Рішення № 71075857, 13.12.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" грудня 2017 р.Справа № 916/2630/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Каблекс-Україна";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Інжінірінг Груп";

про стягнення 203 514, 86 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Семенов В.І. - Договір про надання правової допомоги №09/10 від 09.10.2017р.;

від відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Каблекс-Україна" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Інжінірінг Груп", в якій згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 13.12.2017р., просить суд стягнути з останнього грошові кошти у розмірі 203 514, 86 грн., з яких 178 365, 15 грн. основної заборгованості, 8029,69 грн. інфляційних втрат та 17 120, 02 грн. пені.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, а саме 3 100, 00 грн. судового збору та 14 000, 00 грн. сплачених за послуги адвоката.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за договором №11/2017 від 12.01.2016р. зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару, у зв'язку із чим у останнього виникла заборгованість у сумі 178 365, 15 грн., на яку позивачем було нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати у розмірах, що заявлені до стягнення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.11.2017р. порушено провадження у справі №916/2630/17 із призначенням до розгляду в засіданні суду 04.12.2017р.

04.12.2017р. в судовому засіданні, в якому здійснювалась технічна фіксація, представники сторін, які брали участь у судовому засіданні, надали суду певні пояснення щодо виниклого між сторонами спору, представник відповідача просив суд надати час для вирішення спору в позасудовому порядку не заперечуючи при цьому проти факту існування заборгованості перед позивачем.

Представник позивача також просив відкласти розгляд справи, зазначаючи про можливість врегулювання спору та необхідність уточнити розрахунок суми позову, у випадку, якщо між сторонами не буде досягнуто згоди щодо заборгованості.

Приймаючи до уваги пояснення та клопотання сторін, а також у зв'язку із невиконанням вимог ухвали суду та необхідністю додаткового витребування доказів, у судовому засіданні 04.12.2017р. було оголошено перерву до 13.12.2017р.

В судовому засіданні 13.12.2017р. представник позивача під час розгляду справи по суті підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 13.12.2017р. (а.с.133-143), наполягав на задоволенні позову та зазначив, що відповідач так і не звернувся до позивача з пропозицією щодо врегулювання спору.

Представник відповідача в судове засідання 13.12.2017р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення та неподання відзиву на позов суд не сповістив, хоча про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (а.с.70), таким чином суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані вході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Крім того, у відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити з нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Каблекс-Україна" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технік Інжінірінг Груп" (покупець) укладено договір №11/2017 (а.с.18-19), згідно п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари, а покупець прийняти і оплатити їх на умовах цього договору згідно рахунків.

Товаром за вищевказаним договором є кабельно-провідникова та електротехнічна продукція, сума договору складається з вартості відвантаженого продавцем товару, яка вказується у накладних (п.п.1.2., 1.3.).

Відповідно до п. 2.1. договору покупець здійснює 100 % попередню плату товару за договором на поточний рахунок продавця на підставі рахунку. В окремих випадках можливе відтермінування дати оплати на 21 календарних днів з моменту отримання товару покупцем. Датою отримання товару вважається дата підписання накладних.

Пунктами 4.1. та 4.2. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016р., а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору. Строк дії чинного договору автоматично пролонговується на 1 рік на тих самих умовах, якщо за 1 місяць до закінчення строку його дії жодна із сторін не виявила у письмовій формі бажання про його розірвання.

Таким чином, проаналізувавши зміст вказаного договору, суд доходить висновку про можливість застосування до нього норм, що регулюють правовідносини поставки та купівлі-продажу.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 13.01.2017р. по 21.06.32017р. позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 369 585, 46 грн.

Однак відповідач, отримавши товар згідно накладних, свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати товару виконав частково, сплативши відповідачу вартість поставленого товару на суму 210 139, 97 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Приймаючи до уваги, що доказів наявності домовленості сторін щодо відтермінування дати оплати жодною із сторін суду в порядку ст. 33 ГПК України не надано, суд вважає правомірними доводи позивача щодо застосування положень ч.1 ст.692 ЦК України.

Крім того, вищевказані суми щодо поставленого товару та його оплати підтверджуються наявним в матеріалах справи актом звіряння взаємних розрахунків, складеним між сторонами 10.10.2017р. (а.с.20), з якого також вбачається, що на день складення акту початкове сальдо на користь позивача становило 18 919,66 грн.

Таким чином, оскільки наявність заборгованості відповідача перед позивачем за Договором №11/2017 від 12.01.2016р. станом на день подання позову у розмірі 178 365, 15 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, суд доходить висновку щодо задоволення вимог позивача про її стягнення.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у сумі 17 120,02 грн., суд вказує наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Пунктами 5.1., 5.3. договору передбачено, що за порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки у порядку, передбаченому чинним законодавством України. За протермінування оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день протермінування.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст. ст. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, суд, з урахуванням вищевказаних приписів чинного законодавства та умов договору, перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог від 13.12.2017р. (а.с.133-143), вважає його вірним, а вимоги про стягнення пені у заявленому розмірі такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 8 029, 69 грн. суд вказує на таке.

Згідно частини статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, що також наведений у вищевказаній заяві про зменшення розміру позовних вимог від 13.12.2017р., вважає його вірним, а вимоги про їх стягнення у заявлених позивачем розмірах такими, що підлягають задоволенню.

Згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у сумі 3 052, 72 коп., з урахуванням заявленого позивачем розміру позовних вимог, слід покласти на відповідача.

Щодо клопотання позивача про відшкодування понесених ним витрат на послуги адвоката у розмірі 14 000,00 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Зі змісту ч. 1 ст. 49 ГПК України вбачається, що судовий збір у спорах, які виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті, зокрема, за послуги адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2017р. між Адвокатським бюро "Семенов і партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каблекс-Україна" було укладено договір №09/10 про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокатське бюро зобов'язалось надати позивачу правову допомогу з метою захисту прав та інтересів останнього, а позивач зобов'язався за надання правової допомоги за даним договором сплатити гонорар на банківський рахунок Адвокатського бюро у розмірі 14 000, 00 грн.

В підтвердження оплати за надані адвокатом послуги позивачем було долучено до матеріалів справи відповідне платіжне доручення №7594 від 14.11.2017р. на суму 14 000,00 грн. (а.с.69).

Крім того, позивачем було надано обґрунтування витраченого часу в рамках договору про надання правової допомоги №09/10 від 09.10.2017р. у справі №916/2630/17 (а.с.68).

За змістом п.6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З урахуванням вищезазначеного, оцінивши обґрунтування позивача щодо витраченого часу адвоката на супроводження даної справи, суд вважає його дещо завищеним, у зв'язку із чим, з урахуванням суми позову та складності справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на послуги адвоката в сумі 7 000, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Інжінірінг Груп" (65110, Одеська обл., м. Одеса, вул. Розкидайлівська, буд. 69/71, оф. 415, код ЄДРПОУ 38958084) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каблекс-Україна" (02232, м. Київ, пр-т Маяковського, буд. 68, оф. 233, код ЄДРПОУ 33398849) основну заборгованість в сумі 178 365 /сто сімдесят вісім тисяч триста шістдесят п'ять/ грн. 15 коп., пеню у сумі 17 120 /сімнадцять тисяч сто двадцять/ грн. 02 коп., інфляційні втрати у сумі 8 029 /вісім тисяч двадцять дев'ять/ грн. 69 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3 052 /три тисячі п'ятдесят дві/ грн. 72 коп., а також витрати на послуги адвоката в сумі 7 000 /сім тисяч/ грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18 грудня 2017 р.

Суддя Ю.М. Щавинська