Рішення № 71068203, 13.12.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017р. Справа № 914/1964/17

Позивач 1: Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, позивач 2: Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, м. Львів, відповідач 1: Львівська міська рада, м. Львів, відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю «АПБ -ЦЕГЛА», м. Борзна, третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2, с. Старе Село, третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Відділ Держгеокадастру у м. Львові, м. Львів, третя особа 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «Горизонт-захід 1», м. Львів, про: визнання недійсними ухвали Львівської міської ради, результатів торгів (аукціону) та договору купівлі-продажу земельної ділянки. Суддя Березяк Н.Є., Секретар судового засідання Кравець О.І. Представники сторін:від позивача-1: від позивача-2:Шейхет Мейлах Гершович, Шумелда Р.Р., Могінська Т.А. -представники за довіреністю,від відповідача-1; -Осідач В.Б. - представник,від відповідача-2:не з'явився,від третьої особи 1: від третьої особи 2: від третьої особи 3:не з'явився, не з'явився, Батман Л.Б., Рабінович М.П. - представники.Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило.

Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до Львівської міської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПБ -ЦЕГЛА про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради № 2570 від 29.09.2005, результатів торгів (аукціону) та договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.10.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.10.2017 року та залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 та Відділу Держгеокадастру у м. Львові.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2017 року залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ТзОВ «Горизонт-захід 1».

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав і мотивів, викладених в ухвалах суду.

В судових засіданнях представники позивачів позовні вимоги підтримали, просили задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві, матеріалах справи та наданих суду поясненнях. В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що земельна ділянка площею 0,2030 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Львові, до переліку земельних ділянок, призначених до продажу на земельних аукціонах включена не була, рішення щодо зазначеної земельної ділянки Львівською міською радою не приймалось, внаслідок чого зазначена земельна ділянка відчужена незаконно. З огляду на викладене, звернулись до суду з вимогами про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради № 2570 від 29.09.2005, визнання недійсними результатів торгів (аукціону) та визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,2030 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Львові, укладеного 07.04.2008 між Львівською міською радою та ЗАТ «Агропромбуд».

В обґрунтування порушення своїх прав позивачі посилаються на те, що при прийнятті оскаржуваної ухвали та при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу Львівською міською радою не дотримано вимог Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 16.01.1992, ратифікованої Законом України №1369 від 10.12.2003, Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про охорону археологічної спадщини», Міжурядової угоди, укладеної 04.03.1994 року між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки «Про охорону та збереження культурної спадщини», Розпорядження Кабінету Міністрів України № 604-р від 20.07.1998, якими зокрема, передбачається, що використання земель, на яких розташовані давні поховання, розкопування могил, ексгумація, проведення будь-яких будівельних робіт тощо, - суворо заборонені релігійними законами іудаїзму.

В судових засіданнях представник Львівської міської ради проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві та надав усні пояснення по суті справи. Свої заперечення обґрунтовує тим, що ухвалою Львівської міської ради від 02.01.2005 №2022 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах» визначено перелік земельних ділянок, що призначені для продажу на земельних аукціонах згідно додатку до якої, земельна ділянка на АДРЕСА_1 включено у відповідний список ділянок призначених для продажу. Ухвалою Львівської міської ради №2570 від 29.09.2005 (оспорювана ухвала) крім іншого затверджено технічних паспорт земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, м. Львів. Крім того, 23.10.2017 відповідачем 1 долучено до матеріалів справи технічну документацію на земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

В судове засідання представник ТзОВ «АПБ-ЦЕГЛА» не з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у поданому відзиві. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що на виконання оспорюваної ухвали Львівської міської ради №2570 від 29.09.2005 року проведено аукціон із продажу земельної ділянки, переможцем став учасник ТзОВ «Агропромбуд», правонаступником якого є ТзОВ «АПБ-Цегла». За результатами проведеного аукціону між ЛМР та ЗАТ «Агропромбуд» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, м. Львів, площею 0,2030 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 07.04.2008, який є дійсним та відповідає вимогам законодавства. На виконання договору ТзОВ «АПБ-Цегла» сплачено повну ціну реалізації в розмірі 4070000,00 грн., інші умови договору також виконані. 22 липня 2014 року земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, м. Львів, площею 0,2030 га була відчужена згідно з Договором купівлі-продажу.

В судове засідання представники третьої особи 1 та 2 не з'явились, причин неявки не повідомили, хоча були належно повідомлені про час, місце та дату розгляду справи ухвалами суду, які скеровувались їм рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечила надавши свої усні пояснення по суті справи.

В судовому засіданні представники ТзОВ «Горизонт-захід» проти позову заперечили з підстав, викладених у письмових пояснення та надали усні пояснення по суті справи. В обґрунтування своїх заперечень посилаються на те, що згідно інформаційного звіту Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України, в грудні 2016 - січні 2017 року на спірній земельній ділянці проводились польові роботи та здійснювався археологічний нагляд за земельною ділянкою, за результатами яких під час земляних робіт не виявлено жодних уламків артефактів, решток археологічних, археолого-архітектурних об'єктів, а також ділянок цінного давнього культурного шару. З огляду на викладене, вважають доводи позивачів необґрунтованими і просять відмовити в задоволенні позову.

В судовому завданні 13.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Ухвалою Львівської міської ради №2570 від 29.09.2005 «Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону» затверджено: - технічні паспорти земельних ділянок, визначених для продажу на земельних аукціонах; стартові ціни продажу земельних ділянок, згідно з додатком (зокрема, пр. В. Чорновола, 45-Б, землі громадської та житлової забудови, площа 0,2030 га); - після проведення аукціону та визначення переможця укласти з ним договір купівлі-продажу земельної ділянки, тощо.

В оспорюваній ухвалі вказано, що така прийнята на виконання ухвал міської ради від 14.10.2004 №1841 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах», та від 16.12.2004 №1995 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах».

Як зазначають позивачі, з переліку земельних ділянок, визначених у додатку до ухвали від 14.10.2004 №1841, земельна ділянка за адресою: м. Львів, АДРЕСА_1 - відсутня.

Щодо переліку земельних ділянок призначених для продажу, визначених у додатку до ухвали ЛМР від 16.12.2004 №1995, вказують, про відсутність такого додатку на сайті міської ради.

У відповідь за запит позивачів Львівською міською радою повідомлено, що відповідно до ухвал №2570 від 29.09.2005, за результатами земельних торгів (аукціону), які відбулись 01.04.2008, між Львівською міською радою та ЗАТ «Агропромбуд» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2030 га, за адресою: АДРЕСА_1 у м. Львові.

Як стверджують позивачі, земельна ділянка площею 0,2030 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Львові, до переліку земельних ділянок, призначених до продажу на земельних аукціонах включена не була, рішення щодо зазначеної земельної ділянки Львівською міською радою не приймалось, внаслідок чого зазначена земельна ділянка відчужена незаконно.

Відтак, 26.09.2017 року позивачі звернулись до суду з вимогами про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради № 2570 від 29.09.2005 року, визнання недійсними результатів торгів (аукціону) та визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,2030 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Львові, укладеного 07.04.2008 між Львівською міською радою та ЗАТ «Агропромбуд» ( правонаступником якого є ТзОВ «АПБ-ЦЕГЛА»).

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту два статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» зазначається, що обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивачів у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наведені положення є реалізацією частини першої статті 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та частини другої статті 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті норми статті 1 Господарського процесуального кодексу України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу (абз.3 п.3.5 мотивувальної частини Рішення КСУ №18-рп/2004 від 01.12.2004 року у справі про охоронюваний законом інтерес).

