Рішення № 71068064, 29.11.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2017 р. Справа № 911/3134/17

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

при секретарі Литовці А.С.

розглянувши справу № 911/3134/17

за позовом публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Вакула Плюс», м. Обухів

про стягнення 3 469 886,73 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 6-49 від 10.01.2017;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 1/19 від 19.09.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вакула Плюс» (відповідач) про стягнення 3 469 886,73 грн.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач посилається на укладений між дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Горизонт» Договір № НОМЕР_1 від 11.07.2012 про закупівлю послуг за державні кошти, в порушення умов якого відповідач в повному обсязі та вчасно не виконав обумовлені роботи, які є предметом договору, а тому позивач, на підставі ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 3 401 164,57 грн., як безпідставно набуті та стягнути проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 68 722,16 грн.

Ухвалою суду від 27.10.2017 порушено провадження у справі № 911/3134/17 та призначений її розгляд на 15.11.2017.

Ухвалою суду від 15.11.2017 розгляд справи був відкладений на 29.11.2017.

В судових засіданнях 15.11.2017 та 29.11.2017 представником позивача надані документи, витребувані судом та підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Відповідач заперечував проти позову та надав відзив на позовну заяву (вх. № 27892/17 від 24.11.2017), в якому зазначив, що на суму здійсненої оплати було виконано роботи, про що свідчать відповідні Акти виконаних робіт, проте підстав для повернення грошових коштів, правову природу яких позивач визначає як «безпідставно набуті», з посиланням на приписи ст. 1212 ЦК України, немає, оскільки останні були перераховані на рахунок відповідача згідно умов договору та у зв’язку з виконанням певного обсягу робіт.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2012 між дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Горизонт» (змінено назву на товариство з обмеженою відповідальністю «Вакула Плюс» (виконавець), укладений Договір про закупівлю послуг за державні кошти № НОМЕР_1 (далі - договір), з подальшими змінами, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується у 2012 - 2017 роках (редакція додаткової угоди № 6 від 06.07.2016 до договору), за завданням замовника надати послуги з розробки землевпорядної документації та оформлення документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ПАТ «Укртрансгаз», які знаходяться на території Миколаївської області, а замовник зобов’язався прийняти і оплатити зазначені послуги.

Пунктом 1.2 договору визначено найменування послуг, зокрема, послуги в галузі архітектури (розробка землевпорядної документації та оформлення документів, які посвідчують право постійного користування земельними ділянками). Лот № 8 - «Послуги в галузі архітектури інші (розробка землевпорядної документації та оформлення документів на право постійного користування земельними ділянками, які знаходяться на території Миколаївської області)».

Загальна сума договору, становить без ПДВ - 3 481 742,25 грн., крім того ПДВ - 696 348,45 грн., всього з ПДВ - 4 178 090,70 грн. (п. 3.1 договору). Загальна сума цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п. 3.2 договору).

Строк надання послуг за цим договором встановлюється з дати підписання сторонами цього договору до 30.06.2017, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.п. 5.1, 10.1 договору в редакції додаткової угоди № 6 від 06.07.2016).

Однак, звертаючись до суду, позивачем зазначено, що оскільки виконання відповідачем робіт в цілому в термін до 30.06.2017 за договором не було здійснено, а строк дії договору закінчився, він має право на повернення суми здійсненого платежу в розмірі 3 401 164,57 грн., які на думку останнього, є безпідставно набутими.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Умовами договору, зокрема, пунктами 4.1, 4.2 визначено, що замовник приймає послуги за відповідними актами здачі-приймання наданих послуг, які складаються за результатами виконання кожного окремого етапу, згідно з графіком надання послуг (календарного плану). Оплата наданих послуг здійснюється протягом 30-ти робочих днів з дати підписання сторонами відповідного акту здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи та поданих доказів, виконавцем надані, а замовником прийняті послуги згідно з наступних актів здачі-прийняття послуг: № 1 від 25.11.2014 на суму 54 934,46 грн., № 2 від 25.11.2014 - 54 934,46 грн., № 3 від 25.11.2014 - 54 934,46 грн., № 4 від 25.11.2014 - 54 934,46 грн., № 5 від 25.11.2014 - 54 934,46 грн., № 6 від 25.11.2014 - 54 934,46 грн., № 7 від 25.11.2014 - 54 934,46 грн., № 8 від 25.11.2014 - 54 934,46 грн., № 9 від 25.11.2014 - 54 934,46 грн., № 10 від 25.11.2014 - 54 934,46 грн., № 11 від 25.11.2014 - 31 391,12 грн., № 12 від 18.12.2014 - 54 934,46 грн., № 13 від 18.12.2014 - 54 934,46 грн., № 14 від 18.12.2014 - 54 934,46 грн., № 15 від 18.12.2014 - 54 934,46 грн., № 16 від 18.12.2014 - 54 934,46 грн., № 17 від 18.12.2014 - 54 934,46 грн., № 18 від 18.12.2014 - 54 934,46 грн., № 19 від 18.12.2014 - 54 934,46 грн., № 20 від 18.12.2014 - 54 934,46 грн., № 21 від 18.12.2014 - 39 238,90 грн., № 22 від 30.12.2014 - 54 934,46 грн., № 23 від 30.12.2014 - 54 934,46 грн., № 24 від 30.12.2014 - 39 238,90 грн., № 25 від 17.03.2015 - 57 696,66 грн., № 26 від 17.03.2015 - 57 696,66 грн., № 27 від 17.03.2015 - 57 696,66 грн., № 28 від 17.03.2015 - 64 107,40 грн., № 29 від 17.03.2015 - 15 695,56 грн., № 30 від 05.05.2015 - 70 630,02 грн., № 31 від 05.05.2015 - 31 391,12 грн., № 32 від 18.05.2015 - 337 454,54 грн., № 33 від 19.05.2015 - 588 583,50 грн., № 34 від 05.08.2015 - 109 868,92 грн., № 35 від 18.09.2015 - 288 483,30 грн., № 36 від 05.10.2015 - 41 669,81 грн., № 37 від 11.04.2016 - 416 697,84 грн.

