Рішення № 71076143, 12.12.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р.Справа № 922/3791/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Каюкову Ю.В.

розглянувши справу

за позовом ФГ "Масарівські Липки", м. Копичинці до Товариство з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна сервісна компанія", м. Харків про стягнення коштів у розмірі 70 596,13 грн. за участю представників:

позивача - Кушнірчук В.М., за дов. № б/н від 01.11.2017 року

відповідача - не з'явився

за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фермерське господарство "Масарівські Липки", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна сервісна компанія", про стягнення 58 630,66 грн. основної заборгованості, 3 518,50 грн. інфляційних втрат, 1 021,62 грн. 3% річних та 7 426,01 грн. пені. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати (судовий збір та інші судові витрати відповідно до законодавства України).

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки продукції № 15-89 від 30 листопада 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 листопада 2017 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/3791/17 і призначено її до слухання у судовому засіданні на 28 листопада 2017 року. 28 листопада 2017 року, ухвалою господарського суду Харківської області, відкладено розгляд даної справи до 12 грудня 2017 року. Судом долучено до матеріалів справи документи, які надійшли через канцелярію суду від: Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області - лист (вх. № 41202 від 11 грудня 2017 року); позивача - заява про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 41454 від 12 грудня 2017 року); клопотання (вх. № 41368 від 12 грудня 2017 року) про зарахування витрат, пов'язаних з явкою представника в судове засідання 12 грудня 2017 року до судових витрат з додатками); відповідача - заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 41438 від 12 грудня 2017 року та заява про відкладення розгляду справи (вх. № 41440 від 12 грудня 2017 року).

В призначене судове засідання 12 грудня 2017 року з'явився представник позивача, відповідач свого уповноваженого представника в дане судове засідання не направив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з відстеження пересилання поштових відправлень, телефонограмою та поданими до суду заявами.

Суд, розглянувши заяву відповідача про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 41438 від 12 грудня 2017 року), керуючись ст. 22 ГПК України, задовольняє її.

Суд, розглянувши заяву відповідача про відкладення розгляду справи (вх. № 41440 від 12 грудня 2017 року), мотивовану неотриманням ані копії позовної заяви, ані ухвали суду про порушення провадження у справі, обізнаністю про розгляд справи в суді 11 грудня 2017 року з офіційного сайту Судової влади України, як наслідок - відсутність часу підготувати та подати до суду відзив на позовну заяву, та необхідністю позивачу уточнити суму заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача з огляду на оплату останнім суми основної заборгованості у розмірі 5 000,00 грн., проти задоволення якої заперечував представник позивача вказуючи про те, що він не має наміру подавати до суду заяву про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог, відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне: по-перше, в матеріалах справи наявний оригінал опису вкладення до цінного листа від 09 листопада 2017 року з якого вбачається, що позивачем було направлено на юридичну адресу відповідача копію позовної заяви з доданими до неї документами, по-друге, копії ухвал суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи направлялися усім учасникам процесу, що підтверджується, зокрема, штемпелем на звороті даних ухвал, Витягами з відстеження пересилання поштових відправлень, копією ухвали суду про порушення провадження у справі, яка була направлена на адресу відповідача та повернулася до суду з відміткою поштової установи "за закінченим терміном зберігання", вказані обставини свідчать про те, що відповідачем не отримано копії даних документів з його (відповідача) вини; по-трете, твердження відповідача про те, що він лише 11 грудня 2017 року дізнався про наявність даної справи в суді є спробою відповідача ввести суд в оману, так як в матеріалах справи наявна телефонограма з якої вбачається повідомлення відповідача ще 08 грудня 2017 року об 11:07 год. про розгляд даної справи; по-четверте, провадження у даній справі порушено ще 14 листопада 2017 року і відповідач не був позбавлений можливості подати до суду відзив на позовну заяву з обґрунтуванням своєї правової позиції стосовно позовних вимог; по-п'яте, суд попереджав сторін про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України (ухвали суду від 14 та 28 листопада 2017 року).

Суд, розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 41454 від 12 грудня 2017 року), яку представник позивача просив суд прийняти до розгляду та здійснювати подальший розгляд справи з її урахуванням, зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту вказаної заяви, позивач просить суд: стягнути з відповідача заборгованість з врахуванням індексу інфляції, що становить 62 406,59 грн. (з яких 58 630,66 грн. основної заборгованості та 3 775,93 грн. інфляційних втрат) 1 037,25 грн. 3% річних та пені у розмірі 7 452,06 грн. Тобто, фактично дана заява за своєю правовою природою є заявою про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, а саме представником позивача збільшено кількісні показники за вимогами, що розглядаються судом, внаслідок проведення перерахування даних сум. Як зазначено в п.п. 3.10, 3.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити розмір позовних вимог може бути реалізовано до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві; при цьому позивачем має бути додержано правило вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарсько процесуальним кодексом України. З огляду на зазначене та дослідивши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 41454 від 12 грудня 2017 року), суд визнав її підлягаючою поверненню без розгляду на підставі пункту 6 ст. 63 ГПК України у зв'язку з недотриманням позивачем порядку подачі відповідної заяви (а саме - ненадання доказів направлення на адресу відповідача копії вказаної заяви).

