Постанова № 71074343, 14.12.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/2400/17

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

14 грудня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Сторчака В. Ю. Ватаманюка Р.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представника позивача - Паляниченко С.С., який діє на підставі довіреності

представника відповідача - Зайця І.О., який діє на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2017 року Державне підприємство "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ш" №0017331204 від 15 серпня 2017 року.

Постановою Хмільницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти доводів позивача заперечував та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.07.2017 року Кам'янець-Подільською ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області проведено камеральну перевірку ДП "НТК "Завод точної механіки" з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по частині чистого прибутку (доходу) за І квартал 2016 року.

Результати проведеної перевірки головним державним ревізор-інспектором відображені в акті про результати камеральної перевірки з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по частині чистого прибутку (доходу) за І квартал 2016 року №4019/22-01-12-04/23831376 від 25.07.2017 року.

Відповідно до висновків акту перевірки №4019/22-01-12-04/23831376 від 25.07.2017 року, в ході проведення перевірки позивача було встановлено порушення останнім п.57.1 ст.57 ПК України, а саме - несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов'язання по частині чистого прибутку (доходу) за І квартал 2016 року в сумі 3406536,00 грн., за що положеннями п.126.1 ст.126 ПК України передбачено застосування штрафу.

Не погоджуючись з вищевказаними висновками податкового органу, позивач, скориставшись наданим йому правом адміністративного оскарження останніх, подав заперечення №850 від 02.08.2017 року на акт перевірки №4019/22-01-12-04/21381376 від 25.07.2017 року, яке відповідачем в результаті розгляду було залишено без задоволення, про що повідомлено заявника листом, отриманим останнім 16 серпня 2017 року.

На підставі висновків акту перевірки №4019/22-01-12-04/23831376 від 25.07.2017 року, ГУ ДФС у Хмельницькій області 15.08.2017 року прийняте податкове повідомлення-рішення форми "Ш" №0017331204 про сплату штрафної санкції по частині чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань) в сумі 681307,20 грн.

Не погоджуючись з діями та висновками податкового органу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки, викладені в акті перевірки №4019/22-01-12-04/23831376 від 25.07.2017 року є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного податкового законодавства України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами колегія суддів зазначає наступне.

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 року №185-V (далі - Закон № 185-V).

Відповідно до ч. 1 ст. 11-1 цього Закону державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів", державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, державних комерційних підприємств та казенних підприємств, які відповідно до статті 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" належать до наукових установ, а також науково-технологічних комплексів, заснованих на державній власності, а також державних підприємств "Міжнародний дитячий центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія") та їх об'єднання зобов'язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 4 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Пунктом 4 ст. 64 Господарського кодексу України встановлено, що підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Відповідно до ст. 1 Податкового кодексу України останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, визначає їх вичерпний перелік, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 6 ПК України надано визначення понять «податок» та «збір». Так, податок - це обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платника податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Зокрема, статтями 9 та 10 ПК України визначено вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року N 106 "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджет" визначено, що контроль за справлянням надходжень до бюджету по коду бюджетної класифікації 21010000 "Частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, та дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність" покладено на Державну податкову службу та Державну фінансову інспекцію (за результатами ревізій та перевірок).

Бюджетним кодексом України, зокрема п. 17 ч.2 ст.29, визначено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України належить частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону, та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність.

Відповідно ж до додатку 1 "Доходи державного бюджету на 2016 рік" до Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" №928-VІІІ від 25.12.2015 року, частина чистого прибутку (доходу) державних або комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до державного бюджету, та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств у статутних капіталах яких є державна або комунальна власність по коду класифікації доходу бюджету віднесено до коду 21010000 групи надходжень 20000000 "Неподаткові надходження".

Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138 (далі - Порядок № 138).

Згідно з п.1 Порядку № 138 частина чистого прибутку (доходу), що відраховується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів" (1341-15), а також державних підприємств "Міжнародний державний центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія") до державного бюджету за відповідний період, визначається виходячи з обсягу чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, у розмірі: 30 відсотків - державними підприємствами, що є суб'єктами природних монополій, та державними підприємствами, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. гривень; 15 відсотків - іншими державними унітарними підприємствами.

Пунктами 2, 3 Порядку № 138 визначено, що частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Форму Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 16.05.2011 р. N 285 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31.05.2011 р. N 643/19381.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Тобто, частина чистого прибутку визначається за результатами фінансово-господарської діяльності, розраховується за правилами бухгалтерського обліку та формою розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та декларується і сплачується у строк та в порядку, передбачені для податку на прибуток підприємств.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 49.18 статті 49 ПК України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює зокрема, календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Водночас, згідно з пунктом 49.19 статті 49 ПК України якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду. Для цілей Кодексу під терміном "базовий звітний (податковий) період" слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом Кодексу.