Надані за договором послуги, згідно з вищенаведених актів, вартість яких склала 3 401 164,57 грн. були оплачені позивачем повністю, на підставі платіжних доручень, копії яких, в кількості 18 штук, знаходяться в матеріалах справи, з призначенням платежу: оплата за розробку документації із землеустрою зг. дог. № НОМЕР_1 від 11.07.2012 із посиланням на акти.

Отже, відповідач отримав оплату за надані позивачу послуги з розробки землевпорядної документації та оформлення документів, загальною вартістю 3 401 164,57 грн., на належних правових підставах та відповідно до умов договору, що спростовує позицію позивача, що вказані грошові кошти є авансовим платежем, оскільки умовами договору сторони не погоджували внесення грошових сум, як авансового платежу.

Суд критично оцінює посилання позивача, що отримані відповідачем кошти є безпідставно набутими, оскільки майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За твердженням позивача, відповідачем не було виконано у визначений договором строк - 30.06.2017 взяті на себе зобов’язання, а договір припинив свою дію, а отже й підстава для набуття відповідачем грошових коштів в оспорюваній сумі відпала, у зв'язку з чим кошти підлягають поверненню позивачу саме на підставі ст. 1212 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України, звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчать матеріали справи, відповідач набув грошові кошти в сумі 3 401 164,57 грн. за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству - за надані послуги, обумовлені умовами договору.

За таких обставин, посилання позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем без достатніх правових підстав в розумінні статті 1212 ЦК України є таким, що суперечить наведеним приписам законодавства та матеріалам справи.

З приводу посилань позивача, що 30.06.2016 договір припинив свою дію, а тому зобов’язання відповідача по наданню послуг також є припиненими слід зазначити наступне.

Пунктом 10.1 договору, в редакції внесених додатковою угодою № 6 від 06.07.201 змін між сторонами погоджено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє в частині надання послуг до 30.06.2017, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

До того ж, стаття 598 ЦК України визначає, що зобов’язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

Разом із тим згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а також у разі існування інших підстав, визначених ст.ст. 600-609 ЦК України.

Таким чином, оскільки Договір про закупівлю послуг за державні кошти від 11.07.2012 № НОМЕР_1 є чинним, не припиненим та не розірваним, невиконані відповідачем зобов’язання за договором не є припиненими, що спростовує вищевикладені доводи позивача.

Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №3-123гс14.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням вищезазначених обставин, поданих доказів та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що оскільки позивачем не доведено, що перераховані ним за виконані відповідачем роботи за договором грошові кошти в сумі 3 401 164,57 грн. відповідач набув без достатньої правової підстави, а отже й підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача 3 401 164,57 грн. відсутні.

З приводу заявлених до стягнення 68 722,16 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих позивачем на підставі ч. 2 ст. 1214 ЦК України та ст. 536 ЦК України, в їх задоволенні суд також відмовляє, оскільки зазначена позовна вимога є похідною від вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів, а відтак правові підстави для їх стягнення також відсутні.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при відмові в задоволенні позову покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено - 14.12.2017

Суддя О.О. Христенко