Під час судового засідання 12 грудня 2017 року представник позивача просив суд долучити до матеріалів справи клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 25 000,00 грн. основної заборгованості з огляду на її (заборгованості) оплату відповідачем під час розгляду справи в судовому порядку, в зв'язку з чим підтримав позовні вимоги з урахування проведеної відповідачем оплати. Дане клопотання судом долучено до матеріалів справи з подальшою реєстрацією в канцелярії суду за вх. № 41457 від 12 грудня 2017 року). В судовому засіданні 12 грудня 2017 року представник позивача не виявив наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

30 листопада 2015 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки продукції № 15-89. Відповідно до п.п 1.1 та 1.2 договору, постачальник бере на себе зобов'язання постачати покупцю товар згідно заявки, а покупець бере на себе зобов'язання його прийняти та оплатити. Асортимент, кількість та терміни поставок товару визначаються сторонами на кожну партію окремо. Документом, що підтверджує виникнення замовлення на кожну партію товару є погоджена постачальником заявка покупця, що надсилається постачальнику факсовим повідомленням або будь-яким іншим зручним для сторін способом. Ціна товару, що постачається, визначається у відповідності з ціною вказаною в Прайс-листах постачальника, які діють на момент виникнення постачальником заявки покупця і вказуються в накладних. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу постачальника. Оплата товару проводиться на умовах відстрочення 21 календарного дня з дати поставки продукції. Розмір загальної суми договору при потребі підлягає уточненню сторонами шляхом складення та підписання сторонами акта взаємозвірки, виходячи з фактично поставленої покупцем кількості продукції, вартість (ціна) якої відображається в накладних, що складаються сторонами по кожному факту поставки партії продукції (п.п. 2.1, 2.2, 2.5 договору). У разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, він зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу (п. 5.1 договору). Згідно п.п. 7.1, 7.4, 7.5 договору, даний договір набирає чинності з дати підписання його сторонами та скріплення печатками. Термін дії договору з 30 листопада 2015 року по 31 грудня 2016 року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов даного договору протягом місяця до закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на один календарний рік на тих же умовах, які були передбачені цим договором.

На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем отримано товар на загальну суму 946 875,58 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладним: № 74 від 07 грудня 2015 року на суму 47 708,88 грн.; № 132 від 14 грудня 2015 року на суму 51 684,82 грн.; № 186 від 21 грудня 2015 року на суму 97 705,85 грн.; № 9 від 04 січня 2016 року на суму 39 542,28 грн.; № 27 від 11 січня 2016 року на суму 62 386,82 грн.; № 70 від 18 січня 2016 року на суму 72 789,82 грн.; № 116 від 25 січня 2016 року на суму 51 425,70 грн.; № 1 від 01 лютого 2016 року на суму 76 504,25 грн.; № 118 від 15 лютого 2016 року на суму 66 207,29 грн.; № 183 від 22 лютого 2016 року на суму 66 967,39 грн.; № 57 від 07 березня 2016 року на суму 39 180,32 грн.; № 314 від 28 березня 2016 року на суму 31 586,45 грн.; № 212 від 16 січня 2017 року на суму 82 490,45 грн.; № 135 від 06 лютого 2017 року на суму 33 910,01 грн.; № 490 від 20 лютого 2017 року на суму 30 305,70 грн.; № 156 від 06 березня 2017 року на суму 51 432,46 грн.; № 597 від 21 березня 2017 року на суму 45 047,09 грн. Втім, як вказує позивач у позовній заяві, відповідачем свої зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості отриманого товару (з урахування проведеного відповідачем повернення товару) своєчасно та в повному обсязі не виконано (несплаченим лишається товар, що поставлявся за видатковими накладними № 156 від 06 березня 2017 року (частково на суму 13 583,57 грн.) та № 597 від 21 березня 2017 року (в повному обсязі), вказані обставини й стали підставою для позивача звернути з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. В розумінні статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). До частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, - господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Водночас, статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 694 ЦК України встановлено особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу; товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, дослідивши умови договору поставки продукції № 15-89 від 30 листопада 2015 року, суд вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Водночас судом встановлено, що під час розгляду справи в суді (позивач звернувся із даним позовом до суду 10 листопада 2017 року - звернення до поштової установи) відповідачем сплачено на користь позивач 25 000,00 грн. (платіжне доручення № 1140 від 11 грудня 2017 року на суму 5 000,00 грн. та платіжне доручення № 1156 від 11 грудня 2017 року на суму 20 000,00 грн.).

