Ухвала суду № 71073724, 12.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/23589/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

12 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СЕКЬЮРАЙТІ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕКЬЮРАЙТІ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.09.2015 №0003632204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 28.09.2015 №0003632204 в частині суми 271839,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та не в повній мірі з'ясовано обставини справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ» з питань, порушених у запереченні директора ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ» ОСОБА_2 від 08.07.2015 №140 по взаємовідносинам з контрагентами за березень 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ» вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 322 417,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві складено акт 07.09.2015 №361/26-57-22-07-10/37309470, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 28.09.2015 №0003632204, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 322417,00 грн.

Не погоджуючись із такими діями та рішенням податкового органу, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом з порушенням вимог чинного законодавства, в той час як позивачем надано достатньо первинних документів, які належним чином підтверджують реальність господарських операцій з ТОВ «Автоспецпром» та ТОВ «Ксенко». Разом з тим, судом зазначено, що позивачем не підтверджено належними первинними документами взаємовідносини з то «Ед хок комюнікейшенз».

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІУ (далі - Закон № 996) дія цього Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону №996 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На платників податків покладаються такі обов'язки, як вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансову - господарську діяльність, так і забезпечувати її зберігання в терміни, встановлені законами (лише дійсно проведених господарських операцій).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, складання первинних документів здійснюється з врахуванням сутності господарської операції (відносин); відповідності змісту операції, що зафіксовані в документах, реальним обставинам; прийняття до обліку та виконання лише документів на операції, що не суперечать нормативно - правовим актам, не завдають шкоди державі, підписаних уповноваженими на те особами; ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності з обов'язковим врахуванням вимог, встановлених відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

У свою чергу, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас, слід зазначити, що обґрунтування порушень податкового законодавства неможливе без дослідження реальності здійснення господарських операцій, а саме: даних про існування активу (чи вироблявся, ким і коли), про його рух на шляху до платника податків - набувача (як транспортувався, де зберігався, ким приймався, у тому числі встановлення посадових осіб постачальника і покупця, задіяних у такому процесі), як використовувався в наступному, чи справді актив отриманий від указаного в первинних документах контрагента тощо.

Крім того, можливі недоліки форми первинних документів, не зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону №996 та не виключають можливість їх використання платником при відображенні та (або) підтвердженні показників податкової звітності згідно статті 44 Податкового кодексу України.

Також, окремі недоліки в оформленні первинних документів (видаткових накладних) не перешкоджають ідентифікувати учасників спірних операцій, а тому не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди платника.

Водночас, слід зазначити, що висновок про нереальність (відсутність в дійсності господарської операції) може ґрунтуватися на доказах, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 та постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 №810/6201/14 та від 03.11.2015 №826/3477/13-а.

Першочергове значення у даному випадку має збір контролюючим органом доказів щодо існування конкретної господарської операції та відповідності її змісту оформленим первинним та/або податковим документам.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ» (замовник) та ТОВ «Автоспецпром» (постачальник) укладено договір поставки від 02.03.2015 №2, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у встановлений договором строк у власність замовника автомобіль швидкої медичної допомоги на базі автомобіля Mercedes Sprinter, тип В, зазначений в специфікації, а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано копії договору, специфікації, акта здавання-приймання автомобіля, акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, видаткової накладної, податкової накладної.

Окрім того позивачем надано копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за товариством з обмеженою відповідальністю «СЕКЬЮРАЙТІ».

Також, судом першої інстанції було встановлено, що 31.03.2015 року ТОВ «Автоспецпром» передало ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ» автомобіль швидкої медичної допомоги на базі Mercedes Sprinter, типу В, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, що підтверджується актом здавання-приймання автомобіля від 31.03.2015.

В свідоцтві про державну реєстрацію №12002/2012 серії MD №073900, з додатками до нього, виданого Державною службою України з лікарських засобів зазначено, що медичний виріб - автомобіль швидкої медичної допомоги на базі Mercedes-Benz Sprinter розроблений відповідно до технічних умов (ТУ У 29.1-38183310-003:2012), виробником якого є ТОВ «Автоспецпром» відповідає реєстраційним матеріалам, згідно з наказом Державної служби України з лікарських засобів від 27.06.2014 №823, внесений до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення і дозволений для застосування на території України.

Відповідно до Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 23.11.2012 №05.03.02-04/114997 наданого Державною санітарно-епідеміологічною службою Міністерства охорони здоров'я України - автомобілі швидкої медичної допомоги на базі Mercedes-Benz Sprinter (ТУ У 29.1-38183310-003:2012) вітчизняного виробництва (виробник ТОВ «Автоспецпром») відповідають вимогам діючого санітарного законодавства України і за умови дотримання вимог цього висновку може бути використаний в заявленій сфері застосування.