Таким чином, господарський суд зазначає, що перед тим як здійснювати аналіз правомірності та законності прийняття оскаржуваного рішення, в першу чергу слід з'ясувати чи порушуються прийняттям цього рішення (ухвали Львівської міської ради) права та інтереси позивачів у справі. За відсутності порушень таких прав та інтересів, немає правових підстав для задоволення позову і доцільності у подальшому здійснювати аналіз правомірності та законності такого рішення. При цьому, в силу приписів статтею 33, 34 Господарського процесуального кодексу України порушення своїх прав чи охоронюваних законом інтересів прийнятим рішенням позивачі повинні довести належними та допустимими доказами. Недоведеність позивачами такого інтересу має наслідком те, що його не можна вважати законним, відтак у позивачів відсутнє право звертатися за його захистом до суду.

Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на порушення Львівською міською радою порядку визначення переліку земельних ділянок, (земельна ділянка за адресою: м. Львів, АДРЕСА_1), призначених для продажу на земельних аукціонах. При цьому вони зазначають, що спірна земельна ділянка належить до об'єкту культурної спадщини «Єврейські братські могили, місця масових поховань на території Львівського гетто і концентраційного табору ЮЛАГ (єврейський концтабір), місцезнаходження об'єкта АДРЕСА_1.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16.01.1992, ратифікованою Законом України № 1369 від 10.12.2003, держави - учасниці зобов'язались при плануванні та забудові сільських територій виконувати адміністративні, наукові та наглядові процедури з метою визначення необхідності врахування потреб охорони археологічної спадщини.

Україна є учасницею Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16.11.1972.

На виконання міжнародних зобов'язань прийнято Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000, Закону України «Про охорону археологічної спадщини» від 18.03.2004, Загальнодержавну програму збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки, затверджену Законом України від 20.04.2004.

Відповідно до параграфу першого Міжурядової Угоди укладеної між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки «Про охорону та збереження культурної спадщини» від 04.03.1994, Кожна із Сторін вживатиме належних заходів для охорони і збереження культурної спадщини всіх національних, релігійних або етнічних груп (далі іменуються «Групами»), які проживають або проживали на її території і були такими жертвами Другої світової війни.

Поняття «культурна спадщина», що стосується цілей цієї Угоди, означає культові заклади, місця історичного значення, пам'ятники, кладовища та меморіали загиблим, а також архівні матеріали, які мають до цього відношення.

Параграфом п'ятим Міжурядової Угоди «Про охорону та збереження культурної спадщини» передбачено, що Майно, згадане в параграфі 4, яке має особливу значимість, буде визначене в списку власності, який буде оприлюднений і переданий відповідним місцевим органам. Все майно, визначене таким чином, буде захищене, збережене і позначене спеціальною табличкою. До нього буде забезпечено доступ громадськості. Комісія, згадана в параграфі 6, може визначати власність для внесення в будь-який час списку, який буде переданий Сторонами по дипломатичних та інших каналах у разі необхідності.

Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» під об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно з пунктом другим частини 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за видами об'єкти культурної спадщини поділяються на: Історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Статтею 3 вищевказаного закону встановлено, що Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Законодавство України про охорону археологічної спадщини складається з Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону культурної спадщини», міжнародних договорів України з питань охорони археологічної спадщини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів України ( ст. 2 Закону України «Про охорону археологічної спадщини»).

Встановлюючи факт порушення законних прав та інтересів позивачів, суд досліджуючи подані докази вказує таке.

В обґрунтування позовних вимог , як на підставу порушення свого права, за захистом якого вони звернулися, позивачами подано паспорт об'єкта культурної спадщини (том 1 а.с. 59 - 64), в якому зазначено, що об'єктом культурної спадщини є «Єврейські братські могили, місця масових поховань на території Львівського гетто і концентраційного табору ЮЛАГ (єврейський концтабір), місцезнаходження об'єкта АДРЕСА_1.

Як вбачається із долученого до матеріалів справи паспорта об'єкта культурної спадщини, об'єкт на державний облік не взятий, охоронний номер не присвоєно, а отже він не можу бути належним і допустимим доказом віднесення спірної земельної ділянки до об'єктів культурної спадщини.

Також, в обґрунтування порушення своїх прав позивачами долучено до матеріалів справи коротку історичну довідку за 2017 рік, лист Управління Безпеки України у Львівській області від 21.06.2005 №24/381, архівну довідку Державного архіву Російської Федерації від 28.04.2010 №3897-Т, експертний висновок щодо наявності (відсутності) пам'яток археології від 18.12.2015 №002-15-ЕЛ Рятівної археологічної служби Інституту археології НАН України.

Дослідивши подані матеріали, судом встановлено, що у долучені документи не містять належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що на спірній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1 площею 0,2030 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Львові. є місця масових поховань померлих, які загинули внаслідок депортації та політичних репресій на території України.

Не може бути належним доказом наявності поховань на спірній земельній ділянці і експертний висновок щодо наявності (відсутності) пам'яток археології від 18.12.2015 №002-15-ЕЛ, в якому зазначається лише таке: «Свідки стверджують, що у перші повоєнні роки померлих в'язнів закопували на цій же території».

Всі доводи позивачів про наявність людських останків, які були виявлені при здійсненні земельних робіт ( ритті котловану) на спірній земельній ділянці і вивозились третіми особами за межі території Львова, не знайшли свого відображення в матеріалах справи і не підтверджені належними доказами ( фото фіксацією, зверненням до правоохоронних органів, матеріалами експертизи) .

Доводи позивачів про наявність поховань на спірній земельній ділянці спростовуються матеріалами справи, зокрема, долученим висновком Рятівної археологічної служби Інституту археології НАН України за 2017 рік, яким у пунктах 4, 5 розділу зазначено: під час земляних робіт не виявлено жодних уламків артефактів датованих раніше 2-ої половини 19 століття, решток археологічних, археологічно-архітектурних об'єктів, а також ділянок цінного давнього культурного шару; під час поверхневого обстеження території будівництва та існуючого котловану, при зачистці його стінок не було виявлено жодних людських останків.

Відповідно до приписів п. 2.4 ст. 2 «Порядку обліку об'єктів культурної спадщин» затвердженого наказом Міністерства культури України №158 від 11.03.2013 та п. 11 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що тільки органи охорони культурної спадщини обласних, районних адміністрацій та виконкомів міських, селищних рад виконують функції замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти.

Відповідно до п. 4.1 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, такий паспорт повинен бути складений після занесення об'єкта культурної спадщини до переліку об'єктів культурної спадщини. Пунктами 3.1-3.5 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, передбачено, що підставою внесення до Переліку нововиявленого об'єкта культурної спадщини є Протокол відповідності критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760.

Як встановлено з матеріалів справи, зокрема, паспорта та картки об'єкта культурної спадщини такі здійснено поза встановленою процедурою, встановленою законом для її виготовлення. На зазначений позивачами «об'єкт культурної спадщини» не укладений охоронний договір та не присвоєний охоронний номер в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», він не внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України у відповідності до розділу III Закону України «Про охорону культурної спадщини», а отже долучені Позивачами до позовної заяви Паспорт та Картка об'єкта культурної спадщини не є належними і допустимими доказами.

Крім того, параграфом п'ятим Міжурядової Угоди укладеної між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки «Про охорону та збереження культурної спадщини» передбачено, що Майно, згадане в параграфі 4, яке має особливу значимість, буде визначене в списку власності, який буде оприлюднений і переданий відповідним місцевим органам. Все майно, визначене таким чином, буде захищене, збережене і позначене спеціальною табличкою. Так, позивачами не надано суду жодних доказів, які б підтверджували, що вказана земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,2030 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Львові відповідно до Міджурядової угоди, включена у список власності, який має особливу значимість.

Суд оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, вказує, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами у відповідності до ст. 33, 34 ГПК України порушення свого законного права та інтересу. Недоведеність позивачами такого інтересу має наслідком те, що його не можна вважати законним, тому у позивачів відсутнє право звертатися за його захистом до суду. Враховуючи наведено, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та не підлягають до задоволення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись 2,3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32-35,43,49,82,84,85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18.12.2017 року.

Суддя Березяк Н.Є.