Згідно п. 1.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на факт сплати відповідачем частини суми боргу під час розгляду справи судом, провадження у справі в частині стягнення 25 000,00 грн. основної заборгованості підлягає припиненню згідно п. 1.1 ст. 80 ГПК України, чим задовольняється клопотання позивача (вх. № 41457 від 12 грудня 2017 року).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому ст.ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фермерського господарства "Масарівські Липки" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна сервісна компанія" 33 630,66 грн. заборгованості за поставлений товар обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача 1 021,62 грн. 3% річних та 3 517,84 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищій господарський суд України визначив, що: інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так cамо як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 021,62 грн. 3% річних та 3 517,84 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 7 426,01 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. До ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до п. 5.1 договору, сторонами передбачено відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунків у вигляді пені.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був наданий обґрунтований розрахунок пені, відповідно до якого сума пені складає 7 426,01 грн. Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені, враховуючи п. 5.1 спірного договору та приписи ст. 232 ГК України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача в частині стягнення 7 426,01 грн. пені підлягають задоволенню.

Суд, розглянувши клопотання позивача (вх. № 39708 від 28 листопада 2017 року та вх. № 41368 від 12 грудня 2017 року) про зарахування витрат, пов'язаних з явкою представника в судове засідання 28 листопада 2017 року та 12 грудня 2017 року до судових витрат, зазначає наступне. Як вбачається з даних клопотань, позивач просить суд: зарахувати витрати, пов'язані з явкою представника позивача в судове засідання 28 листопада 2017 року до судових витрат у розмірі 1 682,87 грн. з яких 782,87 грн. - транспортні витрати, 900,00 грн. - добові за три календарних дні; зарахувати витрати, пов'язані з явкою представника позивача в судове засідання 12 грудня 2017 року до судових витрат у розмірі 1 458,24 грн. з яких 558,24 грн.- транспортні витрати, 900,00 грн. - добові за три календарних дні.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судом досліджено документи, надані в обґрунтування вказаних клопотань, зокрема, копії проїзних квитків: № 000ВЗD8E-7E56-0C06-0001 на 27 листопада 2017 року; № 000ВЗD8E-07D6-0F8B-0001 на 28 листопада 2017 року ; № 000ВЗD8E-EFD6-0FB2-0001 на 28 листопада 2017 року; № 000B3D97-5F74-D0E7-0001 на 11 грудня 2017 року; № 00084,53 00049,64 на 11 грудня 2017 року; № 000B3D97-8774-D4AB-0001 на 12 грудня 2017 року, та встановлено, що вказані квитки придбані на ім'я представника позивача, який був присутнім в судових засіданнях 28 листопада 2017 року та 12 грудня 2017 року. З огляду на що, суд вважає за можливе покласти витрати на проїзд представника позивача в судові засідання 28 листопада 2017 року та 12 грудня 2017 року в загальному розмірі 1 341,11 грн. на відповідача. В решті задоволення клопотань позивача в частині віднесення 1 800,00 грн. витрат добових (за явку в судові засідання 28 листопада 2017 року та 12 грудня 2017 року), суд відмовляє як в необґрунтованих, недоведених та таких, що не підлягають задоволенню.

Керуючи ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у розмірі 2 941,11 грн. (які складаються з витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 600,00 грн. та 1 341,11 грн. витрати на проїзд представника позивача в судові засідання 28 листопада 2017 року та 12 грудня 2017 року) покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 75, п. 1.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна сервісна компанія" (61001, м. Харків, пр-т Московський, 90, код ЄДРПОУ 33142809) на користь Фермерського господарства "Масарівські Липки" (48260, Тернопільська обл., Гусятинський р-н, м. Копичинці, вул. Богуна, 45, код ЄДРПОУ 35218921) 33 630,66 грн. основної заборгованості, 3 517,84 грн. інфляційних втрат, 1 021,62 грн. 3% річних, 7 426,01 грн. пені та 2 941,11 грн. судових витрат (які складаються з 1 600,00 грн. судового збору та 1 341,11 грн. витрат на проїзд представника позивача).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна сервісна компанія" (код ЄДРПОУ 33142809) 25 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 18.12.2017 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/3791/17