Рішення № 71074893, 13.12.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 грудня 2017 р. Справа № 902/1024/17

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер", м.Київ

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Ладижин, Вінницька область

про стягнення 14 619,94 грн

За участю секретаря судового засідання Кузьменко В.В.

Представники сторін не з'явилися.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Кушнер" подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 14 619,94 грн, з яких 10 619,94 грн вартості переданого в суборенду майна та 4 000,00 грн штрафних санкцій.

Ухвалою від 21.11.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1024/17 та призначено судове засідання на 13.12.2017 р.

07.12.2017 р. до суду засобами електронного зв'язку надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.

Відповідач в судове засідання не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання доказів не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 21.11.2017 р. надісланою рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною у витягу з ЄДРЮОФОП № 1003275204 - АДРЕСА_1, 24321 (а.с.36-37, т.1).

При цьому суд констатує, що 04.12.2017 р. до суду повернувся конверт із ухвалою суду від 21.11.2017 р. з відміткою відділення поштового зв'язку "за даною адресою не проживає".

Враховуючи наведене суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами у відповідності до приписів ч.8 ст.811 ГПК України.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання позивача б/н від 07.12.2017 р. про розгляд справи за його відсутності суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Як встановлено судом, згідно довідки від 07.12.2017 р., складеної відповідальним працівником апарату Господарського суду Вінницької області, вказане клопотання не містить електронного цифрового підпису.

Враховуючи те, що клопотання позивача надіслано без електронного цифрового підпису, а тому не є офіційним та не підлягає розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із змісту заявленого позову позивач обґрунтовуючи заявлений позов послався на передання за договорами суборенди № 20042-14480 від 12.06.2013 р. та № 20042-14484 від 12.06.2013 р. торгово-рекламного обладнання відповідачу, який по закінченні вказаних договорів останнім не повернуто.

Із матеріалів справи слідує, що 07.06.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кушнер" (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір поставки продукції № 310353 за умовам якого Постачальник зобов'язаний поставляти продукцію Покупцю згідно замовлення Покупця, а Покупець зобов'язується своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного договору та повертати зворотну тару в строк та на умовах передбачених даним договором (а.с.16-18, т.1).

У подальшому 12.06.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кушнер" (Орендар) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Суборендар) укладено договори суборенди майна № 20042-14480 та № 20042-14484 відповідно до яких Орендар передає в Суборендареві в строкове платне користування (оперативну суборенду), а Суборендар приймає торгово-рекламне обладнання та зобов'язується сплачувати Орендарю орендну плату (а.с.19-21, 23-25, т.1).

Згідно з п.1.2 Договорів суборенди перелік, модель, заводський номер, рік виробництва майна, місцезнаходження, вартість (без ПДВ) та кількість майна зазначаються в наступній таблиці, а саме: колона хром на 2с.п. - 1 шт. - 1 670,00 грн; медальйон - 2 - шт. - 200,00 грн; опрема на 2 с.п.п. - 2 581,61 грн; редуктор - 450,00 грн; роль-бар - 800,00 грн; флеш - 2 шт. - 700,00 грн; шатер 4*4 "Оболонь" - 2 шт. - 2 448,34 грн. (загалом на суму 8 849,95 грн без ПДВ - 10 619,94 грн з ПДВ); місцезнаходження - Броварське шосе, 10а, м.Київ.

12.06.2013 р. між сторонами було підписано акти прийому-передачі майна в суборенду (а.с.22, 26, т.1).

04.01.2016 р. наказом № 16-п Товариством з обмеженою відповідальністю "Кушнер" призначено комісію для проведення перевірок наявності та цільового використання майна (а.с.27, т.1).

17.03.2016 р. членами комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер" було здійснено перевірку наявності та цільового використання торгово-рекламного обладнання ОСОБА_1 за адресою: Броварське шосе, 10а, м.Київ, за результатами чого було встановлено відсутність майна за вказаною адресою, а також торгівельної діяльності (а.с.28, т.1). В акті зазначено про телефонограму ОСОБА_1 для підписання відповідного акту про відсутність майна на що від останнього було отримано відмову.

04.10.2017 р. на адресу відповідача було надіслано претензію № 4107-2 з вимогою повернути майно (а.с.29-33, т.1).

Неповернення майна відповідачем, відсутність реагування на претензію спонукали позивача звернутись із даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як зазначено в ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою господарські зобов'язання, які виникли між сторонами, є зобов'язаннями, котрі за своєю правовою природою являються орендою.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст.772 ЦК України наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Із умов договорів суборенди слідує, що останні укладені строком на 1 рік, а у відповідності до п.6.2 у випадку втрати майна Суборендар зобов'язаний відшкодувати Орендарю вартість майна вказану в п.1.2 Договору.

З врахуванням наведеного вище суд прийшов до переконливого висновку про правомірність та обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача 10 619,94 грн вартості майна переданого в користування Суборендарю.

Також судом розглянуто вимоги позивача 4 000,00 грн штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договорами суборенди у зв'язку з чим суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.7 Договорів суборенди майна визначено, що у випадку невиконання Суборендарем зобов'язань передбачених пунктами 5.1.5, 5.1.17, 5.1.18 (не перешкоджати здійснювати контроль за цільовим використанням майна, не передати майно третім особам без письмової згоди Власника або Орендаря, не змінювати місцезнаходження майна) Суборендар сплачує орендарю або Власнику штраф за кожний окремий випадок в розмірі 2 000,00 грн. Належним підтвердженням таких фактів буде акт складений за участю Орендаря або Власника та Суборендаря, а у випадку ухилення Суборендаря від підписання акту - одностороннім актом Орендаря або Власника з відповідною відміткою.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином заявлені позивачем вимоги про стягнення штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства з урахуванням доведеності позивачем факту прострочення боржника.

З огляду на неспростування відповідачем тверджень та наданих позивачем доказів щодо відсутності майна за адресою визначеною в договорах суборенди: Броварське шосе, 10а, м.Київ суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість вимог позивача у вказаній частині.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення вартості майна та штрафу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо) чи доказів наявності майна та його повернення (видаткові накладні, акти прийому-передачі тощо).

За таких обставин заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

13.12.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 4-6, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, 24321 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кушнер", вул.Миропільська, 4, м.Київ, 02192 (ідентифікаційний код - 32559075) - 10 619 грн 94 коп. - вартості переданого в суборенду майна, 4 000 грн 00 коп. - штрафу, 1 600 грн 00 коп. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Повне рішення складено 18 грудня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2,3 - позивачу - вул. Миропільська, 4, м. Київ, 02192; вул. Броварська, 148, смт Велика Димерка, Броварський район, Київська область, 07442.

4 - відповідачу - АДРЕСА_3, 24321.