Водночас, контролюючим органом в акті зазначено, що код товару згідно з УКТЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) має зазначатись по всьому ланцюгу постачання таких товарів до моменту їх продажу кінцевому споживачу, або до моменту, коли такі товари перетворюються в інший товар, чи стають частиною нового в результаті виробництва, обробки, переробки тощо.

Слід зазначити, що відповідачем не доведено факту невідповідності податкової накладної від 10.03.2015 №1 вимогам абзацу «і» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки постачальник не є прямим імпортером поставленого товариству автомобіля швидкої медичної допомоги на базі автомобіля Mercedes Sprinter, типу В, і в ході перевірки не досліджено питання розмитнення автомобілю, переобладнання його до моменту постачання кінцевому споживачу, перетворення автомобілю в інший товар (спецтехніку).

Отже, вказане свідчить, що медичній виріб - автомобіль швидкої медичної допомоги на базі Mercedes-Benz Sprinter, переобладнаний на території України, відповідно до встановлених технічних умов, як медичний виріб є товаром вітчизняного виробництва, що підтверджується вищевказаними документами, тому вимоги контролюючого органу щодо необхідності зазначення в податковій накладній від 10.03.2015 №1 коду УКТЗЕД як імпортованого позивачеві товару є безпідставними та необґрунтованими.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ» (покупець) та ТОВ «Ксенко» (постачальник) укладено договір на закупівлю товару від 04.03.2015 №16, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар відповідно до умов цього договору, а покупець прийняти та оплатити його.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору, специфікації, видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, сертифікатів відповідності, свідоцтва про державну реєстрацію, актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

У свою чергу, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, в акті перевірки вказано на відсутність у ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ» товарно-транспортних накладних та шляхових листів.

Однак, посилання контролюючого органу як на підставу неправомірності формування податкового кредиту на відсутність документів, які б свідчили про транспортування продукції є необґрунтованими, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірної операції, крім того за умовами договору з товариством з обмеженою відповідальністю «Ксенко» поставка відбувається на умовах DDP Інкотермс-2010, тобто місцем поставки є - адреса: місто Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 11 і з цієї адреси товар вважається переданим покупцеві.

Крім того, в акті перевірки контролюючим органом не заперечується факт постачання зазначеними вище контрагентами позивача товарів, а також їх придбання у контрагентів постачальників по ланцюгах.

Також, в акті перевірки не містить жодної інформації про проведення контролюючим органом зустрічних звірок/перевірок ТОВ «Автоспецпром», ТОВ «Ксенко» не підтвердження за їх результатами операцій з ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ».

Поряд з цим, відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для автомобільного перевізника є документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 25.02.2009 року №207, згідно з п. 1 якого у водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, серед інших документів має бути товарно-транспортна накладна.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання в господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідні висновки узгоджуються і з судовою практикою Вищого адміністративного суду України (ухвала від 10.03.2015 №К/800/49240/14

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «СЕКЬЮРАЙТІ» (замовник) та ТОВ «Ед хок ком'юнікейшнз» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 02.03.2015 №7/2015, відповідно до якого виконавець на замовлення замовника зобов'язується надати послуги з розміщення рекламних матеріалів в ефірі телеканалу, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити надані послуги.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору, акту здачі-прийняття робіт, податкової накладної.

У свою чергу, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, під час перевірки, було встановлено відсутність макетів або зміст рекламної інформації, скріншотів, відео- та аудіоролики, які передбачені умовами зазначеного договору.

Так, згідно підпункту 2.2 договору про надання послуг від 02.03.2015 №7/2015 період і загальний час розміщення виконавцем рекламних матеріалів, назва телеканалу, а також вид, назва і тривалість рекламних матеріалів, вартість послуг виконавця, узгоджується сторонами в додатках до цього договору.

Пунктом 3 договору передбачена наявність рекламних матеріалів, ефірної довідки.

Однак, позивачем не надано таких додатків, рекламних матеріалів, ефірної довідки.

Окрім того наданий позивачем акт здачі-прийняття робіт не дає можливість ідентифікувати які саме рекламні послуги були надані, на якому телеканалі, тощо.

Вказане свідчить, що контролюючий орган правомірно дійшов висновку щодо протиправності включення позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 50577,64 грн. до податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма