Ухвала суду № 71074548, 15.02.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4096/11

Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Семеновій Г.В.

за участю представників сторін:

відповідача: Попової О.В. (довіреність від 20.09.2011 р.)

позивача: Долиняного С.В. (довіреність від 30.08.2011 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

СВК "Нива" звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гайсинської МДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання СВК "Нива" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2011 року податковим органом було складено акт №1118/2300/03734085 від 26 липня 2011 року. На підставі зазначеного акту Гайсинською МДПІ 22 серпня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 197263,75 гривень. Вважаючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, безпідставними, а податкове повідомлення-рішення - протиправним, просили визнати його таким і скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.11.2011 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.11.2011 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просила постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.11.2011 року скасувати, а у задоволенні позову відмовити, дала пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, СВК "Нива" зареєстрований як юридична особа, перебуває на податковому обліку з 29.02.2000 р. в Гайсинській МДПІ та являється суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ з 07.02.2009 р. згідно свідоцтва №100191017. СВК "Нива" в період з 17.03.2000 року по 31.12.2008 року являвся платником ПДВ згідно свідоцтва №01351233 від 03.10.2009 року (а.с. 11).

У період з 06 по 19 липня 2011 року посадовими особами Гайсинської МДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання СВК "Нива" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2011 року, про що складено акт № 1118/2300/03734085 від 26 липня 2011 року (а.с.11-34).

У даному акті зафіксовані порушення кооперативом вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7 статті 7, п.п. 3.1.1. п. 3.1 статті 3, п.п 8-1.15.1 п. 8-1.15, п. 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (з змінами), пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого СВК "Нива" занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 157811 грн.

Висновки податкового органу базувались на тому, що СВК "Нива" включено до спеціальної декларації суми реалізованої продукції, яку останній виростив не на власних та не на орендованих землях, оскільки використовував незареєстровані земельні ділянки, а також земельні ділянки, орендодавці яких є померлими. За наведених обставин, податковий орган вважав, що кошти, отримані від реалізації продукції на таких земельних ділянках, не підлягають включенню до спеціальної декларації, а повинні вноситись до загальної декларації та відповідно оподатковуватись.

Не погодившись із висновками, викладеними у акті перевірки, позивач подав до Гайсинської МДПІ письмові заперечення (а.с.36-37), які листом податкового органу вих. №4507 від 18 серпня 2011 року залишені без задоволення.

На підставі акту перевірки Гайсинською МДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000212300 від 22 серпня 2011 року, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 157811 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 39452,75 грн. (а.с. 10).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що пунктами 8-1.1 та 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Як вбачається із акту перевірки № 1118/2300/03734085 від 26 липня 2011 року, станом на 01 січня 2009 року СВК "Нива" використовувало 2979,1772 га ріллі; станом на 01 січня 2010 року - 2980,18 га; станом на 01 січня 2011 року - 2896,67 га.

При цьому, із 2979,1772 га ріллі станом на 01 січня 2009 року кооперативом укладено та зареєстровано 675 договорів (загальна площа - 2670,0389 га), з яких 11 договорів (загальною площею 40,1 га) укладені із фізичними особами, які є померлими; із 2980,18 га ріллі станом на 01 січня 2010 року кооперативом укладено та зареєстровано 688 договорів (загальна площа - 2587,4638 га), з яких 30 договорів (загальною площею 108,3758 га) укладені із фізичними особами, які є померлими; із 2896,67га укладено та зареєстровано 701 договорів (загальна площа - 2523,4004 га), з яких 480 договорів (загальною площею 182,1418 га) укладені з фізичними особами, які є померлими.

На цій підставі податковим органом зроблено висновки, що позивачем необґрунтовано включено до спеціальної декларації суму податку на додану вартість від реалізованої сільськогосподарської продукції з тих земельних ділянок, що не були зареєстрованими у органі реєстрації в установленому законодавством порядку, оскільки пунктом 8-1.6 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно. А тому, оскільки частина договорів оренди землі не пройшли державну реєстрацію, позивач неправомірно скористався податковою пільгою.

В зв'язку з наведеним, у акті перевірки зазначено, що реалізована продукція, що була вирощена на сільськогосподарських угіддях, які не зареєстровані відповідно до чинного законодавства, не може вважатися сільськогосподарською продукцією, вирощеною на власних або орендованих виробничих потужностях, та підлягає відображенню у податкових зобов'язаннях в загальній декларації.

Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності таких тверджень податкового органу, з огляду на наступне.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до частини 5 статті 126 ЗК України, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до Закону, що кореспондується із статтею 18 Закону України "Про оренду землі". Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Договори оренди землі, які використовуються позивачем при здійсненні ним господарської діяльності, повинні пройти державну реєстрацію у встановленому законодавством порядку. Разом із тим, недотримання вказаних норм стосовно окремих земельних ділянок, свідчить про можливі порушення вимог земельного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Так, відповідно до пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" та статті 209.2 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 8-1.7 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", що кореспондується із статтею 209.7 ПК України, визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у визначених в цій статті групах УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Матеріали справи свідчать, що позивач у періоді, що перевірявся, перебував на спеціальному режимі оподаткуванні як сільськогосподарське підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг). При цьому, доказів про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції суду не надавалось.

Перевіркою не встановлено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

Таким чином, сумніви податкового органу щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що використана податковим органом методика вирахування податкового зобов'язання не може бути застосована, оскільки не передбачена жодним нормативно-правовим актом, а тому її застосування не узгоджується із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України. Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Таким чином, задовольняючи позов, судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, досліджено докази, і на їх підставі прийнято обгрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року, -без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 лютого 2012 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.