 10 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 131,80 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 74,70 кв.м., заставною вартістю 4 888 361,00 грн.; квартиру номер 11 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 223,70 кв. м., яка складається з 5-ти жилих кімнат житловою площею 116,70 кв. м., заставною вартістю 8 296 857,00 грн.; квартиру номер 12 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 221,10 кв. м., яка складається з 5-ти жилих кімнат житловою площею 116,00 кв. м., заставною вартістю 8 200 430,00 грн.

Пунктом 2.4.3. Іпотечного договору визначено, що відповідач-1 має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання позичальником будь-яких зобов'язань, забезпечених іпотекою за іпотечним договором, вони не будуть виконані. Право відповідача-1 на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до пункту 4.4. Іпотечного договору сторонами погоджено, що у разі порушення позичальником умов Кредитного договору та/або іпотекодавцем - умов Іпотечного договору іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору. У такому випадку договір вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та є правовстановлюючим документом на предмет іпотеки і правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Положення пункту 4.4.1. Іпотечного договору визначають порядок переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання вимог за кредитним договором.

Так, за змістом пункту 4.4.1. Іпотечного договору у разі порушення позичальником умов Кредитного договору та/або іпотекодавцем - умов Іпотечного договору іпотекодержатель направляє їм вимогу про усунення порушень, в якій зазначає, що в разі невиконання даної вимоги в 30-денний строк іпотекодержатель буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки.

Якщо 30-денний термін пройшов, а порушення позичальником (іпотекодавцем) не усунуті, іпотекодержатель звертається до відповідних державних органів для реєстрації права власності на предмет іпотеки за собою.

Передача у власність відбувається за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на дату передачі предмета іпотеки у власність. Іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухомість, що є предметом іпотеки.

Положеннями пункту 6.4. Іпотечного договору визначено, що з усіх питань, які не врегульовані іпотечним договором, сторони керуються чинним законодавством України.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, на виконання умов Кредитного договору Відкрите акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником прав та обов'язків якого нині є відповідач-1, надало ПрАТ «Трест Київміськбуд-1» кредитні кошти в розмірі та в строки, передбачені кредитним договором.

Однак, у визначений кредитним договором термін - до 14.06.2013 позичальник кредитних коштів відповідачу-1 не повернув.

У зв'язку із порушенням позичальником умов Кредитного договору, 19.06.2013 відповідач-1 звернувся до позичальника та позивача як майнового поручителя, з повідомленням про порушення умов Кредитного та Іпотечного договорів та вимогою про усунення порушень, яка отримана позивачем 05.07.2013, шляхом погашення кредиту, відсотків та інших платежів усього на суму 4 546 077,82 доларів США, що складає еквівалент 36 335 385, 15 (тридцять шість мільйонів триста тридцять п'ять тисяч триста вісімдесят п'ять гривень 15 копійок) грн. за курсом НБУ 7,993 грн. за 1 дол. станом на 18.06.2013, у тому числі: 4 350 812,12 дол. США або 34 776 041,52 грн. - заборгованості по кредиту; 42 972, 89 дол. США або 343 482,31 грн. - заборгованості по оплаті процентів; 19,15 дол. США або 153,07 грн. - пені; 152 273, 63 дол. США або 1 215 708,25 грн. - комісії за невикористання залишку кредиту.

У вказаному повідомленні відповідачем-1 було, зокрема, вказано, що у випадку якщо зазначені порушення не будуть виправлені позичальником та/або іпотекодавцем протягом 30 днів з моменту отримання такого повідомлення (вимоги), банк буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом отримання права власності на предмет іпотеки.

Оскільки позичальником та поручителем не було усунуто порушення умов кредитного та іпотечного договорів протягом одного місця з моменту отримання повідомлення, відповідач-1 задовольнив свої вимоги у позасудовому порядку на підставі іпотечного договору та звернув стягнення на визначене у ньому нерухоме майно шляхом набуття такого майна у власність.

Відповідно до витягів з державного реєстру прав на нерухоме майно від 04, 05 та 21 жовтня 2013 року відповідач 11, 12 вересня 2013 року здійснив державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором, а саме: на магазин непродовольчих товарів загальною площею 861, 60 кв. м., який розташований в м. Києві, вул. Оболонська Набережна №19, корпус 1 (один), (ЛІТЕРА А); квартиру номер 1 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 137, 60 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 73,30 кв. м.; квартиру номер 2 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 132,70 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 73,40 кв. м.; квартиру номер 3 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 137,40 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат загальною площею 137, 4 кв. м.; квартиру номер 4 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 132, 60 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 75,40 кв. м.; квартиру номер 5 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 216,60 кв. м., яка складається з 5-ти жилих кімнат житловою площею 118,30 кв. м; квартиру номер 6 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 221,40 кв. м., яка складається з 5-ти жилих кімнат житловою площею 116,70 кв. м.; квартиру номер 7 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 132,90 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 73,70 кв. м.; квартиру номер 8 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 132, 70 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 73, 30 кв. м.; квартиру номер 9 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 131,80 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 75,30 кв. м.; квартиру номер 10 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 131,80 кв. м., яка складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 74,70 кв. м.; квартиру номер 11 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 223,70 кв. м., яка складається з 5-ти жилих кімнат житловою площею 116,70 кв. м.; квартиру номер 12 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві, загальною площею 221,10 кв. м., яка складається з 5-ти жилих кімнат житловою площею 116,00 кв. м.

Набуттю предмету іпотеки у власність відповідачем-1 передувала оцінка предмету іпотеки.

Так, згідно наявної у матеріалах справи копії Звіту про оцінку майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності, фізичною особою - підприємцем Шевченко Г. Р. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності виданий ФДМУ від 11.05.2011 за № 11811/11) на підстав договору № 2008/13 від 20.08.2013, укладеного з ПАТ «БАНК КІПРУ», станом на дату оцінки - 20.08.2013 (термін дії висновків - до 20.02.2014) загальна вартість предмету іпотеки за Іпотечним договором становить 37 688 580,00 грн.

Позивач, звертаючись до суду із позовом у даній справі, зазначає, що оцінка заставленого майна, тобто предмета Іпотеки, що була проведена Суб'єктом оціночної діяльності фізичної особою-підприємцем Шевченко Галиною Ростиславівною відповідно до умов договору від 20.08.2013, укладеного між відповідачами, є недійсною (незаконною) та такою, що не відповідає ринковій, оскільки була здійснена з порушенням вимог чинного на той час законодавства, зокрема, вимог статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також положень пунктів 37, 52, 53, 54, 55, 56, 60 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440.

Як уже зазначалося, недійсність здійсненої СОД ФОП Шевченко Г.Р. оцінки предмета Іпотеки позивач підтверджує Консультаційним дослідженням динаміки ринку нерухомості міста Києва за період з липня 2010 року по серпень 2013 року, складеного Суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-Експертиза» від 04.02.2015, згідно якому зміна вартості вказаних вище об'єктів нерухомості, що перебували в іпотеці, за період з липня 2010 року по серпень 2013 року ймовірна у діапазоні від 4,5% до 8% вартості майна на початок періоду у бік зниження. Зниження вартості об'єктів високого класу понад 20-25% упродовж періоду, що аналізується, не відображає очікування учасників ринку та не є ринковою.

За твердженнями позивача, різниця дійсної (ринкової) вартості предмета іпотеки, яка визначена Суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-Експертиза» і Суб'єктом оціночної діяльності фізичної особою-підприємцем Шевченко Галиною Ростиславівною за станом на 20.08.2013 становить 35 088 620,00грн., що свідчить про те, що заставлене майно позивача було оцінено відповідачем-2 дешевше майже в два рази.

