Рішення № 71076183, 28.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017Справа №910/16998/17

За позовом Міністерства юстиції України;

до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс";

про відшкодування збитків 79 415,38 грн.

Суддя О. В. Мандриченко

Представники:

Від позивача: Солодинська І.П., представник, довіреність № 945/9.1/22-17 від 31.01.2017 р.;

Від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 79 415,38 грн. збитків, а також 1 600,00 грн. витрат по сплаті судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 року порушено провадження у справі № 910/16998/17, розгляд справи призначено на 07.11.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 року відкладено розгляд справи до 28.11.2017 р., у зв'язку з нез'явленням представників відповідача у судове засідання.

У судовому засіданні 28.11.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач був належним чином повідомлений про час, день і місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленням, яке повернулося на адресу суду і підтверджує факт направлення ухвали господарського суду на адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДРПОУ.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. Згідно статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідач не направив в судове засідання своїх повноважних представників, не надав письмовий відзив на позовну заяву, а також не заперечив позовні вимоги по суті.

З огляду на неявку представника відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Європейського суду з прав людини від 12.12.2013 (далі - Європейський суд) у справі «Малахова та інші проти України» за заявою № 35995/09 та 249 інших заяв, Європейським судом встановлено надмірну тривалість виконання рішень, ухвалених на користь заявників, зокрема, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.02.2006 у справі № 2-3373 за позовом ОСОБА_2 (далі - заявник) до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Спецсервіс» (далі - відповідач) про стягнення на користь заявника 33 330 грн. за договорами позики, 333,30 грн. за розрахунково-касове обслуговування, 1 083,22 грн відсотків річних від простроченої суми, 10 000 грн. моральної шкоди (далі - рішення національного суду).

На виконання рішення Європейського суду з Державного бюджету України на особистий рахунок заявника сплачено присуджене відшкодування моральної шкоди (сатисфакції) у розмірі 2 000 євро, що в гривневому еквіваленті на момент здійснення платежу становило 34 668,86 грн. та підтверджується платіжним дорученням від 20.08.2014 № 4998, а також заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 44 746,52 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.10.2014 № 7541.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 названого Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) Україною ратифіковано 17.07.1997.

Відповідно до положень Конвенції Україна взяла на себе обов'язок гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією.

Водночас особа може звернутися до Європейського суду якщо вона вважає себе особисто і безпосередньо жертвою порушення Державою одного або кількох прав, гарантованих Конвенцією та Протоколами до неї. Відтак, сторонами у справах, які розглядаються Європейським судом, є заявниця та відповідач - Держава, а рішення виносяться Європейським судом проти держави-відповідача, а не проти конкретних державних органів, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб.

Таким чином, держава Україна в особі Уряду України, який у Європейському суді представляє Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб.

У даному випадку заявник звернувся до Європейського суду у зв'язку із тривалим невиконанням відповідачем ухваленого на користь заявника судового рішення.

Отже, визнання Європейським судом порушення державою Україна Конвенції є наслідком несвоєчасної виплати відповідачем належних до оплати за рішенням національного суду сум. У випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань, настання негативних наслідків у вигляді порушення законних прав заявника та збитків держави виключається.

Відповідно до статті 41 Конвенції, якщо Європейський суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної держави передбачає лише часткове відшкодування, Європейський суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. У даному випадку розмір справедливої сатисфакції становив 2 000 євро, що на момент виконання рішення Європейського суду в еквіваленті становило 34 668,86 грн та було перераховано на рахунок ОСОБА_2

Таким чином, оскільки Україна взяла на себе обов'язок гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією, а міжнародною судовою установою констатовано порушення прав заявника, обов'язок відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до Конвенції покладався на державу Україна.

При цьому, виплата відповідачем коштів ОСОБА_2 на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.02.2006 у справі № 2-3373, унеможливило б звернення заявника до Європейського суду, що в свою чергу не потягло б збитків Державному бюджету України, тобто Держава понесла збитки внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача.

Частиною 5 статті 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обов'язок Органу представництва звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.

Органом представництва згідно зі статтею 1 цього ж Закону та постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 784 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є Міністерство юстиції України.

Враховуючи зазначене, Міністерство юстиції України на підставі статті 9 зазначеного Закону та статей 15-17 Цивільного кодексу України звернулося до господарського суду за захистом цивільних прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Статтею 1191 ЦК України визначено, що відшкодування шкоди, завданої іншою особою, зумовлює виникнення права зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього порушника у розмірі виплаченого відшкодування.

За своєю суттю регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У спірних правовідносинах держава Україна має зворотне право вимоги (регресу) на відшкодування з відповідача збитків у сумі 79 415,38 грн, що понесені з Державного бюджету України на виконання рішення Європейського суду «Малахова та інші проти України».

Регресна вимога завжди спрямована на відшкодування втрат, понесених за рахунок або з вини іншої особи, а тому вона, по суті, є зобов'язанням по відшкодування шкоди й, отже, є формою цивільно-правової відповідальності.

Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною - вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які утворюють склад цивільного правопорушення.

Підставами цивільно-правової відповідальності є: протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); наявність майнової та (або) моральної шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправність поведінки відповідача встановлена Європейським судом під час розгляду заяви № 31618/11, поданої ОСОБА_2 в рамках справи «Малахова та інші проти України».

