Рішення № 71062112, 14.12.2017, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Провадження № 2/225/1904/2017

Справа № 225/3979/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

судді - Мигалевича В.В.,

за участю секретаря - Голубової О. О.,

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом під час проведення антитерористичної операції. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_2, є власником будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 08 грудня 2014 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції належне Позивачу житло було повністю зруйновано, що підтверджується актом обстеження технічного стану від 09.12.2014 року, та Рішенням № 48 Артемівської міської ради від 24.12.2014 року. Причиною руйнування згідно зазначеного Акту є пошкодження під час обстрілу, попадання артилерійського снаряду.

Просить суд відшкодувати ОСОБА_2 шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді зруйнування житлового будинку з господарчо-побутовими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 1547374,00 грн. шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі угоди про надання правової (юридичної) допомоги адвокатом (а.с. 31) у судовому засіданні позов підтримав.

Представник відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 10.01.2017 року №10/07-10 (а.с. 117), у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених ним у письмових запереченнях, а також письмових поясненнях, наданих суду.

13.12.2017 року представником відповідача ОСОБА_3 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення цього клопотання. Враховуючи, що згідно із ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, а також з огляду на ті обставини, що представником відповідача подано до суду письмові заперечення проти позову (а.с. 87-95), письмові пояснення (а.с. 203-205), раніше, у судовому засіданні надані пояснення, висловлена позиція щодо відмови у задоволенні позову у повному обсязі, клопотання обумовлене необхідністю прийняття представником відповідача участі в інших судових засіданнях, проте, дата та час дійсного судового засідання були узгоджені із представником відповідача, суд прийшов до висновку, що відкладення розгляду справи унеможливить дотримання строків, передбачених ст. 157 ЦПК України, а розгляд справи за відсутності представника відповідача за таких обставин не порушить прав відповідача. Судом у судовому засіданні постановлена ухвала про відмову у задоволенні зазначеного клопотання.

Представник Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень (а. с. 72, 114, 162).

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_2, є власником будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 142 кв. м., що підтверджено договором купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 і технічним паспортом на цей будинок (а.с. 15 - 25).

Згідно акту від 09 грудня 2014 року обстеження технічного стану будинку за адресою АДРЕСА_1, зазначений будинок зруйновано внаслідок обстрілу і влучання снаряду в будинок (а. с. 164). Рішенням Артемівської міської ради від 24.12.2014 року № 48, будинок за адресою АДРЕСА_1 визнано непридатним для проживання з причин його руйнації (а.с. 166).

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні судом роз'яснено право сторін, у тому числі, звернутися із клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи для отримання доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Однак таким правом сторони по справі не скористалися.

Крім того, у судовому засіданні з'ясовано, що станом на момент розгляду справи у сторін відсутні відомості щодо осіб, які у разі задоволення цього позову можуть бути відповідачами за регресним позовом Держави Україна.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Проте, в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено, належний йому на праві власності будинок не з його волі став непридатним для подальшої експлуатації, що підтверджується актом від 09 грудня 2014 року обстеження технічного стану будинку за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 64) та Рішенням Артемівської міської ради від 24.12.2014 року № 48, згідно із яким, будинок за адресою АДРЕСА_1 визнано непридатним для проживання з причин його руйнації (а.с. 166).

Згідно з вимогами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що шкода завдана йому внаслідок подій, які відбувалися на території смт. Південне, м. Торецьк (Дзержинськ), 08 грудня 2014 року, а саме, внаслідок обстрілу житлових районів населеного пункту в період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до частини 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява щодо суті позовних вимог повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

І зміст позовних вимог, і обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, в позовній заяві зазначені. Позивач просить відшкодувати йому шкоду, завдану його майну терористичним актом в період проведення антитерористичної операції.

Процесуальний закон не зобов'язує позивача зазначати в позовній заяві правову норму, яка регулює спірні правовідносини та підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин вирішує суд під час ухвалення рішення (стаття 214 ЦПК України).

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Матеріалами справи підтверджено, що будинок за адресою АДРЕСА_1, належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу будинку.

Факт пошкодження будинку позивача саме під час проведення антитерористичної операції внаслідок терористичного акту (під час обстрілу) підтверджується актом від 09 грудня 2014 року обстеження технічного стану будинку за адресою АДРЕСА_1, Рішенням Артемівської міської ради від 24.12.2014 року № 48.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом»(в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно п. 24 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) надзвичайна ситуація обстановка на окремій території чи суб'єктності господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Згідно п. 4 ст. 5 КЦЗ України до надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні.

Згідно ст. 4, ч.4 ст.5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року № 638-1V (далі Закон № 638-1V) центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.

Згідно положень ст. 1 Закону № 638-1V: - тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей; - терористичний акт злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст. 4 КЦЗ України, цивільний захист це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Одним з суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до ч. 2 ст. 17 КЦЗ України, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій.

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в ч. 4 ст. 5 Закону № 638-1V.

