Постанова № 71076381, 18.12.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2017 Справа № 904/10054/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орешкіної Е.В. (доповідач),

суддів Кузнецової І.Л., Широбокової Л.П.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.,

за участю прокурора Колесніченко В.І., посвідчення №036402 від 27.11.2015;

представників сторін:

від позивача: Олійник Ю.М., представник, довіреність №7/10-2558 від 28.12.2016;

від відповідача: представник не з'явився;

від третьої особи-1: представник не з'явився;

від третьої особи-2: представник не з'явився;

від третьої особи-3: представник не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 у справі №904/10054/16

за позовом: Заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб", м.Дніпро

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпро

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства", м. Дніпро

про витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2016 заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради з позовом про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Ренессанс-Клуб" (надалі - ТОВ Ренессанс-Клуб") на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлового приміщення №35, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Синельниківська, 11 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 64010012101) вартістю 95 154 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 у справі №904/10054/16 (суддя Суховаров А.В.) змінено назву позивача у справі з Дніпропетровської міської ради на Дніпровську міську раду; позовні вимоги задоволені; від ТОВ "Ренессанс-Клуб" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради витребувано нежитлове приміщення №35, розташоване за адресою: вул. Синельниківська, 11 у м.Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64010012101); з ТОВ Ренессанс-Клуб" на користь прокуратури Дніпропетровської області стягнуто судовий збір у розмірі 2 116 грн. 31 коп.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, майно вибуло від власника поза волею останнього, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро шляхом витребування вказаного майна у відповідача, добросовісного набувача, в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального права та процесуального права, просить Дніпропетровський апеляційний господарський суд його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апелянт вказує, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні послався на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6637/2012, якою визнано неправомірність дій ліквідатора - арбітражного керуючого Барановського О.В. Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради (надалі - КЖЕП "Лівобережжя" ДМР) щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута спірного нежитлового приміщення, визнано недійсними результати біржових торгів з продажу цього приміщення, та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 20.06.2013 з відчуження спірного нежитлового приміщення. Проте, на думку відповідача, виходячи з приписів процесуального законодавства, якщо суд встановить, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими , ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Натомість, як вважає апелянт, місцевий господарський суд допустив порушення норм процесуального права щодо необхідності офіційного з'ясування усіх обставин справи і належного встановлення обставин у справі, що розглядається, у тому числі з витребуванням тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає, для належного встановлення обставин даної справи.

Також, за доводами відповідача, місцевим господарським судом надано неправильну юридичну оцінку обставинам справи щодо наявності волі власника на вибуття майна. Відповідач підтверджує, що відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема КЖЕП "Лівобережжя" ДМР, підлягали передачі на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради у відповідності з порядком, визначеним цим рішенням. Проте, як стверджує відповідач, рішення Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 виконано не було, фактично майно з балансу третьої особи-2 знято не було та не вилучено з володіння; майно залишилось закріпленим за КЖЕП "Лівобережжя" ДМР на праві господарського відання. В подальшому, в процесі ліквідації за рішенням міської ради КЖЕП "Лівобережжя" ДМР складено ліквідаційний баланс підприємства, який затверджено Дніпропетровською міською радою. Відповідно до цього ліквідаційного балансу вартості майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів; при цьому активи боржника в ліквідаційному балансі зазначені із врахуванням всього майна, яке знаходилось на балансі підприємства на той момент. Посилаючись на ряд норм Господарського кодексу України, відповідно до яких майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство); особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності, зокрема, державних комерційних підприємств, а державне комерційне підприємство як суб'єкт підприємницької діяльності несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном, відповідач вважає, що і у спірних правовідносинах такий боржник, як комунальне підприємство, теж несе відповідальність за наслідки свої діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном. На думку відповідача, за обставин недостатності вартості майна боржника - юридичної особи для задоволення вимог кредиторів, умисне виведення з ліквідаційної маси ліквідного активу боржника безпосередньо порушувало б права інших осіб-кредиторів. Отже, за доводами відповідача, Дніпропетровська міська рада була обізнана, що спірне майно після включення його до проміжного ліквідаційного балансу може бути відчужено в процедурі погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство боржника. Висновок суду про те, що лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням Дніпропетровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном є, на думку відповідача, таким, який зроблено без врахування приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідач вважає, що хоча територіальна громада м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради і є власником закріпленого за банкрутом (комунальним підприємством) майна, але з дати прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури повноваження міської ради як представника власника майна банкрута припинились. Натомість, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури повноваження органу управління та власника майна банкрута щодо його реалізації для задоволення вимог кредиторів набув ліквідатор. Відповідач зазначає, що і в подальшому рішенням від 28.03.2012 року №41/22 Дніпропетровська міська рада підтвердила свою волю на те, що спірне нерухоме майно на момент визнання банкрутом КЖЕП "Лівобережжя" ДМР залишалось закріпленим за ним на праві повного господарського відання, а тому мало бути включено до ліквідаційної маси та відчужено з метою погашення вимог кредиторів в процедурі ліквідації.

Також, відповідач посилається на ті обставини, що рішення Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011, прийняте до визнання боржника банкрутом, не могло бути виконано на дату визнання боржника банкрутом через наявність обтяжень нерухомого майна, накладених з метою звернення стягнення на нього для задоволення вимог кредиторів комунального підприємства; усі активи КЖЕП "Лівобережжя" ДМР знаходяться у податковій заставі. Обтяження з майна цього боржника були зняті лише господарським судом у межах справи про банкрутство з метою його подальшої реалізації згідно процедури, передбаченої спеціальними нормами законодавства про банкрутство, а не з метою його передачі на користь третіх осіб.

Відповідач вважає, що місцевий господарський суд надав неправильну юридичну оцінку і обставинам щодо недійсності правочину, на виконання якого було передано майно, оскільки визнання недійсним договору не свідчить про вибуття майна з володіння особи, яка його передала, не з її волі, за відсутності якої закон пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача. На думку апелянта, вимоги про витребування нерухомого майна у відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, у зв'язку із вибуттям майна з володіння власника без його волі, не підлягають задоволенню. Згідно з наведеною правовою нормою майно не може бути витребуване від добросовісного набувача як таке, що продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Відповідач вважає, що місцевий господарський суд повинен був встановити особу, яка винна в недійсності договору купівлі-продажу спірного майна, та вирішити питання стягнення з такої особи на користь добросовісного набувача понесених ним витрат на придбання майна.

Також, апелянт посилається на ті обставини, що місцевий господарський суд, розглядаючи спір по суті, не надав належної правової оцінки заявленому клопотанню відповідача про застосування строків позовної давності, тоді як важливою умовою для правильного вирішення спору є встановлення обставин початку перебігу строку позовної давності та його спливу; виходячи з наведеного, відповідач вважає неправомірним і помилковим відхилення судом клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив та зазначив, що оцінку вказаним в апеляційній скарзі обставинам вже надано господарським судом у справі №38/5005/6636/2012 про банкрутство третьої особи-2 під час розгляду скарги прокурора на дії ліквідатора. За доводами прокурора, враховуючи, що усі учасники даної справи приймали участь у розгляді справи №38/5005/6637/2012, постановлене у ній рішення відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є для них преюдиційним. Прокурор вважає, що будь-які дії позивача, вчинені у справі про банкрутство чи поза нею, не свідчать про наявність волі власника на вибуття спірного майна з його власності, оскільки відповідно до п. 30 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", така воля може виражатися виключно у формі рішення про відчуження нерухомого майна, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради. Проте, таке рішення Дніпровською міською радою щодо спірного майна не приймалось. Безпідставним вважає прокурор і посилання відповідача на неможливість витребування від нього спірного нерухомого майна з огляду на положення ч.2 ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки це майно набуте підприємством за договором купівлі-продажу, який не пов'язаний з виконанням цього рішення. Враховуючи, що ухвалою суду від 29.08.2016 у справі №38/5005/6636/2012 визнано недійсними результати біржових торгів та договір купівлі-продажу від 20.06.2013 щодо спірного об'єкту, прокурор вважає, що ним обрано правильний спосіб захисту права територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради шляхом пред'явлення віндикаційного позову. Також, прокурор зазначає, що відповідач не заявляв жодних вимог у будь-якій формі про необхідність стягнення з будь-яких осіб будь-яких грошових коштів, відтак посилання на порушення судом норм матеріального права, у даному випадку, є безпідставним. До того ж, задоволення позову прокурора у даній справі не позбавляє відповідача права на звернення до суду з позовом до продавця витребуваного майна відповідно до ст.661 Цивільного кодексу України з вимогою про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. Також, на думку прокурора, безпідставним є посилання відповідача на незаконність незастосування судом наслідків пропуску прокурором позовної давності у справі, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом всього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Дніпровська міська рада доводи прокурора підтримала.

Треті особи на виклик суду не з'явились, відзиви на апеляційну скаргу не надали, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, з огляду на що колегія суддів вважає можливим переглянути справу в апеляційному порядку за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників прокуратури та позивача, дослідивши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991 №46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" затверджено перелік об'єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів (п.1 рішення).

В подальшому, 26.09.2001 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення за №26/23 "Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991 №46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів", яким, зокрема:

пункт 1 рішення від 27.11.1991 №46 визнано таким, що втратив чинність та викладено його в новій редакції: "1. Затвердити перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська" (п. 2.1);

доповнено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська розділом ХІІІ (додаток) (п. 2.2).

Рішенням Дніпропетровської обласної ради №232-10/ХХIV від 23.10.2003 "Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області" в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради №159-р від 18.08.2003 "Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя".

Рішенням Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство "Лівобережжя" з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003.

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011 №16/9 "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" вирішено провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, шляхом передачі з їх балансу на баланс Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради окремо розташованих нежитлових будівель і споруд, призначентх для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Пунктом 7 зазначеного рішення зобов'язано робочу групу у двомісячний термін визначити шляхи та терміни реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради (здійснення заходів щодо скорочення кількості комунальних житлово-експлуатаційних підприємств-боржників тощо) та першочергово розробити план заходів щодо припинення юридичних осіб.

У зв'язку зі збитковістю комунальних житлово-експлуатаційних підприємств та неможливістю продовження ними подальшої діяльності Дніпропетровською міською радою 29.07.2011 за №40/14 прийнято рішення "Про припинення юридичних осіб - деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради", яким було вирішено припинити юридичні особи шляхом ліквідації.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.03.2012 №41/22 "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" затверджено проміжний ліквідаційний баланс КЖЕП "Лівобережжя" ДМР станом на 01.02.2012.

06.08.2012 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі №38/5005/6636/2012 за заявою голови ліквідаційної комісії КЖЕП "Лівобережжя" ДМР до КЖЕП "Лівобережжя" ДМР про визнання останнього банкрутом.

На час порушення провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 року КЖЕП "Лівобережжя" ДМР в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно продовжувало обліковуватися на балансі КЖЕП "Лівобережжя" ДМР.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі №38/5005/6636/2012 КЖЕП "Лівобережжя" ДМР визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

На підставі вказаної постанови ліквідатором КЖЕП "Лівобережжя" призначено арбітражного керуючого Барановського О.В., яким нежитлове приміщення №35, що розташоване за адресою: вул. Синельниківська, 11 в м.Дніпро було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення №35, що розташоване за адресою: вул. Синельниківська, 11 в м. Дніпро загальною площею 118,9 кв.м., оформлених протоколом №53 від 27.12.2012, та переможцем яких визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" (надалі - ТОВ "Регіонінвестгрупп").

На підставі протоколу №53 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення №35, що розташоване за адресою: вул. Синельниківська, 11 в м. Дніпро, 20.06.2013 між КЖЕП "Лівобережжя" ДМР та товариством з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за №947, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказане нерухоме майно ТОВ "Регіонінвестгрупп" було відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (надалі - ТОВ "Ренессанс-Клуб") за договором купівлі-продажу №1755 від 27.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівоборежжя" ДМР скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора задоволено, визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП "Лівоборежжя" ДМР арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №35, що розташоване за адресою: вул. Синельниківська, 11 в м.Дніпро та продажу його з відкритих біржових торгів; визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №35, що розташоване за адресою: вул.Синельниківська, 11 в м. Дніпро, загальною площею 118,9 кв. м., оформлених протоколом №53 від 27.12.2012 та визнано недійсним договір купівлі-продажу №947 від 20.06.2013, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та ТОВ "Регіонінвестгрупп" з відчуження нежитлового приміщення №35, що розташоване за адресою: вул. Синельниківська, 11 в м. Дніпро, загальною площею 118,9 кв. м.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2011 у справі №15/5005/15549/2011 зобов'язано КЖЕП "Лівобережжя" ДМР передати шляхом підписання ліквідаційною комісією КЖЕП "Лівобережжя" ДМР в особі голови ліквідаційної комісії Пересунька Б.Б. авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" ДМР 118 об'єктів нерухомого комунального майна.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 у справі №804/53/15, якою залишено без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 встановлено, що вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016 у справі №201/17998/15-к (провадження № 1-кп/201/62/2016), що набрав законної сили 23.05.2016 відносно Пересунька Б.Б., останнього визнано винним у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 382 Кримінального кодексу України, а саме умисне невиконання службовою особою рішення суду, що набрало законної сили. Зазначеним вироком суду підтверджено протиправність дій голови ліквідаційної комісії КЖЕП "Лівобережжя" щодо невиконання обов'язку зняти обтяження та передати майно комунального підприємства на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" ДМР, а також умисне невиконання рішень господарського суду Дніпропетровської області щодо яких його було зобов'язано передати майно комунального підприємства на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради.

Згідно з частинами 3, 4 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, неправомірність дій щодо відчуження спірного нерухомого майна встановлена та доведена вищенаведеними судовими рішеннями, які набрали законної сили і згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України підлягають обов'язковому виконанню.

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 330 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За приписами ст. 143 Конституції України і ст.327 Цивільного кодексу України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з ч.1 ст.60 Закону України від 21.05.1997 №280/97 "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

При цьому, згідно з п. 30 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Таким чином, лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Відповідне рішення щодо продажу спірного об'єкта в матеріалах справи відсутнє.

Окрім того, неправомірність набуття права власності ТОВ "Регіонінвестгрупп" на нерухоме майно за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20.06.2013 встановлено у справі №38/5005/6636/2012.

Відповідно до п. 2.15 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 Цивільного кодексу України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу ч. 5 ст. 12 названого Кодексу презюмується.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України. У такому випадку чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у справі, що розглядається, є договір купівлі-продажу від 20.06.2013, права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна -відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6636/2012, (якою договір купівлі-продажу від 20.06.2013 визнано недійсним), встановлено, що майно вибуло поза волею його власника. Оскільки, спірне нерухоме майно ТОВ "Регіонінвестгрупп" було відчужене ТОВ "Ренесанс-Клуб", Дніпропетровська міська рада має право на його витребування шляхом пред'явлення віндикаційного позову на підставі ст.388 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевказане, а також те, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло з володіння Дніпропетровської міської ради поза її волею, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про витребування майна від відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який в постановах №916/2129/15 від 05.10.2016, №916/2131/15 від 25.01.2017 дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Аналогічні висновки щодо можливості витребування нерухомого майна, що вибуло поза волею власника, викладені в постановах Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі №3-122гс14, від 11.06.2014 у справі №6-52цс14, від 08.06.2016 у справі № 6-3089ц15.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відносно заяви відповідача про застосування строку позовної давності, поданої до місцевого господарського суду, слід зазначити, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст.344 Цивільного кодексу України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 Цивільного кодексу України не застосовуються (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 №3-604гс16 (господарська справа 916/2129/15), Вищого господарського суду України від 08.11.2016 № 916/1624/15).

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача відносно вибуття спірного майна з володіння позивача за його волею, як такі, що спростовуються наявними у справі доказами, які свідчать про відсутність волевиявлення позивача на відчуження спірного майна в рамках процедури банкрутства третьої особи-2, оскільки рішення про відчуження майна міською радою не приймалося.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про безпідставне застосування місцевим господарським судом ст.35 Господарського процесуального кодексу України та необхідність доказування в цій судовій справі факту правомірності чи неправомірності дій арбітражного керуючого щодо нерухомого майна, як такі що спростовуються вищенаведеним.

Також, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про необхідність встановлення у цій справі особи, яка винна в недійсності договору купівлі-продажу спірного майна, та вирішення питання стягнення на користь добросовісного набувача понесених ним витрат на придбання майна, оскільки вирішення цих питань не є предметом спору у справі, окрім того, відповідач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду.

Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, іншим юридичним особам здійснюється з врахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників (комунальне майно, майно, що може завдати шкоди довкіллю, майно мобілізаційного резерву).

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстави для задоволення апеляційної скарги ТОВ "Ренессанс-Клуб".

З огляду на викладене та керуючись п.1 ч.1 ст. 275, ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 у справі №904/10054/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного суду України.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.Л. Кузнецова

(Повний текст постанови складено 19.12.2017).