Як зазначалось вище рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.02.2006 у справі № 2-3373 з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Спецсервіс» стягнуто на користь заявника 33 330 грн. за договорами позики, 333,30 грн за розрахунково-касове обслуговування, 1 083,22 грн. відсотків річних від простроченої суми, 10 000 грн моральної шкоди.

Відповідно до листа Приморського районного суду м. Одеси від 21.06.2013 № 2-3373/06, провадження у цивільній справі № 2-3373 втрачено.

Разом з тим, згідно із відміткою суду, рішення національного суду набрало законної сили 20.02.2006.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України у строки, встановлені законом.

Обов'язок відповідача полягав у сплаті належних за рішенням національного суду сум ОСОБА_2, який не виконувався відповідачем, що і зумовило звернення заявника до Європейського суду.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси набуло законної сили 20.02.2006 та відповідачем не виконувалось.

Водночас згідно з листом Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 11.06.2013 № 16985, копія якого додається, відповідно до наданої відділом державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві встановлено, що 26.01.2009 державним виконавцем на підставі пункту 4 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), чинного на момент проведення виконавчих дій, винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження № 11305071 по виконанню виконавчого листа Приморського районного суду м. Одеси від 29.03.2006 № 2-3373 про стягнення з ДП МВС України «Спецсервіс» на користь ОСОБА_2 боргу у сумі 1 083,22 грн, копію якої разом з виконавчим документом направлено заявнику.

Державним виконавцем відповідно до статей 3, 18, 24 Закону винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень №№ 11304524, 11304840 та 11304958 по виконанню виконавчих листів № 2-3373, виданих 29.03.2006 Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з відповідача на користь заявника боргу у розмірі 333,30 грн, 33 330,00 грн та 10 000 грн. Копії постанов направлено на адреси сторін виконавчого провадження та боржнику (відповідачу) надано термін для самостійного виконання до 02.02.2009.03.02.2009.

На виконання статті 49 Закону державним виконавцем винесено постанови про приєднання даних виконавчих проваджень до зведеного виконавчого провадження.

В ході проведення державним виконавцем виконавчих дій у рамках зведеного виконавчого провадження встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, нерухомого майна та транспортних засобів за відповідачем не зареєстровано.

03.12.2010 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, копію якої направлено до банківських установ для виконання. Водночас платіжні вимоги від 20.12.2010 про примусове списання коштів з рахунків боржника (відповідача) банківськими установами повернуто без виконання, оскільки кошти на рахунках боржника були відсутні.

Слід зазначити, що статтею 4 Закону не було передбачено інших заходів примусового виконання судового рішення, крім звернення стягнення на кошти та майно боржника.

Водночас, відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із приписами статті 1 Закону виконавче провадження це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на вичерпання усіх можливих заходів примусового виконання рішення національного суду, 27.12.2010 державним виконавцем винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу, копії яких разом з виконавчими документами направлено стягувачу.

Водночас, згідно із відомостями Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, наведені вище виконавчі документи повторно до органів державної виконавчої служби м. Києва станом на 11.06.2013 не надходили та не перебували.

За таких обставин дії органів державної виконавчої служби відповідали вимогам чинного законодавства, оскільки належним доказом неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця є відповідне рішення суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди. Такі рішення по даній справі відсутні. Бездіяльність органу державної виконавчої служби не встановлена.

Разом з тим наведене, а саме відсутність виконавчого провадження із виконання рішення національного суду, не позбавляли відповідача обов'язку провести розрахунок із заявником та не звільняє його від відповідальності.

З огляду на викладене моральна шкода заявнику завдана саме бездіяльністю відповідача у зв'язку з неспроможністю забезпечити виконання рішення національного суду, що і було встановлено рішенням Європейського суду.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказане рішення Європейського суду є преюдицією, а тому повторному доказуванню встановленні в ньому факти не підлягають.

Протиправна поведінка (у даному випадку бездіяльність) відповідача призвела до заподіяння державі Україна матеріальної шкоди, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду «Малахова та інші проти України», у сумі 79 415,38 грн (платіжні доручення від 20.08.2014 № 4998 та від 15.10.2014 № 7541).

Причинний зв 'язок між протиправною поведінкою відповідача і заподіяною шкодою є очевидним, оскільки визнання Європейським судом з прав людини порушення державою Україна Конвенції є наслідком невиконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_2

У випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань, настання негативних наслідків у вигляді порушення законних прав заявника та, відповідно, звернення його до Європейського суду, ухвалення Європейським судом рішення, що призвело до понесення збитків Державного бюджету внаслідок виплати справедливої сатисфакції та боргу за рішенням національного суду, виключається.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, частиною другою зазначеної норми встановлено, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

При цьому згідно із статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність вини відповідача у заподіянні збитків Державному бюджету внаслідок виконання рішення Європейського суду «Малахова та інші проти України» у розмірі 79 415,38 грн.

З огляду на викладене, в діях (бездіяльності) відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді стягнення з відповідача збитків у розмірі 79 415,38 грн., завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини «Малахова та інші проти України».

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Cтягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Спецсервіс» (ідент. код: 30434770, пров. Косогірний, 8, м. Київ, 04050) на користь Державного бюджету України (рахунок 31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 37567646, банк отримувача Державна казначейська служба України, м. Київ, отримувач Державна казначейська служба України) збитки, завдані Державному бюджету України у сумі 79 415,38 грн. (сімдесят дев'ять тисяч чотириста п'ятнадцять гривень 38 коп.). Видати наказ.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 13.12.2017 р.