Тобто, КЦЗ України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон № 638-1V.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовує саме тим, що йому заподіяна шкода внаслідок терористичного акту, було пошкоджено належне йому нерухоме майно в період і на території де проводилась антитерористична операція.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Доводи представника відповідача щодо відсутності обвинувального вироку суду, який набрав чинності, як доказу заподіяння шкоди позивачу внаслідок терористичного акту та підстави для виникнення права у позивача для пред'явлення вимог про відшкодування шкоди, є необґрунтованим. Положення ст.19 Закону № 638-IV, якими передбачено право на відшкодування шкоди, заподіяної громадян терористичним актом, не пов'язані з наявністю обвинувального вироку суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що шкода позивачу завдана терористичним актом (артобстрілом житлових районів смт. Південне, м. Торецьк (Дзержинськ)).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область, з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на яких здійснювалась антитерористична операція», № 1275-р від 02 грудня 2015 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, до яких у тому числі, включено смт. Південне (с. Ленінське) м. Торецьк (Дзержинськ), на території якого знаходилось пошкоджене нерухоме майно позивача.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що житло за адресою: АДРЕСА_1, було розташовано в районі проведення антитерористичної операції, та було пошкоджено внаслідок терористичного акту.

Згідно ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 21 КЦЗ України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Смт. Південне (с. Ленінське) м. Торецьк (Дзержинськ) Донецької області не включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

Органи державної влади та території смт. Південне м. Торецьк Донецької області свої повноваження здійснюють в повному обсязі, проте позивач до теперішнього часу житлом не забезпечений. До теперішнього часу спеціальний нормативно-правовий акт щодо порядку відшкодування шкоди заподіяної під час терористичного акту не прийнятий.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Відповідно до цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема, що стосується житлового фонду лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatismutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії, № 59498/00, пар.35 ECHR 2002-Ш).

Відповідно до ч. 10 ст. 86 КЦЗ України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджене приміщення, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу КЦЗ України та Закону № 638-IV випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до ч. 8 ст.8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження приміщення терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст. 86 КЦЗ України, яка узгоджується із ст. 19 Закону № 638-IV.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції).

Відповідно до ст. 7 КЦЗ України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.

Згідно із ст. 3 Закону № 638-IV боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно ч. 9 ст. 8 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. У подібних правовідносинах, у рішенні від 8 січня 2004 у справі Айдер та інші проти Туреччини (AyderandOthers v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (socialrisk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями «ПМР» в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).

Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючи з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Відповідно до статей 2, 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VШ «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 в якості відповідача зазначив саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України як представника держави - Кабінет Міністрів України (а.с. 1-12).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Кабінетом і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно, заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Доводи представника Кабінету Міністрів України - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у цій справі, не відповідають заявленим позовним вимогам.

Позов безпосередньо до Кабінету Міністрів України позивачем не заявлявся і відповідні кошти на відшкодування шкоди позивач просить стягнути з держави (з Державного бюджету України в цілому), а не з окремого органу державної влади - Кабінету Міністрів України (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування Кабінету Міністрів України).

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.

Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.

Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачам шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження їхнього майна і, зокрема, житлового будинку терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Виходячи з наведеного, суд вважає неспроможними доводи представника відповідача з приводу того, що Кодекс цивільного захисту України до правовідносин, які виникли за обставин даної справи не підлягає застосуванню.

Представник позивача у позові послався на опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 року № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», зокрема, по Донецькій області вартість 1 кв. м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), затверджена у розмірі 10897,00 грн. Згідно відомостей, які містяться у технічному паспорті, загальна площа будинку позивача складає 142 кв. м., З урахуванням зазначеного, суд погоджується із розрахунком представника позивача, яким визначено грошову компенсацію за пошкоджене житло в розмірі 1 547 374,00 грн. (142 кв. м. х 10897,00 грн.). Проте, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 6 листопада 2017 року N 291 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», визнано таким, що втратив чинність, наказ Мінрегіону від 03 травня 2017 року N 102 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", встановлено опосередковану вартість спорудження житла по Донецькій області за 1 м2 загальної площі квартири (з урахуванням ПДВ) - 11310,00 грн. З урахуванням діючої опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області за 1 м2 грошова компенсація за пошкоджене житло позивача повинна складати 1 606 020,00 грн. (142 кв. м. х 11310,00 грн.). Однак, враховуючи встановлений ст. 11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства (суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.)а також того, що відповідачами суду не надано доказів про те, що пошкоджений будинок був застрахований, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог саме, у розмірі 1 547 374,00 грн.

Частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Суд вважає, що саме статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено підстави для відшкодування шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України, а для визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що у даній справі підстави відшкодування шкоди не є пов'язаними з умовою добровільної передачі зруйнованого житла.

Відповідно до ст. 7 Кодексу цивільного захисту України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та не ухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина 9 ст. 8 ЦПК України).

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету в сумі 1 547 374,00 грн.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 58-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, - задовольнити.

Відшкодувати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Братениця Великописарівського району Сумської області за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений будинок з господарчо-побутовими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 1 547 374 (один мільйон п'ятсот сорок сім тисяч триста сімдесят чотири) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: