Постанова № 71074864, 12.12.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року Справа № 910/8414/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівМалетича М.М., Плюшка І.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики", м. КиївдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет", м. Київпростягнення суми

за участю представників

позивача: Величко Д.В.,

відповідача: Івженко Г.М.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики" (далі за текстом - ПАТ "НВО "Київський завод автоматики") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний Соломонів університет" (далі за текстом - ТОВ "Міжнародний Соломонів університет") про стягнення заборгованості з відшкодування інфляційної складової лізингових платежів та суми ПДВ, яку нараховано на залишок викупної вартості предмету лізингу від його договірної оцінки, за Договором фінансового лізингу № 652 від 31.10.2000 року в розмірі 4 014 267, 15 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2017 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ "Міжнародний Соломонів університет" на користь ПАТ "НВО "Київський завод автоматики" 3 534 098, 11 грн. заборгованості зі сплати інфляційної складової лізингових платежів, 471 555, 20 грн. заборгованості з ПДВ; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Міжнародний Соломонів університет" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

ПАТ "НВО "Київський завод автоматики" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.10.2000 року відкритим акціонерним товариством НВК "Завод автоматики імені Г.І. Петровського" (правонаступником якого є ПАТ "НВО "Київський завод автоматики") (лізингодавець) та Міжнародним Соломоновим університетом (правонаступником якого є ТОВ "Міжнародний Соломонів університет") (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 652 (далі за текстом - Договір), за умовами п. п. 1.1, 2.1 якого лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у строкове платне користування нерухоме майно - будівлю корпусу № 2, що належить лізингодавцю, за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка 1-б (колишня адреса: вул. Старокиївська, 10); об'єкт лізингу вважається переданим лізингоодержувачу у користування з дати підписання цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору розмір місячного лізингового платежу на дату підписання цього Договору складається із 17 879 грн., що є платою за користування об'єктом лізингу, та 12 814 грн., що є сумою відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп і суми відшкодування страхових платежів за Договором страхування об'єкта лізингу. Лізингоодержувач за погодженням з лізингодавцем може коригувати розмір щомісячної суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, або переносити її сплату на наступні періоди.

Згідно з п. 3.2 Договору розмір місячного лізингового платежу за кожний наступний місяць, окрім розміру відшкодування страхових платежів за Договором страхування об'єкта лізингу, визначається шляхом корегування розміру місячного лізингового платежу за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Розмір відшкодування страхових платежів за Договором страхування об'єкта лізингу підлягає корегуванню у порядку передбаченому Договором страхування для страхових платежів.

За умовами п. 3.3 Договору лізингові платежі, окрім відшкодування страхових платежів за Договором страхування об'єкта лізингу, виплачується, як правило в безготівковій формі, у національній валюті, на розрахунковий рахунок лізингодавця не пізніше 7-го числа кожного наступного за поточним місяця. Відшкодування страхових платежів здійснюється в терміни, передбачені Договором страхування об'єкта лізингу і може здійснюватись шляхом передачі лізингоодержувачеві векселю, платником або авалістом (гарантом) на суму відшкодування за яким є лізингоодержувач. У Договорі страхування передбачається можливість сплати страхових платежів вказаними векселями.

Лізингоодержувач має право викупу об'єкта лізингу до закінчення строку Договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної відповідно до п. 2.3 даного Договору. Якщо у послідуючому законом буде встановлено або дозволено застосувати менший відсоток, або зазначену вимогу буде скасовано, то застосовується закон. Якщо у послідуючому законом буде встановлено або дозволено застосувати прискорену амортизацію, то лізингоодержувач має право її застосувати. Достроковий викуп об'єкта лізингу здійснюється: або шляхом разової сплати лізингодавцю невнесеної частини відшкодування вартості об'єкта лізингу, або за рахунок збільшення розміру щомісячних сум відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, які йдуть на його викуп (п. 3.6 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити платежі, передбачені даним Договором.

В п. 8.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків згідно даного Договору сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Цей Договір діє з моменту підписання на протязі 20 років і одного тижня. Останній тиждень відводиться для виконання умов п. 2.4 цього Договору (п. 9.1 Договору).

Предмет лізингу позивачем передано відповідачу, що підтверджується актом передачі у фінансовий лізинг від 31.10.2000 року.

ТОВ "Міжнародний Соломонів університет", скориставшись своїм правом, передбаченим п. п. 3.6, 10.3 Договору на достроковий викуп об'єкт лізингу, 15.03.2016 року здійснило перерахування позивачу 717 820 грн. як дострокове повне відшкодування вартості об'єкта лізингу; 21.07.2016 року відповідачем сплачено на рахунок позивача 143 564 грн. в якості відшкодування ПДВ.

Позивач, звернувшись до господарського суду з позовом, посилався на те, що платіж на відшкодування вартості об'єкта лізингу не містив у собі всієї суми коригування на індекс інфляції відповідно до п. 3.2 Договору, у зв'язку з чим відповідач має заборгованість за період з листопада 2000 року по березень 2016 року, яка складається з суми корекції лізингового платежу на індекс інфляції, що становить 3 542 711, 95 грн. з ПДВ (розмір ПДВ нарахований на індексацію), та заборгованість з ПДВ на "чисті" платежі з відшкодування вартості об'єкта лізингу у сумі 471 555, 20 грн., що разом становить 4 014 267, 15 грн., яку просив стягнути в судовому порядку.

Задовольняючи частково позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що за умовами Договору на відповідача було покладено обов'язок сплачувати лізингові платежі із корегуванням останніх на індекс інфляції; однак, оплату лізингових платежів відповідачем за весь період дії Договору здійснено без індексації; при цьому, судами враховано, що за умовами п. 3.1 Договору лізингоодержувач за погодженням з лізингодавцем може коригувати розмір щомісячної суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, або переносити її сплату на наступні періоди, у зв'язку з чим дійшли висновку, що оскільки питання щодо відмови від індексації або її перенесення на наступні періоди сторонами у встановленому Договором порядку не вирішувалось, зазначене вказує на направлення волі сторін на перенесення строків сплати інфляційної складової лізингових платежів до того часу, коли позивач заявить вимогу про їх сплату, та яку позивачем заявлено шляхом виставлення відповідачу рахунку на оплату інфляційної складової, і такий рахунок, з урахування ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, підлягав оплаті відповідачем у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги, що відповідачем не зроблено, а, отже, не оплата цього рахунку є підставою для стягнення інфляційної складової з відповідача у судовому порядку; при цьому, у розрахунку позивача судом виявлено помилку (нарахування інфляційної складової на сплачену суму), у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволено частково у розмірі 3 534 098, 11 грн.

Також, з посиланням на положення п. 187.6 ст. 187, пп. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків щодо правомірності нарахування позивачем ПДВ на суми лізингових платежів в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволено повністю у розмірі 471 555, 20 грн.

При цьому, господарськими судами вказано на відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем у справі, оскільки строки оплати інфляційної складової та ПДВ волевиявленням сторін було перенесено, а тому строк сплати інфляційних та ПДВ настав по сплину семи днів від направлення поштою 03.02.2017 року відповідачу рахунків на оплату, з огляду на що строк позовної давності до позовної вимоги про стягнення ПДВ позивачем не пропущено.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки господарських судів є передчасними та зроблені без належного з'ясування всіх обставин у справі з огляду на наступне.

Так, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині судового рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Положеннями ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

За приписами ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційної складової лізингових платежів за період з листопада 2000 року по березень 2016 року та відхиляючи заяву відповідача про застосування правових наслідків спливу строків позовної давності, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що з умов п. п. 3.1, 9.2 Договору фінансового лізингу № 652 від 31.10.2000 року вбачається воля сторін на перенесення строків сплати інфляційної складової лізингових платежів до того часу, коли позивач заявить вимогу про їх сплату, яку позивач заявив 03.02.2017 року шляхом направлення відповідачу рахунків № СЧ-0000513 та № СЧ-0000513 від 05.12.2016 року на оплату інфляційної складової та ПДВ.

Разом з тим, за умовами п. 3.1 Договору лізингоодержувач за погодженням з лізингодавцем може коригувати розмір щомісячної суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, або переносити її сплату на наступні періоди.

При цьому, за умовами цього ж п. 3.1 Договору лізинговий платіж складається з: 1) плати за користування об'єктом лізингу та 2) суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, і остання сума, що входить до лізингового платежу, могла за згодою сторін коригуватись або переноситись на наступні періоди, а, отже, умови п. 3.1 Договору не визначають порядок та строки сплати інфляційної складової лізингового платежу, що свідчить про невірне тлумачення судами умов Договору та вказує на неправильну правову оцінку спірних правовідносин сторін.

Разом з тим, за умовами п. 3.3 Договору лізингові платежі виплачується, як правило в безготівковій формі, у національній валюті, на розрахунковий рахунок лізингодавця не пізніше 7-го числа кожного наступного за поточним місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судами попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального закону суди не з'ясовано належним чином дійсні обставини справи, які входять до предмету доказування, у тому числі і щодо нарахування позивачем ПДВ на всю вартість переданого в лізинг майна, з урахуванням часткової сплати лізингових платежів, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а, відповідно, і на правильність застосування норм матеріального права.

Також колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано обставини, які є суттєвими для вирішення даного спору, що призвело до неповного з'ясування всіх обставин справи, а відтак і до порушення норм процесуального права.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга ТОВ "Міжнародний Соломонів університет" підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2017 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 року у справі № 910/8414/17 - скасувати.

3. Справу № 910/8414/17 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.М. Малетич І.А. Плюшко