Таким чином, державні унітарні підприємства та їх об'єднання визначають частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, згідно із формою розрахунку, яка затверджена Державною податковою службою, та подають її до органу державної податкової служби, на який покладено контроль за справляння цього платежу, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.

Разом з тим, судова колегія, звертає увагу на те, що як Порядок № 138, так і обов'язок подавати до податкового органу відповідні розрахунки, передбачений наказом ДПАУ від 16.05.2011 року№285, не поширюється на державні та комунальні підприємства, які здійснюють сплату частину прибутку до бюджету у розмірах установлених відповідними місцевими радами.

До прийняття Податкового кодексу України, відповідно до чинного тоді Закону України «Про систему оподаткування», відрахування частини прибутку державних і комунальних підприємств включалися до складу податку на прибуток підприємства, їх розмір зазначався в декларації з цього податку як зобов'язання, в адмініструванні цих платежів та контролі за його сплатою брали участь податкові органи.

Після набрання чинності Податковим кодексом України відрахування частини прибутку державних і комунальних підприємств не належать до податків і зборів, їх розмір не визначається в податкових деклараціях, хоча податкові органи надалі контролюють сплату відрахувань частини прибутку відповідно до згаданого Порядку №138 та Постанови Кабміну від 16.02.2011 р. №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету».

В розрізі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що хоч строки сплати частини прибутку, встановлені у п. 2 Порядку №138, відповідають строкам сплати податку на прибуток, а подання держпідприємствами розрахунків частини прибутку здійснюється за формою, визначеною наказом ДПАУ від 16.05.2011 р. №285, відповідальність за їх несплату Податковим кодексом України не передбачена, оскільки частина чистого прибутку не є податком чи збором.

Тобто, у разі несплати таких платежів не виникає податкова застава на майно, закріплене за підприємством. Щодо їх сум не можуть здійснюватися заходи примусового стягнення боргу, передбачені Податковим кодексом України.

Таким чином, наведені положення діють підстави дійти висновку, що зазначений платіж, а саме: частина прибутку (доходу), що сплачується до державного бюджету підприємствами, перелік та розмір яких встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" та Законом № 185-V, - хоча і є обов'язковим до сплати цими підприємствами, не включено до переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів), визначеного статями 9 та 10 ПК України, а тому вказаний платіж не є податковим платежем.

Враховуючи це, а також норми ст. 126 ПК України положеннями якої визначено наслідки порушення правил сплати (перерахування) податків, судова колегія не вбачає наявності законних підстав у податкового органу для застосування до позивача штрафних санкцій, оскільки платіж (частина прибутку (доходу)), що відраховується державними підприємствами до бюджету, не є податковим зобов'язанням, хоча декларування та сплата цього платежу (код 21010100) здійснюється у порядку, передбаченому для податку на прибуток підприємств, а контроль за його відрахуванням покладено на Державну фіскальну службу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 "Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету".

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України викладений в ухвалі від 31.05.2017 року у справі № К/800/4189/13, а також з позицією Державної фіскальної служби України, викладеній в листі № 1310/6/99-99-15-02-02-15 від 24.01.2017 року "Щодо визначення частини чистого прибутку (доходу) податковим боргом".

В даному випадку, суд першої інстанції, визнаючи правомірним рішення податкового органу про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, не звернув увагу, що платежі, встановлені ПК України та Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" і Законом №185-V мають різну правову природу, що обумовлює і різний правовий режим регулювання їх сплати.

Відповідно до пп.14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Разом з тим, частина чистого прибутку не є податковим зобов'язанням або ж штрафною (фінансовою) санкцією, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючи органи, та не є санкцією за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідно не може бути податковим боргом.

Таким чином, враховуючи, що на разі є відсутніми такі обов'язкові елементи, як сума грошового зобов'язання та встановлений саме Податковим кодексом України строк його сплати, застосування до платника податків штрафу за несвоєчасну сплату частини чистого прибутку на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України є безпідставним.

Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи викладене, дійшов висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, оскільки як встановлено вище, такий платіж, як частина прибутку (доходу), що сплачується до державного бюджету підприємствами, хоча і є обов'язковим до сплати цими підприємствами, але не є включеним до переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів), визначеного статями 9 та 10 ПК України, а тому і не є податковим платежем.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного в межах даної справи податкового повідомлення-рішення, оскільки правомірність його прийняття не підтверджена під час апеляційного розгляду справи.

В силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи встановлене порушення судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів встановила підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, розмір сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" задовольнити повністю.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати, прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ш" №0017331204 від 15.08.2017 року.

Стягнути на користь Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" судовий збір у розмірі 11 241,58 (одинадцять тисяч двісті сорок одна) грн. 58 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 грудня 2017 року.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М. Судді Сторчак В. Ю. Ватаманюк Р.В.