Постанова № 71076470, 14.12.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа № 917/342/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивачів: не з'явився

1-го,2-го, 3-го, 4-го, 5-го відповідачів - не з'явились

6-го відповідача - ОСОБА_1 (особисто)

третіх осіб - не з'явились

розглянувши матеріали апеляційної скарги позивачів (вх.№2904П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.08.2017 по справі №917/342/17

за позовом 1. ОСОБА_2, м. Миргород,

2. ОСОБА_3, м. Миргород,

3. ОСОБА_4, м. Миргород,

4. ОСОБА_5, Миргородський район, с. Єрки,

5. ОСОБА_6, м. Миргород,

до 1. ОСОБА_7, м. Миргород,

2. ОСОБА_8, м. Миргород,

3. ОСОБА_9, м. Миргород,

4. ОСОБА_10, м. Миргород,

5. ОСОБА_11, м. Миргород,

6. ОСОБА_1, м. Миргород,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. ТОВ "Пермус", м. Миргород,

2. Реєстратор Реєстраційної служби Миргородського міського управління юстиції Полтавської області, м. Миргород, Полтавська область,

про стягнення (відшкодування) вартості часток майна при припиненні КП "МП Мрія" (корпоративний спір),-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2017 року позивачі, фізичні особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, звернулись до господарського суду Полтавської області з позовом про:

- стягнення з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_3 123 875,00 грн.;

- стягнення з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_2 123 875,00 грн.;

- стягнення з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_6 247 750,00 грн.;

- стягнення з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_4 247 750,00 грн.;

- стягнення з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_5 247 750,00 грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 09.03.2017 р. порушено провадження у справі та залучено до участі у розгляді справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Пермус" та реєстратора Реєстраційної служби Миргородського міського управління юстиції Полтавської області.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.08.2017 року у справі №917/342/17 (суддя Гетя Н.Г.) повністю відмовлено в задоволені позовних вимог.

Позивачі з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилися та звернулися до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просять скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.08.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Так, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачі посилаються на те, що судом першої інстанції не було враховано факту незаконного виключення учасників, як і переводу права покупців з інших осіб, які незаконно придбали частки у ліквідатора (одного з учасників КП «МП Мрія»), встановленого рішенням судів, що знаходяться у матеріалах справи (рішення у справі 917/2292/14, 917/333/15 (про незаконне виключення), 917/1713/15 (про поновлення в числі учасників), 917/2014/15 (про перевод прав покупця на додаткові частки). Як зазначає представник позивачів, всі зазначені рішення судів є підставами позову і мають преюдиційне значення, проте, з зазначених рішень з урахуванням обґрунтування позову та доповнення цього обґрунтування суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень прав позивачів та очевидних збитків, нанесених їм відповідачами.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2017р., суддею - доповідачем у справі №917/342/17 визначено суддю Хачатрян В.С. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.10.2017.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2017 року у даній справі, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Хачатрян В.С., суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.

26.10.2017 року суддею Харківського апеляційного господарського суду Терещенко О.І. подано заяву про самовідвід.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 року задоволено заяву судді Терещенко О.І. про самовідвід у справі № 917/342/17.

26.10.2017 року відповідачі та ТОВ "Пермус" звернулись до апеляційного суду із заявою, в який просили залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2017 року у даній справі, у зв'язку з самовідводом судді Терещенко О.І., суддею - доповідачем у справі визначено суддю Сіверіна В.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 розгляд апеляційної скарги на 06.11.2017.

06.11.2017 року суддею Харківського апеляційного господарського суду Сіверіним В.І. подано заяву про самовідвід у справі №917/342/17 зв'язку з тим, що предметом спору у даній справі є обставини, покладені в обґрунтування заявлених позовних вимог, які були предметом розгляду справи № 917/2292/14, а постанову, яка була прийнята за участі судді Сіверіна В.І., було частково скасовано при касаційному перегляді справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 задоволено заяву судді Сіверіна В.І. про самовідвід у справі № 917/342/17.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2017, суддею доповідачем визначено суддю Слободіна М.М. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 розгляд апеляційної скарги був відкладений на 04.12.2017.

04.12.2017 року відповідачі та ТОВ "Пермус" надали заперечення на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивачів заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 розгляд справи відкладено на 14.12.2017.

В судове засідання, призначене на 14.12.2017 представники учасників процесу, крім 6-го відповідача, не з'явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, залучені до матеріалів справи.

З зазначених повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що копії ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 були отримані ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_6 12.12.2017, що свідчить про належне повідомлення учасників про час та місце вирішення спору.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 64 ГПК України, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом (зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Також, дана ухвала апеляційного суду міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у відповідності до якого дану ухвалу надіслано апеляційним судом до ЄДРСР 07.12.2017., зареєстровано 08.12.2017, оприлюднено 12.12.2017.

Таким чином, учасники процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції шляхом направлення відповідної ухвали суду на їх адреси, вручення цієї ухвали та поміщення тексту ухвали до ЄДРСР.

Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивачів за відсутності зазначних вище учасників та їх представників, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі і запереченнях на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В ході вирішення спору колегія суддів встановила такі факти і відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАЖЖ" було правонаступником колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія", державна реєстрація відповідних реєстраційних дій проведена, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

В подальшому шляхом злиття товариства з обмеженою відповідальністю "ПАЖЖ" та приватного підприємства "Талион" було створено товариство з обмеженою відповідальністю "Пермус", яке є сингулярним (частковим) процесуальним правонаступником колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішеннями господарського суду Полтавської області по справі №917/2292/14 від 05.02.2015 та по справі №917/333/15 від 29.04.2015, які набрали законної сили, було визнано недійсним друге рішення загальних зборів КП "МП "Мрія" в частині виключення ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з числа учасників КП "МП "Мрія".

09.09.14р. відповідачем ОСОБА_11 було укладено 3 договори продажу її частки у статутному фонді КП "МП Мрія".

Зазначені договори були укладені з відповідачами ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_7 з порушенням переважних прав позивачів на купівлю частки, що встановлено Харківським апеляційним господарським судом у справі №917/2014/15.

За твердженням позивачів, на момент припинення КП "МП Мрія" їм належали частки участі у КП "МП Мрія" в наступному об'ємі: ОСОБА_2 - 1,25% від статутного фонду; ОСОБА_3 - 1,25% від статутного фонду; ОСОБА_4 - 2,5% від статутного фонду; ОСОБА_14. - 2,5% від статутного фонду; ОСОБА_5 - 2,5% від статутного фонду, а разом (усім позивачам у сукупності) належало 10% статутного фонду.

Однак, на момент винесення судами вищезазначених рішень, КП "МП "Мрія" вже не існувало - воно припинилося 05.12.14 шляхом реорганізації у ТОВ "ПАЖЖ", яке в свою чергу припинилося у 2015 році.

Відповідно до умов статуту КП "МП Мрія", визначених ч. 3 п 9.1 у редакції на момент незаконного виключення, встановлено, що особам, яких виключають з числа учасників підприємства, повинно бути виплачено їх частку в об'ємі вартості майна, пропорційно до їх участі у статутному фонді.

За твердженням позивачів, ліквідатором КП "МП Мрія" ОСОБА_11 було розіслано листи кожному з позивачів з вкладенням ксерокопій протоколу № 35 по КП "МП Мрія", в яких повідомлялося про припинення КП "МП Мрія" та про рішення товариства виплатити кожному з позивачів по 500 грн. (виходячи з номінальної частки, зазначеної у ЄДР за кожним з позивачів - учасників КП "МП Мрія").

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачами було направлено ліквідатору претензії та кожен з них відмовилися від отримання зазначених 500 грн.

20 липня 2016 року позивачі через свого представника ОСОБА_13 звернулися до ТОВ "Полтавська регіональна біржа нерухомості" (діючої на підставі відповідних дозволів, свідоцтв та сертифікатів), з якою було укладено договір на оцінку одного з об'єктів нерухомості, належного КП "МП Мрія" станом на момент припинення, а саме нежитлового приміщення, об'ємом 306,5 м.2, яке знаходиться у м. Миргород, по вул. Гоголя, 84, надавши всі необхідні документи, або їх копії, для цього.

Відповідно до звіту наданого ТОВ "Полтавська регіональна біржа нерухомості" вартість зазначеного вище об'єкту нерухомості - 9 910 000 грн.

За таких обставин, позивачі вважають, що мають право отримати від відповідачів суму компенсації, пропорційну їх часткам у статутному капіталі КП "МП Мрія" (у сукупності 10%) від вартості одного з обєктів майна, належного КП "МП Мрія" на момент припинення, а саме приміщення за адресою м. Миргород, по вул. Гоголя, 84.

Відповідно до письмового нормативно-правового обґрунтування позову, з посиланням на незаконні дії вказаних осіб (відповідачів по справі), позивачі просять суд стягнути солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на підставі п. 2 ст. 22 та ст. 1166 Цивільного кодексу України понесені останніми збитки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Оцінюючи підвідомчість даного спору, колегія суддів зважає на те, що предмет позову (матеріально-правова вимога, заявлена позивачами до відповідачів через суд) представляє собою вимогу про стягнення шкоди і ґрунтується на приписах ст. 1166 ЦК України, а також враховує той факт, що вимога заявлена фізичними особами до фізичних осіб, що ставить під сумнів корпоративний характер даного спору.

З другого боку, колегія суддів приймає до уваги, що як спір в цілому, так і вимога про стягнення шкоди ґрунтуються на порушеннях процедури виключення членів товариства, припинення товариства та виплати належної частки при ліквідації товариства, що свідчить про корпоративний характер спору.

Цю колізію колегія суддів вирішує на користь позивачів.

Так, відповідно до дефініції, яка міститься у п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України корпоративним спором слід вважати будь-який спір між учасниками товариства, пов'язаний з припиненням цього товариства.

Колегія суддів відзначає, що дефініція, викладена у ст. 12 ГПК України, достатньо широко визначає поняття корпоративного спору, одним з наслідків чого є обов'язок суду тлумачити всі сумніви на користь особи, яка звернулася за судовим захистом, оскільки будь-яке інше розуміння закону невідворотно призвело б до того, що широкі нормативні дефініції слугували створенню правового хаосу, а така мета є антиправовою.

Тому, керуючись принципом правової визначеності в одному з його аспектів, а саме аспекті передбачуваності норми права, колегія суддів тлумачить сумніви на користь позивачів і доходить до висновку про корпоративний характер даного спору. Свій висновок колегія суддів ґрунтує на позиції ЕСПЛ, відповідно до якої наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону є фактором, який призводить до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення закону (див. рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства»,п. 33), а також на позиції ЕСПЛ у справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 р.), де Суд вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована так, щоб дати особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях.

Саме тому широка дефініція корпоративного спору повинна тлумачитися на користь позивачів даного спору.

Оцінюючи ж обґрунтованість заявлених вимог, колегія суддів не знаходить підстав до їх задоволення.

Так, за змістом положень статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі.

На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин.

При цьому, відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналіз наведених норм матеріального права у сукупності дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому розмір збитків (шкоди) має довести сторона, яка їх зазнала, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів цивільного правопорушення звільняє заподіювача шкоди від відповідальності.

Оцінивши правовідносини, які складися у даному спорі, колегія суддів зазначає, що вона частково не погоджується із висновками місцевого господарського суду, а саме із висновком про відсутність усіх чотирьох елементів деліктного зобов'язання. На думку колегії суддів, такий висновок не відповідає ані встановленим обставинам спору, ані приписам матеріального права.

Так, вина порушника зобов'язання у цивільному праві презюмується і спростування вини покладене законом на відповідача. Зокрема, згідно положень ч.2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Більше того, зі змісту рішень у справах №917/2292/14 від 05.02.2015 та №917/333/15 від 29.04.2015 випливає, що рішення про виключення позивачів з учасників були прийняті із порушенням положень Закону України «Про господарські товариства» та ряду нормативних актів. Зазначені рішення набрали законної сили, в силу чого факт порушень не вимагає додаткового доказування (ч.3 ст. 35 ГПК України).