З огляду на зазначене, позивач стверджує, що оскільки на дату переходу права власності на предмет іпотеки від позивача до відповідача-1 розмір грошових вимог останнього до позичальника та поручителя становив у загальній сумі 36 335 385,15 грн., відповідач-1 безпідставно заволодів належним позивачу нерухомим майном на суму 36 441 814,89 грн. (72 777 200,00 грн. - 36 335 385,15 грн. = 36 441 814,85 грн.), і тому він просить стягнути з відповідача-1 суму 36 441 814,85 грн., як безпідставно отримані грошові кошти.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсною оцінки іпотечного майна, проведеної Суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Шевченко Галини Ростиславівни, з огляду на наступне.

Частиною 6 статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Даним Стандартом (пункти 50-55), зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1442, є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватись у відповідності до Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна» з урахуванням вимог Національного стандарту №1, яким визначено загальні засади.

Так, згідно з приписами пункту 50 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема,ознайомлення з об'єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності:

- укладення договору на проведення оцінки;

- ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки;

- ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів;

- вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування;

- узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; - складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки;

- доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що незалежна оцінка майна проводилась в порушення зазначених норм чинного законодавства.

Натомість, як вірно встановив суд першої інстанції, достовірність висновків проведеної Суб'єктом оціночної діяльності фізичної особою-підприємцем Шевченко Галиною Ростиславівною оцінки підтверджується висновками ТОВ «Стоун Брідж», яке на замовлення Банку зробило ще одну оцінку квартир 1- 12 в будинку номер 19, корпус 1, по Оболонській набережній в м. Києві та нежитлових приміщень з №1 по №26 (групи приміщень №13), з №1 по №28 (групи приміщень №16) магазину непродовольчих товарів, які розташовані в м. Києві, Оболонська набережна №19, корпус 1А.

Дійсність звітів про незалежну оцінку майна, складених ТОВ «Стоун Брідж» підтверджується рецензуванням, яке було проведено Всеукраїнською громадською організацією «Асоціація фахівців оцінки». За наслідками перевірки звітів про незалежну оцінку майна встановлено, що вони відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна та не містять суттєвих недоліків, які могли вплинути на достовірність оцінки майна.

Суду доведено, що в результаті порівняння висновків, зроблених СОД ФОП Шевченко Г.Р. та ТОВ «Стоун Брідж», підтверджених Всеукраїнською громадською організацією «Асоціація фахівців оцінки» загальна вартість складає:

- згідно висновку СОД ФОП Шевченко Г.Р.- 37 688 580,00грн.;

- згідно висновку ТОВ «Стоун Брідж» -36 003 200,00грн.

За даних обставин, посилання позивача на неправомірність оцінки відповідачем-2 нерухомого майна позивача є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що питання правильності та коректності проведеної відповідачем-2 оцінки, зокрема, доводи щодо заниження відповідачем-2 оцінки іпотечного майна, були предметом досліджень в межах інших судових справ за позовами ПП «ТМ «Престиж».

Так, Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 28.05.2014 у справі №826/18847/13-а, яка набрала законної сили, відхилив доводи позивача (ПП «ТМ «Престиж») щодо заниження банком ціни спірного майна, зазначивши, що матеріали адміністративної справи містять висновок експерта з результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження від 13.02.2014 №14770/1616-1627/13-42, складеного КНДІСЕ. Різниця між цінами, визначеними даним висновком та вказаними в оцінці спірного майна (станом на 20.08.2013) коливається в межах 5%. Так, зокрема, ціна нежилого приміщення (магазину непродовольчих товарів, загальною площею 861,60 кв. м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Оболонська Набержна,19, корп. 1 (літера А) становить 9 902 118,00 грн., а вартість, визначена в оцінці майна (станом на 20.08.2013 року) складала - 10341420,00 грн.

Доводи ПП «ТМ «Престиж» щодо недійсності ціни набуття предмету іпотеки також досліджувались у межах господарської справи №910/17936/14.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2015 у справі №910/17936/14, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, встановлено, що Банком належним чином було замовлено проведення оцінки предмету іпотеки та визначено вартість нерухомого майна на момент переходу прав власності на предмет іпотеки.

Отже, факт правомірності висновків щодо оцінки нерухомого майна, яке перейшло у власність банку, підтверджується матеріалами справи та позивачем у межах даної справи не спростований.

Щодо позовних вимог у частині стягнення з відповідача-1 36 441 814,85 грн. вартості безпідставно набутого майна, суд апеляційної інстанції вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Так, у позовній заяві та під час вирішення справи у суді першої та апеляційної інстанцій позивач зазначає про наявність різниці між сумою оцінки майна та погашеною Банком заборгованістю.

За твердженням позивача, різниця між оцінкою предмету іпотеки, здійсненою відповідачем-2, яка в загальній сумі відповідає 37 688 580,00 грн., та вимогами відповідача-1 за Кредитним договором, які в загальній сумі відповідають 36 335 385, 15 грн., становить 1 353 194,85 грн., яку позивач вважає як безпідставно отриману Банком.

Відповідач-1, у свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, стверджує, що грошові кошти в сумі 1 353 194,83 грн., які є різницею між вимогою Банку, викладеною у його повідомленні про усунення порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору від 19.06.2013 на суму 36 335 385,15 грн., та вартістю предмету іпотеки згідно Звіту про оцінку заставленого майна, здійсненого Суб'єктом оціночної діяльності фізичної особою-підприємцем Шевченко Галиною Ростиславівною, на суму 37 688 580,00 грн. - була зарахована Банком в рахунок погашення заборгованості позичальника, яка виникла станом на дату задоволення вимоги, а саме на 11.09.2013 та 12.09.2013 (дата реєстрації права власності позивача на заставне майно), та становила 37 818 026,00 грн., що значно більше за оцінку нерухомого майна, проведену СОД ФОП Шевченко Г.Р

Вказані твердження скаржника не приймаються судом до уваги та спростовуються наступним.

У відповідності до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема заставою.

Згідно статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання (стаття 7 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено позасудове врегулювання. Так, згідно вказаної статті, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до положень статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Як уже встановлено судом, сторонами в Іпотечному договорі, а саме пунктами 4.4., 4.4.1. було погоджено право відповідача на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору та порядок переходу права власності на предмет іпотеки до відповідача.

Згідно погодженого сторонами порядку переходу права власності на предмет іпотеки відповідач звертається до відповідних державних органів для реєстрації права власності на предмет іпотеки за собою, якщо у 30 денний термін з моменту направлення (отримання) позичальнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушень кредитного договору не виконані та порушення не усунуті.

Судом було встановлено, що відповідач-1 звернувся до державних органів для реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним і зареєстрував відповідні права, а отже скористався своїм правом на позасудове врегулювання.

Відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з абз. 3 частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, відповідач-1 набув право власності на іпотечне майно на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі, з моменту державної реєстрації - 11- 12 вересня 2013 року. При цьому, на цей момент, сума заборгованості, що рахувалася за позичальником та іпотекодавцем (позивачем), на момент фактичного задоволення вимог відповідача-1 у справі була визначена тільки вимогою відповідача-1 від 19.06.2013 до позичальника та позивача як майнового поручителя за повідомленням на суму 4 546 077,82 доларів США, що складає еквівалент 36 335 385,15 (тридцять шість мільйонів триста тридцять п'ять тисяч триста вісімдесят п'ять гривень 15 копійок) грн.

Судом встановлено, що сума вартості іпотечного майна, за рахунок якого було задоволено вказану вимогу від 19.06.2013, згідно оцінки на момент фактичного задоволення складала 37 668 580,00 грн., а отже її вистачало для задоволення в позасудовому порядку вимоги відповідача-1 у справі на суму 36 335 385, 15 грн.

Відповідачем-1 не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що у період з 19.06.2013 по 11.09.-12.09.2013, тобто з дати направлення повідомлення (вимоги) до дати її задоволення та реєстрації права власності на іпотечне майно за відповідачем-1, він звертався з вимогою до позичальника та поручителя про погашення нарахованої заборгованості, чи з відповідним позовом до суду про стягнення такої заборгованості.