В ході вирішення даного спору відповідачі не навели доказів на спростування своєї вини, в силу чого її слід вважати доведеною.

Наявність причинного зв'язку також видається колегії суддів очевидним, оскільки факт протиправного виключення позивачів з товариства явним чином перешкодив їх участі у прийнятті суттєвих для спірних правовідносин рішень, в тому числі щодо припинення КП «Мале підприємство «Мрія», щодо визначення та порядку сплати часток позивачам, в тому числі при ліквідації колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія", тощо.

Однак, висновки позивачів щодо наявності такого елемента деліктного зобов'язання як шкода (розмір шкоди), не відповідають приписам норм матеріального права.

Так, з позовних вимог та матеріалів справи випливає, що розмір шкоди визначений позивачами як належна їм при виключенні частка, шляхом вирахування належних позивачам відсотків від ринкової вартості довільно обраного об'єкту нерухомості, який колись знаходився у власності колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія", а саме приміщення за адресою м. Миргород, вул. Гоголя, 84.

Однак колегія суддів зазначає, що такий спосіб визначення розміру шкоди прямо суперечить приписам законодавства України.

Так, відповідно до положень ч.2 ст.148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, пропорційної частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Згідно з ст.54 закону «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Відповідно до ч.1 ст.190 ЦК України майном як особливим об'єктом уважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. За змістом ч.1 ст.66 та ст.139 Господарського кодексу України, майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне значення, виробляються чи використовуються в діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати ціні чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення), тобто з урахуванням як активів, так і пасивів. Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Цім нормам відповідає зміст ч.3 п.9.1. статуту колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія", на який послалися позивачі в своєму позові, де також зазначено про сплату на протязі звітного року, не пізніше затвердження звіту за минулий рік, в якому вибув учасник (а.с. 143 т.2).

За таких умов, визначення розміру компенсації учасникам, які виключені з колективного підприємства "Мале підприємство "Мрія", а отже і визначення спричиненої шкоди, повинно відбуватися за наслідками річного звіту підприємства, із врахуванням результатів господарської діяльності.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 18 листопада 2014 року №3-182гс14, і ця позиція є обов'язковою для врахування судами відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Всупереч наведеним нормам закону та позиції Верховного Суду України позивачі визначили розмір шкоди як частку ринкової вартості об'єкту нерухомості, який належав колективному підприємству "Мале підприємство "Мрія".

Більше того, позивачі у своєму зверненні від 25.11.2014 (а.с. 79 т.1) прямо зазначають, що дане майно обтяжене іпотекою на користь ПАТ «ВТБ Банк», що свідчить про наявність значних зобов'язань підприємства і неможливість визначення компенсації позивачам без визначення результатів господарської діяльності підприємства. Однак при цьому позивачі визначають розмір компенсації без застосування звітних даних про результати господарської діяльності підприємства і без врахування пасивів.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на очевидні суперечності у наданих позивачами доказах. Так, відповідно до звіту про вартість об'єкту нерухомості площа будівлі за адресою м. Миргород, вул. Гоголя, 84 площа приміщення складала 306,5 кв.м. (а.с. 14 - 42 т.1), в той же час площа належного колективному підприємству "Мале підприємство "Мрія" приміщення складала 269,6 кв.м. (а.с. 191).

За таких умов колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачами розміру спричиненої шкоди і невідповідність обраного позивача способу розрахунку нормам права та правовим позиціям ВСУ.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно зі ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

Оскільки при зверненні до суду з позовом про стягнення збитків позивачами не було доведено розміру спричиненої шкоди, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Оцінюючи необхідність скасування рішення місцнвого господарського суду і прийняття нового, колегіґя суддів вважає, що така необхідність у даному спорі відсутня.

Так, у абзаці 6 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 07.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено про те, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

За таких умов рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі із зазначенням у постанові апеляційного суду про іншу правову оцінку обставин справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивачів на рішення господарського суду Полтавської області від 22.08.2017 по справі № 917/342/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.08.2017 по справі № 917/342/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 19.12.17

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Ільїн О.В.