Отже, враховуючи положення частини 6 статті 26 Закону України «Про іпотеку», суд дійшов висновку, що відповідач-1 здійснив звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», у зв'язку з чим будь-які наступні вимоги Банку щодо виконання позивачем основного зобов'язання (які випливають з кредитного договору) є недійсними.

Так, суду доведено, що в ході розгляду Господарським судом міста Києва спору між ПП «ТМ «Престиж» та ПАТ «Неос Банк», правонаступником якого є відповідач-1, про визнання відсутнім права грошової вимоги в сумі 129 657,37дол. США (справа №910/25548/14, суддя Бондаренко Г.П.) та спору між ПП «ТМ «Престиж» та ПАТ «Неос Банк» про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню (справа №910/28416/14, суддя Головіна К.І.) у 2015 році, відповідачем-1 суду були надані розрахунки заборгованості позичальника за кредитним договором №14-257/2010 від 15.06.2010, а також копії меморіальних ордерів про оприбуткування предмету іпотеки та меморіальні ордери про погашення частини простроченої заборгованості за кредитним договором, простроченої заборгованості за процентами та простроченої комісії за кредитним договором в рахунок погашення цієї заборгованості.

Про заявлені вимоги та погашення заборгованості свідчить наступне.

Так, відповідно до повідомлення про порушення умов кредитного та іпотечного договорів та вимоги про усунення порушень від 19.06.2013 відповідач вимагав усунення порушень шляхом погашення кредиту, відсотків та інших платежів усього на суму 4 546 077,82 доларів США, що складає еквівалент 36 335 385,15 (тридцять шість мільйонів триста тридцять п'ять тисяч триста вісімдесят п'ять гривень 15 копійок) грн. за курсом НБУ 7,993 грн. за 1 дол. станом на 18.06.2013, у тому числі:

- 4 350 812,12 дол. США або 34 776 041,52 грн. - заборгованості по кредиту;

- 42 972, 89 дол. США або 343 482,31 грн. - заборгованості по оплаті процентів;

- 9,15 дол. США або 153,07 грн. - пені;

- 152 273,63 дол. США або 1 215 708,25 грн. - комісії за невикористання залишку кредиту.

У свою чергу, Банком за рахунок оприбуткованого нерухомого майна погашена заборгованість за Кредитним договором у сумі 37 688 579,98 грн., у тому числі:

- 4 239 745,35 дол. США, або 33 888 284,58 грн. (Меморіальний ордер №8699356 від 29.10.201З) частина прострочення заборгованості по кредиту;

- Заборгованість за процентами: 323 356,33 дол. США, або 2 584 587,15 грн. (Меморіальний ордер №8699353 від 29.10.201З);

- погашення комісії: 884 795,97 грн. та 330 912,28 грн. (Меморіальний ордер №8699301 від 29.10.201З та Меморіальний ордер №8699299 від 29.10.201З)

При порівнянні розміру кредиторської заборгованості згідно повідомлення відповідача-1 про усунення порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору від 19.06.2013 та сум заборгованості, погашеної за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, судом встановлено, що погашення заборгованості здійснено відповідачем-1 у більшому розмірі, ніж було запропоновано у відповідному повідомленні на 1 353 194,83 грн.

Судовими рішеннями у вказаних вище господарських справах №910/25548/14 від 12.02.2015 та №910/28416/14 від 23.02.2015, які набрали законної сили, встановлено, зокрема, що зазначені у повідомленні (вимозі) від 19.06.2013 вимоги відповідача-1 за Кредитним договором були повністю виконані за рахунок іпотечного майна позивача.

Приписами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, нарахування Банком заборгованості понад 36 335 385,15 грн. за вказаним вище кредитним договором є незаконним, що, зокрема, стало підставою для задоволення судом позову у справі №910/25548/14 про визнання відсутнім у відповідача-1 права додаткової грошової вимоги до позивача в сумі 129 687,37 дол. США у зв'язку з невиконанням останнім та позичальником умов кредитного договору № 14-257/2010 від 15.06.2010.

Враховуючи вищевстановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач-1 здійснив погашення заборгованості у розмірі 1 353 194,85 грн. без пред'явлення майновому поручителю (позивачу) вимоги про усунення порушення на вказану суму, як це передбачено умовами пунктів 4.1.1, 4.1.2 та 4.2 Іпотечного договору від 06.07.2010, що не відповідає порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, визначеному розділом 4 іпотечного договору від 06.07.2010 та приписам частини статті 35 та статті 7 Закону України «Про іпотеку».

Приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За таких обставин, оскільки нерухоме майно, що було предметом вказаного вище Іпотечного договору, перейшло у власність третіх осіб, а тому повернення його у власність позивача є неможливим, заволодіння відповідачем-1 грошовими коштами позивача в сумі 1 353 194,83 грн. є незаконним, а такі кошти набутими без достатньої правової підстави, тому підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Посилання скаржника на неможливість застосування до даних правовідносин норм статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, оскільки право власності на нерухоме майно перейшло до відповідача-1 на підставі іпотечного та кредитного договорів, які були чинними на момент переходу прав власності, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Так, положення глави 83 Цивільного кодексу України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Отже, під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У даному випадку кошти у розмірі 1 353 194,83 грн. (різниця між оцінкою предмету іпотеки, здійсненою відповідачем-2, яка в загальній сумі відповідає 37 688 580,00 грн., та пред'явленими вимогами відповідача-1 за Кредитним договором, які в загальній сумі відповідають 36 335 385, 15 грн.), набуті відповідачем-1 без достатньої правової підстави, оскільки зараховані у рахунок погашення заборгованості в порядку, не передбаченому Законом України «Про іпотеку» (без виставлення відповідної вимоги після 19.06.2013 на суму, що перевищувала 36 335 385, 15 грн.).

Щодо заявлених відповідачами під час розгляду справи у суді першої інстанції клопотань про застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Матеріали справи свідчать, що у листопаді 2013 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління юстиції у м. Києві, Державної реєстраційної служби України, треті особи: ПрАТ «Трест Київміськбуд-1», ПАТ «БАНК КІПРУ» та Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 29.11.2013 було відкрите провадження у справі №826/18847/13-а (суддя Арсірій P.O.). Судове рішення у цій справі (постанова) було ухвалене 28.02.2014, а набрало законної сили 28.05.2014 після його перегляду в апеляційному порядку (головуюча суддя Саприкіна І.В.).

Крім того, у серпні 2014 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «БАНК КІПРУ», треті особи: Державна реєстраційна служба України та ПрАТ «Трест Київміськбуд-1», про визнання недійсними правочинів з набуття права власності на предмет іпотеки (справа №910/17936/14).

Ухвалою суду від 29.08.2014 було порушене провадження у справі № 910/17936/14 (суддя Мельник В.І.). Рішення у цій справі прийняте 06.03.2015, а набрало законної сили 10.06.2015 після його перегляду в апеляційному порядку.

Як вбачається із матеріалів наведених вище справ, питання щодо оцінки предмету іпотеки так чи інакше розглядалось судами, проте, не було окремим предметом спору, тобто питання визнання недійсною оцінки заставленого майна та стягнення 36 441 814,89 грн. вартості безпідставно отриманого майна - не було предметом спору за участю сторін.

Отже, з огляду на норми статті 264 Цивільного кодексу України, початок перебігу позовної давності для позивача для звернення з даним позовом до господарського суду розпочався не з 02.12.2013, як про це зазначають відповідачі, а з 30.08.2014, тобто з наступного дня після переривання перебігу позовної давності у зв'язку зі зверненням позивача до суду із позовом у справі №910/17936/14.

Таким чином, суд вважає, що Приватним підприємством «Творча майстерня «Престиж» позов у даній справі поданий в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності (13.12.2016), а заперечення скаржника, викладені відповідачем-1 у апеляційній скарзі з цього приводу є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Альтбанк» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альтбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі №910/22874/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі №910/22874/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/22874/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

А.Г. Майданевич